Рішення

від 26.06.2024 по справі 910/4364/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2024Справа № 910/4364/24за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амазон Трейд Компані"

про стягнення 50776,02 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амазон Трейд Компані про стягнення 50776,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Господарським договором поставки № 1021-017 від 18.10.2021.

Ухвалою суду від 15.04.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

17.04.2024 та 22.04.2024 від позивача надійшли заяви про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за № 0600262404630 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 98.

Відправлення № 0600262404630 повернулось до суду без вручення з відміткою "за закінченням терміну зберігання"

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Ухвала суду від 22.04.2024, направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Також Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бредлін Прайм" (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Амазон Трейд Компані") (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" (постачальник) укладено господарський договір поставки № 1021-017, згідно п. 1.1-1.3 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін. Предметом поставки є товар, зазначений в специфікації.

Згідно п. 2.3 договору право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатковою накладною (товарно-транспортною).

Строк поставки товару - не пізніше 7 робочих днів з дати письмового підтвердження постачальником прийняття заявки до виконання. Сторони можуть погодити інші строки поставки товару в заявці. Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою, товарно-транспортною накладною. Дата вказана покупцем у видатковій накладній, товарно-транспортній накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 7.2, 7.3, 8.1 договору ціна товару, яка входить у партію поставки, вказується у погодженій заявці і у видатковій, товарно-транспортній накладній. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після оплати покупцем не допускається. Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору. Покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 21 календарних днів/календарного дня з дня поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі. Сторони можуть погодити інші умови оплати партії товару в заявці.

Цей договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині невиконаних зобов`язань до їх повного виконання. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна сторона письмово не повідомить одна одну про припинення дії договору, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік. Кількість разів автоматичного продовження строку дії договору не повинна перевищувати 3 рази (п. 13.1 договору).

У специфікації, що є додатком № 1 до договору сторони обумовили асортимент товару.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 69624,01 гривень, що підтверджується наступними документами: товарно-транспортна накладна № 281221-1560542-00123 від 28.12.2021 на суму 7450,00 грн, накладна на відпуск товару № 190122-1560542-00128 від 19.01.2022 на суму 41130,01 грн, накладна на відпуск товару № 070222-1560542-00196 від 07.02.2022 на суму 13384,00 грн, накладна на відпуск товару № 150222-1560542-00187 від 15.02.2022 на суму 410,00 грн, товарно-транспортна накладна № 220623-1565509-00095 від 22.06.2023 на суму 7250,00 грн. Накладні підписані та скріплені печатками обох контрагентів без зауважень. Суд також відзначає, що безпосередній відпуск товарів відповідачу здійснювався ТОВ "Корса" на підставі договору про надання комплексних послуг зі складської логістики № 1509 від 15.09.2022, укладеного з позивачем.

Позивач вистав відповідачу рахунки на оплату отриманого товару, які долучені до позовної заяви.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару на суму 18848,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками. Доказів оплати товару на суму 50776,01 грн, поставленого за переліченими вище накладними, суду надано не було.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони передбачили, що товар має бути оплачений протягом 21 календарного дня з дати поставки товару.

Оскільки, остання поставка товару була здійснена 22.06.2023, то станом на день розгляду справи, строк оплати усього товару на суму 50776,01 грн є таким, що настав.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 69624,01 грн, який був частково оплачений на суму 18848,00 грн. Проте у визначені договором строки відповідач оплату за решту отриманого товару у сумі 50776,01 грн не здійснив.

Оскільки відповідач не виконав своїх зобов`язань по оплаті придбаного у позивача товару, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача правову допомогу у розмірі 12694,00 грн.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Таким чином, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (аналогічний правовий висновок викладено в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд установив, що представник позивача, Анна Ряполова-Радченко є адвокатом, що підтверджується свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10940/10 від 29.12.2022. Адвокат представляла інтереси позивача на підставі ордеру серії АІ № 1570692 від 18.03.2024, виданого Адвокатським об`єднанням "СОЛ"

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано наступні докази.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" та Адвокатським об`єднанням "СОЛ" укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № ФТД-270/19-02/24 відповідно до п. 1.1 якого клієнт за власним вибором доручає, а Об`єднання зобов`язується всіма не забороненими законом способами надавати необхідну клієнту правничу (правову) допомогу.

Згідно додаткової угоди № 1 від 19.02.2024 до договору № ФТД-270/19-02/24 клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу: здійснення правового аналізу матеріалів , наданих клієнтом щодо можливості стягнення у судовому порядку на користь клієнта з ТОВ "Бредлін Прайм" заборгованості за господарським договором поставки № 1021-017 від 18.10.2021; складання, підписання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення на користь клієнта з ТОВ "Бредлін Прайм" заборгованості за господарським договором поставки № 1021-017 від 18.10.2021; представляти інтереси клієнта в Господарському суді міста Києва, під час розгляду судом господарської справи про стягнення на користь клієнта з ТОВ "Бредлін Прайм" заборгованості за господарським договором поставки № 1021-017 від 18.10.2021, для чого вчиняти всі необхідні дії та користуватись всіма правами і наданими повноваженнями, передбаченими п. 2.8-2.11 цього договору. У відповідності до п. 4.3 договору сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару) за надання об`єднанням правничої допомоги, передбаченої п. 1.2, 1.4 цієї додаткової угоди становить 12694,00 грн.

До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію кредитового переказу коштів від 21.02.2024, згідно якої позивач сплатив адвокатському об`єднанню грошові кошти у сумі 12694,00 грн.

Отже, в додатковій угоді сторони обумовили послуги, які надаються адвокатським об`єднанням, та їх вартість у вигляді гонорару.

Відповідачем не заперечено проти розміру заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу, а матеріалами справи підтверджено надання правової допомоги та її оплата у повному обсязі.

"Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Враховуючи положення статей 86, 123, 126, 129 ГПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження судових витрат у формі фіксованого розміру гонорару, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі - 12694,00 грн.

На підставі ст.129 ГПК України, з огляду на задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амазон Трейд Компані" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 98, ідентифікаційний код 44225253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" (04112, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 1, поверх 6, ідентифікаційний код 43890029) заборгованість у розмірі 50776 (п`ятдесят тисяч сімсот сімдесят шість) грн 01 коп., судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 12694 (дванадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн.

3. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко