Рішення

від 04.06.2024 по справі 175/3516/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/3516/20

Провадження № 2/175/969/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2024 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

з участю секретаря Кальченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, про визнання недійними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, скасування державної реєстрації.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 1991 року позивачка ОСОБА_1 спільно проживала з відповідачем ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проживала позивачка разом із відповідачем ОСОБА_5 та її сином від першого шлюбу ОСОБА_6 у домоволодінні розташованому за адресою АДРЕСА_1 .

21 липня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільними зусиллями придбали житловий будинок, загальною площею 71,0 кв. м. та загальною вартістю 16932 руб., що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Зареєстрували право власності на вищезазначене домоволодіння на відповідача ОСОБА_5 .

10 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Від шлюбу спільних дітей подружжя не мало.

За час шлюбу, подружжя спільно переобладнали будинок, провели комунікації з опалення, водопостання, газопостачання, здійснили його ремонт, добудували частину господарських будівель, у зв`язку із чим, була збільшена загальна та житлова площі домоволодіння, відтак збільшилася і його вартість.

Відповідачка ОСОБА_2 запропонувала своєму батькові ОСОБА_5 продати будинок та переїхати до м. Апостолове, де і сама проживала. Оскільки позивачці така пропозиція не сподобалася, стосунки подружжя почали погіршуватися. Тоді відповідачка ОСОБА_2 забрала батька до себе, в м. Апостолове де оформила договори дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки.

Зазначене позивачці стало відомо, коли відповідач ОСОБА_5 повернувся від ОСОБА_2 додому у с. Чумаки.

У зв`язку з чим, позивачка просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за собою право власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнати за собою право власності на 1/2 частку земельної ділянки КН 1221488000:03:001:0473; визнати недійсним договори дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 та скасувати їх державну реєстрацію.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по справі.

14 грудня 2020 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка зазначила, що дійсно з 1991 року позивачка почала спільно проживати однією сім`єю з її батьком ОСОБА_5 . Але відношення до спірного домоволодіння позивачка не має, оскільки батько сплачував грошові кошти за будинок самостійно. Разом з тим, відповідачка наголосила, що шлюб укладений між її батьком та позивачкою заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2013 року було розірвано, що підтверджує припинення шлюбних відносин з січня 2009 року. Відповідачка стверджує, що спірний будинок є особистою власністю батька, тому відсутні підстави для визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, тому позовні вимоги позивачки є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року витребувано уприватного нотаріусаАпостолівського районногонотаріального округуБогомолова В.І.належним чиномпосвідчені копіївсіх доданихсторонами документів,на підставіяких 10червня 2012року булопосвідчено Договірдарування житловогобудинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за №640.

19 квітня 2021 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення по справі, у яких відповідач зазначив, що з 1991 року позивака проживала разом з батьком, проте шлюб вони зареєстрували лише в 2004 році, а в 2013 році шлюб за заочним рішенням суду було розірвано. Відповідач вважає, що вимоги позивачки є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2021 року зупинено провадження у даній справі у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 серпня 2023 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

16 листопада 2023 року на адресу суду надійшли матеріали спадкової справи ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 квітня 2024 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка та її представник за ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали та просили вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник за ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_8 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню з доводів викладених у письмових поясненнях.

Третя особа приватний нотаріус Богомолов Вадим Ігоревич надав заяву про розгляд справи без його участі(т. 1 а.с. 120).

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 355 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За приписамист. 190 ЦК України,майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зіст. 368 ЦК України,спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 369 ЦК Українипередбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост. 60 Сімейного кодексу Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України,у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленомустаттею 364цього Кодексу.

Відповідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

Судом встановлено, що з 1991 року позивачка ОСОБА_1 спільно проживала з відповідачем ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 разом із відповідачем ОСОБА_5 та її сином від першого шлюбу проживали у домоволодінні розташованому за адресою АДРЕСА_1 .

Факт спільного проживання позивачки ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_5 з 1991 року визнається та не оспорюється відповідачами, а також підтверджується доказами у справі та показаннями свідків.

21 липня 1991 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок, загальною площею 71,0 кв. м., житловою площею 38,0 кв.м. та загальною вартістю 16932 руб., що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов зазначеного Договору, покупець повинен був сплатити 50 % балансової вартості будинку, яка становила 8466 рублів, протягом 25 років щомісячно у розмірі не менше 1/12 від суми річного платежу.

Договір посвідчено 29 серпня 1992 року заступником голови Чумаківської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с. 9-10).

Позивачка стверджує що будинок придбаний та добудований в результаті спільної праці подружжя та ведення ними спільного господарства, що також підтверджується показами свідків допитаних у судовому засіданні.

10 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Від шлюбу спільних дітей подружжя не мало.

За час спільного проживання у шлюбі, подружжя спільно виконали будівельні роботи у будинку, провели комунікації з опалення, водопостання, газопостачання, здійснили його ремонт, перепланували приміщення та добудували частину господарських будівель, у зв`язку із чим, була збільшена загальна площа 81,3 кв.м. та житлова площа 49,6 кв.м. домоволодіння, відтак збільшилася і його вартість 758800,00 грн., що підтверджується новим технічним паспортом на будинок від 01 липня 2020 року (а.с. 25-30).

10 червня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Богомоловим В.І., реєстровий номер 640 (а.с. 88-89). За умовами договору ОСОБА_5 ( ОСОБА_9 ) передає ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Обдаровані) безоплатно у приватну спільну часткову (по 1/2 частці кожному) власність вищезазначений житловий будинок.

Також, 10 червня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки КН 1221488000:03:001:0473, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Богомоловим В.І., реєстровий номер 642 (а.с. 92-93). За умовами договору ОСОБА_5 ( ОСОБА_9 ) передає ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Обдаровані) безоплатно у приватну спільну часткову (по 1/2 частці кожному) власність вищезазначену земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_5 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом (т.1 а.с. 198).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори зверталися його спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 221-262).

Разом з тим, згідно копії відзиву оформленого ОСОБА_5 за життя , засвідченого секретарем виконкому Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого у реєстрі № 04 від 24 лютого 2021 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 повністю визнав та не заперечував проти їх задоволення. Зазначив, що разом із позивачкою проживав однією сім`єю з 1991 року та проживає і зараз (тобто на дату складання відзиву), зауважив, що не мав права дарувати своїм дітям належну позивачці 1/2 частину житлового будинку. Також вказав, що оформленням договорів дарування займалась його донька ОСОБА_2 (т.2 а.с. 2).

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Так, системний аналіз ст. ст.355,372 ЦК України, ст. ст.60,69,70,71 Сімейного кодексу Українивказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тобто саме відповідач має надати докази, які підтверджують придбання домоволодіння не за спільні кошти подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, твердження відповідачки ОСОБА_2 що згідно рішення суду Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, не відповідає дійсності та спростовується, оскільки зазначене рішення суду було скасовано ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2021 року, яка оскарженню не підлягає та набула чинності 25 березня 2021 року.

Також, суд не приймає до уваги твердження відповідачів, що позивачка ОСОБА_1 не приймала участі у купівлі-продажу спірного домоволодіння та не вела спільного господарства з ОСОБА_5 , оскільки такі твердження спростовуються показниками свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які у судовому засіданні підтвердили протилежне.

З огляду на зазначене, враховуючи, що спірне домоволодіння набуте позивачкою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_5 в період спільного проживання та ведення спільного господарства, та те, що у період шлюбу домоволодіння було спільно добудовано та реконструйовано, тому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме необхідність встановити спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 : житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо позовної вимоги позивачки про визнання за собою право власності на 1/2 частку земельної ділянки КН 1221488000:03:001:0473, суд дійшов наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизацією державного житлового фонду є відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, зазначену норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766- VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України виключено. Проте кодекс доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

За таких обставин суд вважає, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка набута одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації, визнавалася спільною сумісною власністю подружжя.

Судом встановлено, що земельна ділянка НОМЕР_1 :03:001:0473 отримана ОСОБА_5 на підставі рішення XIV сесії XXI скликання Чумаківської сільської ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Дп ДН№ 002361 (т.1 а.с. 82).

Наведене свідчить про те, що земельна ділянка КН 1221488000:03:001:0473 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , відтак дана вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивачки про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 та скасування їх державної реєстрації, з урахуванням того, що вимоги по земельній ділянці розглянуті по суті, суд дійшов наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215, 216 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Судом вище встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Також встановлено, що 10 червня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Богомоловим В.І., реєстровий номер 640.

Як на підставу поданого позову позивачка посилається на те, що не давала згоди на відчуження домоволодіння, яке було у спільній сумісній власності.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), що повністю узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

У даній справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними дітьми від першого шлюбу ОСОБА_5 та діяли недобросовісно, зокрема знали що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, а отже наявні підстави для визнання оспорюваного договору дарування недійсними.

Оскільки договір дарування, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визнаються недійсними, державна реєстрація цього договору не може залишатись чинною. Реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є наслідком укладення договору дарування та без наявності цього договору така реєстрація не може зберігати чинність.

Суд вважає, що вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10 червня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі № 640 є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частина перша статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Таким чином, Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі по 3 578 грн. 60 коп. з кожного.

Керуючись ст. 190, 202, 203, 215, 355, 368, 369, 370, 372, 392 ЦК України, ст. 60, 63, 68, 69, 70, 71, 72, 74 СК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, скасування державної реєстрації , задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 : житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір дарування від 10 червня 2020 року, який укладено ОСОБА_5 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі по 3 578 грн. 60 коп. з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.