Постанова

від 04.06.2024 по справі 523/5699/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/350/24

Справа № 523/5699/20

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД», третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради про скасування записів про право власності, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Сувертак І.В. 14 квітня 2021 року в м. Одеса, -

встановила:

У квітні 2020 року Одеська міська рада звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Берег ЛТД», третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради про скасування записів про право власності, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта (т. 1 а.с. 2-23, т. 2 а.с. 94-98).

В обґрунтування позову Одеська міська рада посилалася на те, що 29.10.2010 року між ТОВ «Берег ЛТД» та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 182,3 кв.м., розташованої на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, площею 1969 кв.м.

Відповідно до п. 5.4.2 Договору покупець зобов`язаний, на виконання рішення Одеської міської ради від 14.05.2010 року № 5875-V, розробити та затвердити у встановленому порядку містобудівну та проектну документацію, а також дозвільну документацію щодо знесення об`єкта купівлі-продажу та після її отримання безпосередньо здійснити знесення об`єкта. Цільове використання нового об`єкта визначити відповідно до містобудівної та проектної документації, затвердженої у встановленому порядку, - чого так і не було зроблено.

У пункті 5.4.9. Договору визначено, що до моменту підписання акта підсумкової перевірки виконання умов Договору купівлі-продажу подальше відчуження та передача в заставу покупцем об`єкта купівлі-продажу здійснюється за погодженням із продавцем із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов`язань, не виконаних покупцем на момент такого відчуження, відповідальність за їх невиконання, визначених законодавством та цим Договором, прав та обов`язків покупця згідно з законодавством України.

Однак, незважаючи на вказані пункти договору купівлі-продажу від 29.10.2010 року, ТОВ «Берег ЛТД» шляхом затвердження мирової угоди по справі № 523/9363/14-ц відчужило даний об`єкт загальною площею 182,3 кв.м. третім особам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди територіальної громади м. Одеси.

ТОВ «Берег ЛТД» здійснило відчуження об`єкта, що підлягав знесенню відповідно до договору купівлі-продажу від 29.10.2010 року, без згоди позивача.

06.12.2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02.06.2016 року № 22-ц/785/3457/16було скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Отримавши ухвалу Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.12.2017 року, Одеською міською радою було подано її до органів державної реєстрації.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасовано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 487,79 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 971 кв.м., а також скасовано право власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 138, 5 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 998 кв.м.

Таким чином, об`єкт загальною площею 182,3 кв.м. скасованою мировою угодою був поділений на два окремих об`єкта із присвоєнням нової адреси, а згодом нові незаконні власники - відповідачі по справі вказаний об`єкт знищили та створили новий самочинно збудований (новоутворений) об`єкт кафе-бар з літнім майданчиком загальною площею 626,29 кв.м. (487,79 + 138,5 = 626,29)

У 2020 році позивачу стало відомо про повторну реєстрацію права власності на спірний об`єкт.

Так, 20.03.2019 року ТОВ «Берег ЛТД», на підставі договору купівлі-продажу об`єкта площею 182,3 кв.м. від 29.10.2010 року, здійснило реєстрацію права власності на фактично неіснуючий об`єкт загальною площею 138,5 кв.м., номер запису про право власності: 30826161 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101, який до скасування запису про право власності належав ОСОБА_1 ).

22.03.2019 року (номер рішення: 46097578) та 15.04.2019 року (номер рішення: 46479514), шляхом внесення змін та виправлень розділу, здійснено реєстрацію кафе-бару з літнім майданчиком загальною площею 588,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1969 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, без будь-яких правовстановлюючих документів площа об`єкта збільшилась з 138,5 кв.м. до 588,8 кв.м.

У подальшому, на підставі акту приймання-передачі від 10.07.2019 року та протоколу загальних зборів від 10.07.2019 року № 1/04-07, ТОВ «Берег «ЛТД» повторно здійснило відчуження зареєстрованого за собою самочинно збудованого об`єкта ОСОБА_1 площею 186 кв.м., що складає 31,6 % одиниці, та ОСОБА_2 - об`єкт площею 402,8 кв.м, що складає 68,4 % одиниці.

Надалі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи співвласниками самочинно збудованого новоутвореного об`єкта (кафе-бару) загальною площею 588,8 кв.м., вирішили здійснити його поділ відповідно до часток у власності.

Згідно висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , склад новоутворених об`єктів наступний: нежитлова будівля загальною площею 488,6 кв.м. - що складає одиницю, та має адресу: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля загальною площею 346,5 кв.м. - що складає одиницю, та має адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2020 року № 202682139, на підставі вищезазначеного висновку ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на об`єкт (нежитлова будівля) загальною площею 488,6 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1174 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта: 1909926051101).

Також з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2020 року № 202682478 вбачається, що на підставі вищезазначеного висновку ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на об`єкт (нежитлова будівля) загальною площею 346,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1186 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, внаслідок поділу утворилось два об`єкти, загальна площа яких на 246,3 кв.м. більша за площу об`єкта, який було «поділено».

Одеська міська рада, як власник земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у зв`язку із порушенням права власності на земельну ділянку шляхом проведення самочинного будівництва (нового будівництва) кафе-бару з літнім майданчиком загальною площею 835,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та подальшою, на думку позивача, незаконною реєстрацією права власності на новоутворений самочинно збудований об`єкт, звернулась до суду із даним позовом.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року позов Одеської міської ради було задоволено.

Скасовано запис про право власності від 20.03.2019 року № 30826161, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ «Берег ЛТД» на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2019 року № 46097578, що є підставою припинення права власності ТОВ «Берег ЛТД» на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Скасовано рішення про реєстрацію змін розділу від 15.04.2019 року № 46479514, що є підставою припинення права власності ТОВ «Берег ЛТД» на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 588,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Визнано недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано акт приймання-передачі нерухомого майна від 10.07.2019 року. Визнано недійсним правочин в частині передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та скасовано протокол загальних зборів від 10.07.2019 року № 1/04-07, у цій частині. Скасовано запис про право власності від 12.07.2019 року № 32400396, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на 316/1000 об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Скасовано запис про право власності від 12.07.2019 року № 32400432, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 на 684/1000 об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.07.2019 року № 47787621 (що є підставою скасування розділу) припинивши право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101). Скасовано запис про право власності від 05.09.2019 року № 33141621, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 346,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1910203951101). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2019 року № 48590945 (що є підставою скасування розділу) припинивши право власності ОСОБА_2 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 346,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1910203951101). Скасовано запис про право власності від 05.09.2019 року № 33135702, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 488,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909926051101). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2019 року № 48584356 (що є підставою скасування розділу) припинивши право власності ОСОБА_1 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 346, 5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1910203951101). Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД» за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (новозбудованого) кафе-бару з літнім майданчиком, загальною площею 835, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД», судові витрати - судовий збір у загальному розмірі 29428,00 грн. рівними частинами, по 9809 грн. 33 коп. з кожного (т. 3 а.с. 42-61).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 4 а.с. 14-35).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що кафе-бар з літнім майданчиком, загальною площею 835,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту є тимчасовою спорудою, яка є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово, без закладення фундаменту, тобто тимчасова споруда не є нерухомістю, та законом не вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди такої споруди, а отже, і відсутня необхідність державної реєстрації вказаного майна.

Крім того, дану справу належить розглядати за правилами господарського судочинства.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 180-185).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, не повідомивши апелянта належним чином про час і місце розгляду заяви, фактично позбавив ОСОБА_2 права на участь в судовому засіданні, наданні доказів та заперечень проти поданої позовної заяви, чим порушив права відповідача.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що у 2010 році Одеська міська рада продала будівлю ТОВ «Берег ЛТД», яка була розташована на земельній ділянці площею 1969 кв.м., тобто позивач добровільно передав у володіння підприємства спірну земельну ділянку.

Також апелянт посилається на те, що Одеській міській раді стало відомо про порушення її прав у 2013 році, однак, із даним позовом вона звернулась до суду у 2020 році, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності.

Сторони про розгляд справи на 04.06.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились адвокат Хайнак В.Д., який представляє інтереси ОСОБА_1 ,ТОВ «Берег ЛТД», засновника ТОВ «Берег ЛТД» - ОСОБА_3 , представник Одеської міської ради.

ОСОБА_2 було сповіщено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року № 28.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до ч.1, 2 та 5 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною 1 ст. 6 Конвенції, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного ст. 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЕСПЛ від 13.12.2011 року у справі «Трудов проти Росії», заява N 43330/09).

Згідно ч. 5 ст. 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У ч.8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, суд апеляційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань».

Тлумачення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 211, п.3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення судових повісток ОСОБА_2 про розгляд справи за зареєстрованим місцем її проживання, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якої відсутні відомості про належне її повідомлення.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2010 року між ТОВ «Берег ЛТД» та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 182,3 кв.м., розташованої на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради площею 1969 кв.м.

Згідно п. 5.4.2 Договору покупець зобов`язаний, на виконання рішення Одеської міської ради від 14.05.2010 року № 5875-V, розробити та затвердити у встановленому порядку містобудівну та проектну документацію, а також дозвільну документацію щодо знесення об`єкта купівлі-продажу, та після її отримання - безпосередньо здійснити знесення об`єкта. Цільове використання нового об`єкта визначити відповідно до містобудівної та проектної документації, затвердженої у встановленому порядку, але вказаного відповідачем так і не було зроблено.

У пункті 5.4.9. Договору визначено, що до моменту підписання акта підсумкової перевірки виконання умов Договору купівлі-продажу, подальше відчуження та передача в заставу покупцем об`єкта купівлі-продажу здійснюється за погодженням із продавцем із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов`язань, не виконаних покупцем на момент такого відчуження, відповідальність за їх невиконання, визначених законодавством та цим Договором, прав та обов`язків покупця згідно з законодавством України.

Однак, незважаючи на вказані пункти договору купівлі-продажу від 29.10.2010 року, ТОВ «Берег ЛТД», шляхом затвердження мирової угоди по справі № 523/9363/14-ц, відчужило даний об`єкт загальною площею 182,3 кв.м. третім особам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без згоди територіальної громади м. Одеси.

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси знаходилась цивільна справа № 523/9363/14-ц за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ТОВ «Берег ЛТД» про стягнення грошових коштів у розмірі 800000 грн.

В процесі розгляду справи, на адресу Суворовського районного суду м. Одеси надійшла мирова угода від 25.09.2014 року. Розглянув мирову угоду, суд 29.09.2014 року постановив ухвалу, за якою визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД», за умовами якої з моменту визнання та затвердження мирової угоди судом із закриттям провадження по справі:

- у власність ОСОБА_1 переходить самостійний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: 1-5 житлова кімната площею 57,3 кв.м, 1-6 кухня площею 3,5 кв.м, 1-7 вбиральня площею 1,7 кв.м, 1-8 вбиральня площею 1,5 кв.м. Загальна площа житлового будинку складає 64,0 кв.м, що знаходиться на земельної ділянці площею 998 кв.м., та передається у власність ОСОБА_1

- у власність ОСОБА_2 переходить самостійний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: 2-1 кухня площею 31,5 кв.м, 2-2 житлова кімната площею 45,3 кв.м, 2-3 коридор площею 4,8 кв.м, 2-4 кладова площею 2,4 кв.м, 2-5 щитова площею 1,4 кв.м, 2-6 підсобне приміщення площею 4,3 кв.м, 2-7 коридор площею 4,6 кв.м, 2-8 коридор площею 2,4 кв.м, 2-9 вбиральня площею 6,2 кв.м, 2-10 санвузол площею 4,0 кв.м, 2-11 підсобне приміщення площею 11,4 кв.м. Загальна площа житлового будинку, що передається у власність ОСОБА_2 , становить 118,3 кв.м, що знаходиться на земельної ділянці площею 971 кв.м.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «Берег ЛТД» здійснило відчуження даного об`єкта, який підлягав знесенню відповідно до договору купівлі-продажу від 29.10.2010 року, - без згоди територіальної громади м. Одеси.

Не погоджуючись із вказаними висновками суду у справі № 523/9363/14-ц523/9363/14-ц, Одеська міська рада оскаржила вищезазначену ухвалу в апеляційному, а потім і в касаційному порядку. 06.12.2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу було задоволено, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02.06.2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Станом на час розгляду цієї справи, справу № 523/9363/14-ц розглянуто по суті не було.

Отримавши ухвалу Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.12.2017 року, Одеською міською радою було подано її до органів державної реєстрації.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається факт скасування права власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 487,79 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 971 кв.м., а також скасовано право власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 138,5 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 998 кв.м.

Таким чином, об`єкт загальною площею 182,3 кв.м. скасованою мировою угодою був поділений на два окремих об`єкта із присвоєнням нової адреси, а згодом нові незаконні власники - відповідачі по справі, вказаний об`єкт знищили та створили новий самочинно збудований (новоутворений) об`єкт - кафе-бар з літнім майданчиком загальною площею 626,29 кв.м. (487,79 + 138,5 = 626,29).

Крім того, колегія суддів доходить висновку, що оскільки предмет договору купівлі-продажу від 29.10.2010 року № 673 (будівля площею 182,3 кв.м.) був знищений співвідповідачами по справі, то даний договір втратив свою правовстановлюючу силу на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, у зв`язку із його відсутністю (знищенням).

Також, оскільки предметом вказаного договору була будівля площею 182,3 кв.м., то він не міг стати законною підставою реєстрації права власності ТОВ «Берег ЛТД» на самочинно збудований новий об`єкт загальною площею 138,5 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 998 кв.м., а тому він не може слугувати єдиною підставою для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за ТОВ «Берег ЛТД» загальною площею, 138,5 кв.м.

У 2020 році позивачу стало відомо про повторну реєстрацію права власності на спірний об`єкт.

Так, 20.03.2019 року ТОВ «Берег ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта площею 182,3 кв.м. від 29.10.2010 року здійснило реєстрацію права власності на фактично неіснуючий об`єкт загальною площею 138,5 кв.м., номер запису про право власності: 30826161 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559663551101, який до скасування запису про право власності належав ОСОБА_1 ).

22.03.2019 року, № рішення: 46097578, та 15.04.2019 року, № рішення: 46479514, шляхом внесення змін та виправлень розділу, було здійснено реєстрацію кафе-бару з літнім майданчиком загальною площею 588,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1969 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, без будь-яких правовстановлюючих документів площа об`єкта збільшилась з 138,5 кв.м. до 588,8 кв.м.

У подальшому, на підставі акту приймання-передачі від 10.07.2019 року та протоколу загальних зборів від 10.07.2019 року № 1/04-07, ТОВ «Берег «ЛТД» повторно здійснило відчуження зареєстрованого за собою самочинно збудованого об`єкта ОСОБА_1 площею 186 кв.м., що складає 31,6 % одиниці, та ОСОБА_2 об`єкт площею 402,8 кв.м, що складає 68,4 % одиниці.

Надалі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи співвласниками самочинно збудованого новоутвореного об`єкта (кафе-бару) загальною площею 588,8 кв.м., вирішили здійснити його поділ відповідно до часток у власності.

Згідно висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , склад новоутворених об`єктів наступний:

- нежитлова будівля загальною площею 488,6 кв.м. - що складає одиницю, та має адресу: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля загальною площею 346,5 кв.м. - що складає одиницю, та має адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2020 року № 202682139, на підставі вищезазначеного висновку ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на об`єкт (нежитлова будівля) загальною площею 488,6 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1174 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта: 1909926051101.

Крім того, з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2020 року № 202682478 вбачається, що на підставі вищезазначеного висновку ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на об`єкт (нежитлова будівля) загальною площею 346,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1186 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, внаслідок поділу утворилось два об`єкти, загальна площа яких на 246,3 кв.м. більша за площу об`єкта, який було «поділено».

03.01.2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 02.01.2020 року № 01-19/3253 повідомив, що згідно з наявною інформацією, Одеською міською радою рішень стосовно передачі у власність (користування) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , не приймалось.

Крім того, рішенням Одеської міської ради від 25.02.2015 року № 6296-VI гр. ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

27.12.2019 року департаментом здійснено заходи самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства. За результатами обстеження було складено акт огляду, яким встановлено, що земельні ділянки за вказаними адресами використовується під розміщення кафе-бару з літнім майданчиком та прибудованими торгівельними павільйонами без правовстановлюючих документів на землекористування, що не відповідає вимогам ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Також встановлено, що шляхом встановлення літнього майданчика забудовано частину пішохідної алеї.

Також колегія суддів приймає до уваги, що право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку за вказаною адресою підтверджується п. 1.1. договору купівлі продажу від 29.10.2010 року ВРА № 763. У договорі зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1969 кв.м., належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Сукупність наведених норм та обставин свідчать про те, що дана земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, і будь-яким особам у власність чи/або користування для будівництва кафе-бару з літнім майданчиком за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 626,29 кв.м., не надавалась, тобто об`єкт є самочинно збудованим на землях територіальної громади м. Одеси.

Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про здійснення самочинного будівництва ТОВ «Берег ЛТД», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 новоутвореного самочинно збудованого об`єкта (кафе-бару з літнім майданчиком) без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 835,1 кв.м. на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої ст. 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Враховуючи, що за змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, а відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 року, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (п. 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22 дійшла висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22 також зазначала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Отже, здійснення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД» самочинного будівництва спірного об`єкту, загальною площею 835,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , порушує права Одеської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій такий об`єкт нерухомості незаконно побудований,

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД» за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (новозбудованого) кафе-бару з літнім майданчиком, загальною площею 835,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо вимог позову про скасування записів про право власності, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (зокрема, п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16, п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 ЦК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 ЦПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 ст. 376 ЦК України, відповідно, встановлено наступне:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

При цьому, формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч. 4 цієї статті (п. 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13; п. 53-56 постанови від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц; п. 46 постанови від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20).

Тобто, відповідно до приписів ч. 3 та 5 ст. 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п. 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Як вказано вище, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч. 4 цієї статті.

Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст. 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені ст. 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності, чи визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу тощо, -у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відтак, у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про скасування записів про право власності, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу належить відмовити у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що спірний об`єкт нерухомості є тимчасовою спорудою, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, з наявних у матеріалах справи доказів: Акту огляду земельної ділянки від 27.12.2019 року, проведеного Одеською міською радою; фотофіксації об`єкту нерухомості; інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; матеріалів реєстраційних справ тощо, вбачається, що спірний об`єкт нерухомості є саме нерухомим майном.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що спірний об`єкт нерухомості є тимчасовою спорудою.

Аналогічно безпідставними є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 про пропуск позивачем строку позовної давності.

Так, колегія суддів вважає встановленим та не спростованим відповідачами той факт, що Одеська міська рада дізналась про порушення своїх прав, як власника земель комунальної власності, під час виконання постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.12.2017 року по справі № 523/9363/14-ц, яка надійшла до Одеської міської ради 16.01.2019 року, що підтверджується відміткою юридичного департаменту Одеської міської ради про отримання від 16.01.2019 року № 385, а з даним позовом Одеська міська рада звернулась до суду вже 03.04.2020 року.

Твердження та доводи, що зазначені в заявах про застосування строків позовної давності та у апеляційних скаргах, ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами та не можуть слугувати початком перебігу позовної давності для Одеської міської ради, як окремої юридичної особи, лише тільки із того, що виконавчий орган Одеської міської ради у 2015 році був позивачем у спорі, який не відносяться до компетенції Одеської міської ради та у якому остання не брала участі.

З урахуванням вказаного, колегія суддів доходить висновку, що позивач у справі - Одеська міська рада строк на подання даного позову не пропускала, у зв`язку із чим правові підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

При вищевказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із юридичною природою спірних правовідносин і законом, що їх регулює, порушив норми процесуального та матеріального права, у зв`язку із чим рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Одеської міської ради.

Щодо судових витрат.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «Берег ЛТД» на користь Одеської міської ради суми судового збору у загальному розмірі 3153 грн. рівними частинами, по 1051 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД», третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради про скасування записів про право власності, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання недійсним протоколу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН № НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_3 ) ОСОБА_1 , (ІПН № НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована АДРЕСА_4 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД» (код ЄДРПОУ: 21035511, зареєстроване: Одеська область, м. Одеса, провулок Академіка Векслера, 2, пляж Лузанівка) за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (новозбудованого) кафе-бару з літнім майданчиком, загальною площею 835,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД» (код ЄДРПОУ: 21035511) судові витрати - судовий збір у загальному розмірі 3153 гривень (на рахунок юридичного департаменту Одеської міської ради - ЄДРПОУ 26302537, р/р НОМЕР_3 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) рівними частинами, по 1051 грн. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 24 червня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе