Постанова

від 25.06.2024 по справі 580/5185/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5185/23 Головуючий у І інстанції - Каліновська А.В.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь 35 593, 70 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2022 році та 1 850, 55 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій на рахунок позивача за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ 37930566, МФО 899998, р/р НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць за 2022 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем правомірно нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що документами підтверджується, що Товариство мало вільні вакантні місця на працевлаштування осіб з інвалідністю, що не було враховано судом першої інстанції. Зауважує, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд справи, у зв`язку з цим останній був позбавлений права подати заперечення на позов з необхідними підтверджуючими документами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Енерго» зареєстроване як юридична особа.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті, у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 10 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ТОВ «Енерго» повинна складати 1 особа.

Однак, станом на 2022 рік 1 робоче місце, призначене для осіб з інвалідністю, не було зайнятим, що й стало передумовою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, у ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ зазначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону № 875-ХІІ.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ.

Натомість, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19, від 18.08.2020 у справі №580/2188/19.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 (далі - наказ № 316) затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Наказом №316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18.

Так, з листа Уманської філії Черкаського обласного центру зайнятості від 22.05.2023 №04-15/285, вбачається, що упродовж 2022 року інформація про попит на робочу силу (вакансії) з відміткою про необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю форми №3-НП відповідачем не подавалась.

Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що Товариством ще з 2021 року створені вакантні місця для осіб з інвалідністю, що підтверджується листом Уманської філії Черкаського обласного центру зайнятості № 17.03-02/101 від 14.02.2024 (а.с.75). З даного листа вбачається, що у 2022 році ТОВ «Енерго» мало вільні вакантні місця на працевлаштування осіб з інвалідністю, які були подані в 2021 році. Кім того, підтверджено, що ними було направлено до Товариства 3 особи в 2022 році, але безробітні відмовились працювати.

Даний факт також підтверджується листом Уманської філії Черкаського обласного центру зайнятості № 17.02-03/112 від 20.022024, згідно якого вказано, що на надані вакансії № 23672107300004 від 30.07.2021 та № 23672107300005 від 30.07.2021 прибиральник службових приміщень 4 особи відмовились від роботи (а.с. 77). Дані вакантні місця вільні по сьогоднішній день.

Отже, оскільки здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, колегія суддів зазначає, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

З огляду на викладені обставини колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 20 Закону № 875-ХІІ, чого не врахував суд першої інстанції під час ухвалення рішення.

Також, суд зауважує, що судом першої інстанції було розглянуто справу без належного повідомлення відповідача, оскільки конверт з додатками (копією позовної заяви та ухвали про відкриття провадження) повернувся до суду без відмітки про причини такого невручення.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 317 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 542, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.03.2024 № 4236, проте судовий збір на рішення суду першої інстанції мав бути сплачений у розмірі 4 026, 00 грн (прожитковий мінімум станом на 2023 рік (2 684, 00 грн) х 150%).

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову, витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 026, 00 грн підлягають відшкодуванню відповідачеві за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Одночасно суд зазначає, що повернення надміру сплаченого судового збору врегульовано п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у якому зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, для повернення надміру сплаченого судового збору відповідач має право звернутись до суду з відповідною заявою.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено ч. 5 ст. 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями ст. 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, з матеріалів справи вбачається, що адвокатом Дармос К.О. та ТОВ «Енерго» 28.02.2024 укладено договір про надання правничої допомоги № 6, за умовами якого адвокат зобов`язався надати товариству правничу допомогу, а саме: аналіз, підготовка та збір документів та матеріалів для написання правових документів в інтересах клієнта до суду; здійснення представництва інтересів клієнта в судах усіх інстанцій та спеціалізацій (а.с. 96-97).

Пунктом 4.1 договору визначено, що з надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар окрему за кожну процесуальну дію чи роботу у розмірі визначеному у розрахунку в Додатковій угоді.

Так, згідно Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 6 від 28.02.2024 адвокат надав такі послуги:

- складання апеляційної скарги (6 годин) - 4 000, 00 грн;

- складання відповіді на відзив (2 години) - 2 000, 00 грн;

- вартість одного судодня (1 день) - 1 000, 00 грн + транспортні витрати.

Вартість оплати послуг підтверджується платіжним дорученням від 07.03.2024 № 4237 на суму 7 000, 00 грн (а.с. 99).

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять відзиву на апеляційну скаргу, а справу розглянуто в порядку письмового провадження, тобто витрати в розмірі 3 000, 00 грн є необґрунтованими (відповідь на відзив 2000 грн. та вартість одного судодні 1000 грн).

Таким чином, проаналізувавши подані відповідачем документи на підтвердження, понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають відшкодуванню відповідачеві в розмірі 4 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго» - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволені адміністративного позову Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, буд. 269/105; ідентифікаційний код: 21368023) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго» (20352, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Собківка, 210 км автодороги Київ-Одеса; ідентифікаційний код: 24413907) судові витрати в загальному розмірі 8 026, 00 грн (вісім тисяч двадцять шість гривень 00 коп).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев