Рішення

від 16.08.2022 по справі 757/9684/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9684/21-ц

пр. 2-4496/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

третьої особи: не з`явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» (далі - відповідач, ТОВ «ЛК «АвтоФінанс»), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2 ), в якому просить визнати право власності на легковий автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , за ОСОБА_2 ; зняти арешт з легкового автомобіля Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.09.2014 року між ним та ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00197 (далі - Договір фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року), відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався придбати, зареєструвати та передати у користування позивачу транспортний засіб, а ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити передбачені Договором лізингові платежі. 25.11.2014 року позивач виконав умови Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року та отримав у користування легковий автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 . Вказує, що у період часу з 19.09.2014 року по 08.05.2015 року він належним чином виконував взяті на себе зобов`язання та здійснив оплату всіх передбачених Договором фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року лізингових платежів. 20.11.2016 року між ним та ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався передати ОСОБА_1 транспортний засіб Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , за ціною у розмірі 1 700,00 грн., а позивач зобов`язувався прийняти вказаний транспортний засіб та зареєструвати право власності у встановленому законом порядку. Вказує, що звернувся до Регіонального сервісного центру МВС України з відповідною заявою на оформлення права власності на автомобіль, проте отримав відмову, оскільки на легковий автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , накладено арешт на підставі постанови Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва від 19.08.2016 року, постанови Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва від 25.04.2016 року та постанови Білозерського районного відділу Державної виконавчої служби в Херсонській області від 16.09.2016 року. Зазначає, що 16.07.2019 року між ним та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу легкового автомобіля Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів у розмірі 1 500,00 доларів США, відтак ОСОБА_2 є добросовісним набувачем транспортного засобу. Зважаючи на те, що звернутися до Регіонального сервісного центру МВС України щодо оформлення права власності на автомобіль ОСОБА_1 не може у зв`язку із наявністю на вказаному транспортному засобі арешту, позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

30.04.2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2021 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.11.2021 року.

01.11.2021 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2021 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 07.04.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.04.2022 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 16.08.2022 року.

16.08.2022 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання 16.08.2022 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку та електронною поштою. Позивач у заяві від 16.08.2022 року просив розглядати справу за його відсутності.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» є власником автомобіля Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 12.06.2014 року (а. с. 28).

19.09.2014 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» (далі - Лізингодавець) та ОСОБА_1 (далі - Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00197 (далі - Договір фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року), відповідно до умов якого Лізингодавець бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором (а. с. 20 - 26).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, предметом лізингу є автомобіль Geely CK; вартість предмета лізингу та розмір авансового платежу вказується в Додатку № 1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Як визначено у п. 1.5. Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, предмет Договору є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього Лізингоодержувачем згідно умов Договору. Усі ризики по предмету лізингу переходять від Лізингодавця Лізингоодержувачу в момент передачі предмета лізингу по акту приймання-передачі.

Згідно п. 1.7. Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, предмет Договору передається в користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за оформлення цього Договору (10% від вартості предмета лізингу) та комісії за передачу від предмета лізингу (3% вартості предмета лізингу).

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами та діє до повного виконання зобов`язань Сторонами, але не більше 78 календарних місяців з моменту його підписання (п. 2.1. Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року).

19.11.2014 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» (далі - Лізингодавець) та ОСОБА_1 (далі - Лізингоодержувач) було укладено Додатку угоду до Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, відповідно до якої Сторони дійшли згоди внести наступні зміни до Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року: змінити предмет Договору лізингу на Geely CK; вартість товару становить 113 285,50 грн.; авансовий лізинговий платіж становить 56 642,75 грн.; доплата різниці до вартості автомобіля - 23 642,75 грн.; комісія за передачу предмета лізингу становить 3 398,57 грн.; щомісячний платіж згідно Додатку № 2 (змінений) становить 1 347,52 грн.; сплачена Лізингоодержувачем комісія за організацію договору перерахунку не підлягає (а. с. 9).

25.11.2014 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» (далі - Лізингодавець) та ОСОБА_1 (далі - Лізингоодержувач) підписано акт приймання-передачі предмета лізингу, відповідно до якого Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв предмет лізингу згідно специфікації з наведеними нижче характеристиками, а саме автомобіль Geely CK, кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 (а. с. 8).

08.05.2015 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» та ОСОБА_1 підписано акт про прийняття виконаних послуг за Договором фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, яким Сторони підтвердили, що відповідно до умов Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, Лізингодавець надав, а Лізингоодержувач отримав послуги, спрямовані на отримання транспортного засобу. Підписання цього акту є свідченням, що сторони не мають будь-яких майнових та немайнових претензій одна до одної (а. с. 16).

20.11.2016 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу (далі - Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 20.11.2016 року), відповідно до умов якого Продавець передає у власність Покупця належний йому транспортний засіб: автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , відповідно до попередньо укладеного Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року та акту приймання-передачі предмета лізингу від 08.04.2015 року (а. с. 7 зворот).

Відповідно до п. 2 Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.11.2016 року, Продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а також попередньо укладеного Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, зобов`язується передати у власність Покупцю належний Продавцеві на праві власності товар за ціною, що складає 1 700,00 грн., а Покупець зобов`язується прийняти та зареєструвати право власності у встановленому законом порядку на товар.

Згідно з п. 3 Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.11.2016 року, Продавець підтверджує, що товар, визначений у п. 1 цього Договору, був придбаний спеціально за попереднім Договором фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року та знаходився у Покупця у праві володіння, користування та належав Продавцю; Покупець повністю сплатив всі передбачені платежі за Договором фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року; товар не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними чи юридичними особами чи державою, а також не обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством.

20.11.2016 року між ТОВ «ЛК «АвтоФінанс» (далі - Лізингодавець) та ОСОБА_1 (далі - Лізингоодержувач) підписано акт приймання-передачі товару за Договором фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року, відповідно до якого сторони підтвердили, що відповідно до умов Договору фінансового лізингу № 01/14-00197 від 19.09.2014 року Лізингодавець надав, а Лізингоодержувач отримав послуги у повному обсязі по передачі предмета лізингу у власність (а. с. 7).

Відповідно до копії розписки від 16.07.2019 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 500,00 доларів США за належний йому на праві власності автомобіль Geely CK, кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 (а. с. 27).

Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 ЦК України.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

З огляду на зазначені приписи, правила ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати право власності на легковий автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , за ОСОБА_2 .

Разом з тим, позивачем не зазначено, яке його цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою, відтак суд вважає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання справа власності на автомобіль.

При цьому судом враховано, що ОСОБА_2 повноважень ОСОБА_1 на звернення до суду з позовом в його інтересах не надавав.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як визначено у ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 постанови від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснив, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Положеннями ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено виключний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

При цьому, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив зняти арешт з легкового автомобіля Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 .

Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження самого факту накладення арешту на автомобіль Geely CK, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , а також походження та стану виконавчих проваджень у яких, згідно тверджень позивача, був накладений даний арешт.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд позбавлений можливості встановити на підставі чого здійснювалось виконавче провадження, в межах якого був накладений арешт на спірний автомобіль, у зв`язку з чим був накладений цей арешт, хто був боржником та стягувачем у цьому виконавчому провадженні, залучити їх до участі у справі з метою недопущення порушення їх прав зняттям арешту з майна, а також встановити, чи було його завершено у зв`язку з виконанням виконавчого листа чи з інших підстав, чи можливо було повернуто виконавчий лист стягувачу та з яких підстав.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується.

Враховуюче викладене, керуючись ст. ст. 15, 16, 317, 328, 391 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 29.08.2022 року.

Суддя І.В. Григоренко