Рішення

від 19.06.2024 по справі 369/11828/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11828/22

Провадження № 2/369/713/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.06.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/11828/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

21.11.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Виконкомом Барвінської сільської ради Малинського районну Житомирської області було зареєстровано шлюб.

Від даного шлюбу у сторін є діти: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

30.06.2022 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження по справі № 369/3774/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та призначено справу до розгляду.

Сімейні відносини, як сім`ї не склалися, саме тому у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/6563/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В даний позов ОСОБА_3 , не було включено майно, що також позивач вважає спільною сумісною власністю.

Так, 2020 року було за спільні кошти в сумі 3500,00 Доларів США, куплено гараж у ОСОБА_8 в Автокооперативі «Нива», за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою від ОСОБА_8 та Довідкою від Автокооперативу «Нива».

Вартість гаража станом дату звернення відповідно до спеціалізованого сайту нерухомості становить 12 000,00 Доларів США, що станом на 03.11.2022 року становить за офіційним курсом НБУ 438840,00 грн.

Станом на дату звернення із даним позовом за ОСОБА_1 рахується кредитна заборгованість на суму 510 480,99 грн.

На підставі вище наведеного, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_3 1/2 вартості гаража, в Автокооперативі «Нива», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 219420,00 грн., а також стягнути із ОСОБА_3 кредитної заборгованості, що становить 255 240, 50 грн.

04.01.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито загальне позовне провадження у справі.

06.03.2023 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якій остання зазначила, що вважає позовну заяву позивача необґрунтованою, а доводи викладенні в ній такими, що не відповідають дійсності, так як є надуманими та спростовуються доказами доданими до відзиву.

16.08.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Згідно з ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст.3СК України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно ч. 1, 2 ст.21СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст.36цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Таким чином між сторонами склалися правовідносини, щодо поділу спільного майна подружжя, які регулюються Сімейним кодексом України.

За загальним правилом ст.60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.368ч.3ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.68СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст.69ч.1СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 с. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.235ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 ст.190ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

В позові позивач вказує на те, що під час шлюбу було придбано спільне майно - гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вчинена кредитна заборгованість на суму 510 480, 99 грн., яка вчинялася в інтересах сім`ї.

Надаючи оцінку встановленим в судовому засіданні обставин справи, суд виходить з наступного.

Щодо стягнення із відповідача вартості гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 219420,00 грн.

Позивачем жодним належним доказом не доведено належність відповідачу та позивачу на праві спільної сумісної власності гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що відповідно до Витягу № 5003659576897 від 01 березня 2023 року, що сформований за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» відповідачу на праві власності належить земельна ділянка за кадастровим номером 3222485801:01:016:0022, площею 0,0039 га, інформація про належність відповідачу, будь-якого іншого майна в тому числі гаража № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Вбачається, що дана земельна ділянка за кадастровим номером 3222485801:01:016:0022, площею 0,0039 га, є особистою приватною власністю відповідача, в розумінні ст. 57 СК України, адже вона набута відповідачем на підставі рішення № 34.3/21 Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 09 грудня 2020 року.

В судовому засіданні відповідачем під присягою засвідчено, що на вказаній земельній ділянці гараж, який є предметом спору даної справи відсутній.

Позивачем разом з позовною заявою додано довідку від 11 серпня 2020 року за вих. № 15 Автокооперативу «Нива», про те що відповідач дійсно являється членом автокооперативу «Нива» с. Святопетрівське, вул. Теплична та володіє на праві власності гаражем № НОМЕР_1 . Проте суд звертає увагу, що дана довідка підписана самим позивачем, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань керівником Автокооперативу «Нива» (код ЄДРПОУ 23236254) станом на 11 серпня 2020 року, дату підписання довідки, був ОСОБА_9 .

Таким чином, позивач не мав жодних повноважень підписувати дану довідку, яка б мала юридичну силу, тим більше довідка датується 11 серпня 2020 року, при цьому розписка, на підставі якої, за доводами позивача, придбано гараж 58 в с. Святопетрівське Київської області датується 22 серпня 2020 року, що ставить під сумність дійсність довідки від 11 серпня 2020 року за вих. № 15 Автокооперативу «Нива».

Суд приходить до висновку, що розписка від 22 серпня 2020 року, яка подана позивачем разом з позовною заявою, не є підтвердженням належності на праві власності відповідачу гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , адже в розписці не вказано чітко визначену адресу знаходження гаражу (не вказано вулиці), ні назву та/або інші реквізити кооперативу де знаходиться гараж, ні технічні характеристики гаражу, внаслідок чого неможливо встановити щодо якого гаражу передавалися кошти.

Виходячи із зазначених доказів, що додані позивачем до позовної заяви гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинно збудоване нерухоме майно, адже в матеріалах справи не міститься жодного доказу щодо належності даного гаражу відповідачу на праві власності у встановленому законом порядку.

У розумінні статтей 364, 367 ЦК України, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Виходячи з вищевикладеного, вимога щодо стягнення із відповідача вартості гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 219420,00 грн не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що позивачем жодним доказом не доведена належність відповідачу та позивачу на праві спільної сумісної власності гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо стягнення із відповідача кредитної заборгованості, що становить 255 240,00 грн.

У матеріалах справи містяться виписки по 3 (трьом) рахункам та інформація про суму заборгованості за договором № 501362537 від 21 вересня 2021 року в АТ «Альфа Банк», на підставі яких позивач обґрунтовує, що заборгованість сформувалася, на підставі кредитних договорів, що вчинені в інтересах сім`ї.

Суд зауважує, що у зв`язку з тим, що позивачем крім виписок по трьом рахункам та інформації про суму заборгованості за договором № 501362537 від 21 вересня 2021 року, не надано жодного доказу щодо укладання даного кредитного договору в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження № 61-34656св18).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, для визначення солідарного характеру обов`язків відповідача щодо повернення боргу за договором з`ясуванню підлягає питання, чи укладено такий договір її чоловіком в інтересах сім`ї.

У матеріалах справи не містяться жодного доказу поданого позивачем на підтвердження того, що кошти, отримані позивачем за кредитними договорами, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї (не надано копій чеків (платіжних доручень), копій договорів на придбання рухомого, нерухомого майна, тощо).

Сам по собі факт перебування особи у зареєстрованому шлюбі, не породжує обов`язку особи відповідати за зобов`язаннями другого подружжя.

Виходячи з вищевикладеного та доданих доказів разом з позовною заявою, відсутні підставі для задоволення вимоги про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у розмірі 255240,50 грн, у зв`язку з тим, що позивачем не доведено факт того, що кредитні договори за якими сформована заборгованість, укладені ним в інтересах сім`ї і кошти одержані за даними договорами, використані в інтересах сім`ї.

Приймаючи рішення суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Таким чином, обставини справи свідчать, що позиція позивача у цій справі є необґрунтованою.

Враховуючи зазначене та сукупність обставин у даній конкретній справі суд, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат підлягає вирішенню у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26.06.2024 року.

Суддя А.В. Янченко