Рішення

від 24.06.2024 по справі 200/3255/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2024 року Справа№200/3255/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянсбуд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

УСТАНОВИЛА:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач, Фонд) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянсбуд» (далі відповідач, Товариство) в якому просить суд: стягнути з Товариства на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, у розмірі 27 076,98 грн та пеню у розмірі 162,45 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що за наявною у Фонду інформацією, Товариство є роботодавцем та у 2023 році норматив робочих місць для осіб з інвалідністю становить 1 робоче місце. Фактично у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, склала 0 осіб.

У зв`язку із невиконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 27 076,98 грн. та пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що склало 162,45 грн.

Оскільки нараховані адміністративно-господарські санкції та пеню відповідачем не сплачено, позивач вимушений був звернутись до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У встановлений судом строк, Товариством відзиву на позовну заяву не надано, про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової кореспонденції до електронного кабінету позивача 28.05.2024.

Ураховуючи, що неподання відзиву розгляду справи не перешкоджає, суд розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів.

Фактичні обставини, встановлені судом у справі, такі.

Товариство є юридичною особою, код ЄДРПОУ 37155434, зареєстроване за адресою: 84201, Донецька обл., місто Дружківка, вулиця Привокзальна, будинок, 6, офіс, 7.

Підприємство є роботодавцем та середньооблікова чисельність штатних працівників на рік складає 29 осіб.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць 1 особа.

Відповідно наявної у матеріалах справи інформації з Централізованого банку даних з проблем інвалідності (далі ЦБІ) за звітний період 2023 рік щодо Підприємства судом установлено:

фонд оплати праці 785 232,48 грн.;

середньооблікова кількість штатних працівників у звітному періоді 29;

норматив працевлаштування осіб з інвалідністю 1;

кількість осіб з інвалідністю 0.

Згідно листа Донецького обласного центру зайнятості від 06.05.2024 № 04.03/1222/01-39-24 «Щодо надання інформації» на лист Фонду від 19.04.2024 повідомлено, що за даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості роботодавцем ТОВ «Альянсбуд» (ЄДРПОУ 37155434) надавався звіт форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для осіб з інвалідністю у 2023 році», де вказано наявність вакансій для осіб з інвалідністю на посади: диспетчер автомобільного транспорту, механік з ремонту транспорту.

Вакансії не були укомплектовані через відсутність кандидатів, що відповідають вимогам поданих вакансій.

Згідно Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем відповідачу нараховано 27 076,98 грн.

Правова позиція суду, обґрунтована таким.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до норм статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно приписів ч. ч. 1 та 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», установлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

З наведеного слідує, що, дійсно, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство (суб`єкта господарювання) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, зазначив, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Тож, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку суб`єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження створення робочих місць, на які може бути працевлаштовано інвалідів згідно з установленим нормативом, відповідач подавав до центру зайнятості звіт форми № 3-ПН, що підтверджується листом останнього від 06.05.2024 № 04.03/1222/01-39-24/ З указаного листа також вбачається, що вакансії не заповнено з огляду на відсутність зацікавлених осіб з інвалідністю.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вищевказані вакантні посади у відповідача були наявні упродовж 2023 року, що дає підстави стверджувати про виконання ним обов`язку щодо вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. У ході судового розгляду справи судом також не здобуто доказів направлення відповідним центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні інваліда на вищевказаній посаді.

Також, судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення інвалідів відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.

Так, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. Слід зазначити, що позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла інвалідів для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні. Також, і не було надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.

Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати у справі розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянсбуд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 24 червня 2024 року.

Суддя І.В. Буряк