ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/101/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації
до відповідача-1 Нижньодністровського національного природного парку
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниченко»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України»
про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні
за участю представника прокуратури - Лянна О.А.
від позивача - Щербаков О.О.
від відповідача-1 - Фіщено І.О.
До суду надійшла позовна заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до відповідача-1 Нижньодністровського національного природного парку, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниченко», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», , якою просить суд:
- визнати недійсним договір №3-Р про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності, укладений 31.05.2018 між відповідачами,
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниченко» привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок 512800000:01:001:0040, 512800000:01:001:2235) Одеського району Одеської області шляхом демонтажу будівель та споруд згідно з переліком.
Ухвалою від 08.01.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.02.2024.
Всі учасники справи отримали ухвалу в електронних кабінетах 08.01.2024.
Засідання 14.02.2024 не відбулось через повітряну тривогу, через що суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та призначив засідання на 13.03.2024.
11.03.2024 від відповідача-1 надійшов відзив, яким він просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що умовами договору не було передбачено здійснення відповідачем-2 будівництва. До того ж, відповідач-1 зазначає, що строк договору закінчився 31.12.2022, оскільки листом від 23.11.2022 № 621/01 відповідач-1 повідомив відповідача-2 про відсутність наміру продовжувати договір.
Також він посилається на те, що рішенням від 17.04.2023 у справі № 916/293/23 частково задоволено позов, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Мельниченко на користь Нижньодністровського національного природного парку 112706грн основного боргу за договором від 31.05.2018 р. про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності № 3-Р, 30996грн 98 коп. інфляційних нарахувань, 7264грн 57 коп. 3% річних, 2443грн 11 коп. судового збору.
Крім того, відповідач-1 зауважив, що прокурор посилається на ст. 207 ГК України, яку було виключено на підставі Закону України № 2275-VІІІ від 06.02.2018.
Ухвалою від 13.03.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі впродовж розумного строку, призначено підготовче засідання у справі на "10" квітня 2024 р. о 13:00.
Ухвалою від 10.04.2024 відкладено розгляд справи на 22.05.2024.
Ухвалою від 22.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.06.2024.
Відповідач-2 відзиву не надав.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Між Нижньодністровським національним природним парком та ТОВ «Мельниченко» (до 16.09.2019 мало назву ТОВ «Хозяюшка») 31.05.2018 укладено договір № 3-Р про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності (далі - Договір про співпрацю).
Сторони уклали цей Договір про співпрацю з метою організації, розвитку та функціонування рекреаційної діяльності у межах територій Парку, а також для проведення спільної освітньо-виховної, культурно-виховної та науково- дослідної діяльності (п. 1.1. Договору про співпрацю).
Пунктом 2.3. Договору про співпрацю на ТОВ «Мельниченко» покладено обов`язки, зокрема:
2.3.1. Дотримуватись вимог законодавства України при виконанні будь- яких робіт на території Парку.
2.3.3 Вживати всіх необхідних заходів щодо недопущення забруднення та засмічення території Парку, додержання вимог техніки пожежної безпеки, режиму охорони території Парку, тощо відвідувачами, яких супроводжує ТОВ «Мельниченко».
2.3.9 Облаштувати за власні кошти місця короткострокового відпочинку рекреантів з екологічно чистих матеріалів у повній відповідності до вимог режиму територій Парку, зокрема утримуватись від спорудження конструкцій, що носили б ознаки капітального будівництва.
Відповідно до п. 2.4. Договору про співпрацю ТОВ «Мельниченко» має право, зокрема:
2.4.3 Самостійно за власні кошти організовувати та проводити заходи з метою благоустрою території Парку, які не суперечать вимогам чинного законодавства, за попереднім узгодженням з адміністрацією Парку.
2.4.4 Отримувати плату від відвідувачів за супроводження та користування облаштованими місцями відпочинку під час короткострокового відпочинку рекреантів у відповідності до наданої Парком карти та маршруту згідно з Додатком № 1.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2022 року (п. 6.1. Договору про співпрацю).
Додатком 1 до Договору про співпрацю наведено картосхему з зазначенням облаштованих місць короткострокового відпочинку на р. Глибокий Турунчук.
Таблицею 1 до Договору про співпрацю зазначено координати облаштованих місць короткострокового відпочинку на р. Глибокий Турунчук:
№ ділянкиКоординатиПравий берегСлужбова ділянка46°22.785'N. 30°15.248'S246°22.711'N 30°15.232'S446°22.649'N 30°15.22'S646°22.567'N 30°15.201' S846°22.509'N 30°15.182'S1046°22.433'N 30°15.149'S1246°22.376'N 30°15.111'S1446°22.326'N 30°15.064S1646°22.213'N 30°14.884'S1846°22.178'N, 30°14.827'S2046°22.138'N 30°14.764'S2246°22.114'N 30°14.722'S2446°22.014'N 30°14.533'S2646°21.980'N 30°14.481' S2846°21.941'N 30°14.428'S
3046°21.914'N 30°14.398'S3246°21.884'N 30°14.368'S3446°21.838'N 30°14.328'S3646°21.805N 30° 14.306S3846°21.762N 30° 14.280'S4046°21.728N 30° 14.266S4246°21.693'N 30°14.252'S4446°21.648'N 30° 14.236'S4646°21.607'N 30°14.216'S4846°21.560'N 30°14.182'S5046°21.515'N 30°14.143'SЛівий берег146°22.506'N 30°15.253'S346°22.424'N 30° 15.214'S546°22.340'N 30°15.154'S746°22.293'N 30° 15.104'S946°22.246'N 30° 15.040'S1146°22.210'N 30°14.989'S1346°22.191'N 30°14.955'S1546°22.169'N 30°14.917'S1746°22.153'N 30°14.892'S1946°22.133'N 30°14.859'S2146°22.113'N 30°14.826'S2346°22.093'N 30°14.791'S2546°22.074'N 30°14.759'S2746°22.057'N 30°14.728'S2946°22.048'N 30°14.711' S3146°22.038'N 30°14.693'S3346°22.023'N 30°14.668'S3546°22.004'N 30° 14.640'S3746°21.985'N 30°14.606'S3946°21.970'N 30°14.582'S4146°21.547'N 30°14.259'S4346°21.497'N 30°14.220'S454 6°21.442'N 30°14.169'S4746°21.405'N 30°14.129S4946°21.365'N 30°14.088SНа адресу обласної прокуратури 20.10.2022 надійшов лист Одеської обласної державної адміністрації від 20.10.2022 № 8129/1/01-18/8687/2-22 щодо розгляду відомостей, наведених у акті робочої групи від 16.09.2022, створеної на виконання розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 21.07.2022 № 426/А-2022 (зі змінами від 13.08.2022 № 480/А-2022) з метою перевірки фактів, викладених у депутатському зверненні народного депутата України Леонова О.О. від 28.06.2022 № 336-242/22 та додатковому листі від 12.08.2022 №336-274/22.
З акту робочої групи вбачається, що між ТОВ «Хозяюшка» та Нижньодністровським національним природним парком 31.05.2028 укладено договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності на виконання якого на зазначеній земельній ділянці вздовж берегової лінії розташовані містки, альтанки, дерев`яні будинки. Паспорти прив`язки тимчасових споруд не надано.
У подальшому в рамках кримінального провадження № 42023162250000006, розпочатого 30.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, заступником начальника сектору дізнання Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області Кульчицьким В.С. 27.04.2023 проведено огляд місця події - земельної ділянки з кадастровим номером 5120800000:01:001:223 5, яка розташована на правому березі річки Глибокий Турунчук, та земельної ділянки з кадастровим номером 5120800000:01:001:0040, яка розташована на лівому березі річки Глибокий Турунчук.
Оглядом місця події встановлено, що за визначеними Договором про співпрацю місцями короткострокового відпочинку ТОВ «Мельниченко» здійснено будівництво ряду будівель та споруд.
Так, на лівому березі річки Глибокий Турунчук розміщено:
·остов дерев`яного помосту з координатами (тут і далі у десяткових градусах) ш: 46.355063, д: 30.233582;
·остов дерев`яного посту з координатами ш: 46.354759, д: 30.233182;
·будівля із газобетонних блоків з координатами ш: 46.355386, д: 30.233990;
·дерев`яний будиночок з причалом № 1 з координатами ш: 46.355522, д: 30.234201;
·дерев`яний будиночок з причалом № 2 з координатами ш: 46.355938, д: 30.234718;
·дерев`яний будиночок з причалом № 3 з координатами ш: 46.3 5 6069, д: 30.234819;
·туалет дерев`яний № 1 з координатами ш: 46.356439, д: 30.235260;
·дерев`яний будиночок з причалом № 4 з координатами ш: 46.3 5 6462, д: 3 0.23 5469;
·туалет дерев`яний № 2 з координатами ш: 46.356835, д: 30.235669;
·дерев`яний будиночок з причалом № 5 з координатами ш: 46.357031, д: 30.235929;
·туалет дерев`яний № 3 з координатами ш: 46.357605, д: 30.236520;
·дерев`яний будиночок з причалом № 6 з координатами ш: 46.3 5 7954, д: 3 0.23 6868;
·дерев`яний будиночок з причалом № 7 з координатами ш: 46.358158, д: 3 0.23 7052;
·дерев`яний будиночок з причалом № 8 з координатами ш: 46.358350, д: 30.237192;
·туалет дерев`яний № 4 з координатами ш: 46.358718, д: 30.237472;
·дерев`яний будиночок з причалом № 9 з координатами ш: 46.358841, д: 30.237575;
·туалет дерев`яний № 5 з координатами ш: 46.359078, д: 30.237712;
·дерев`яний будиночок з причалом № 10 з координатами ш: 46.359511, д: 3 0.23 7990;
·дерев`яний будиночок з причалом № 11 з координатами ш: 46.359624, д: 3 0.23 8070;
·туалет дерев`яний № 6 з координатами ш: 46.359881, д: 30.238212;
·дерев`яний будиночок з причалом № 12 з координатами ш: 46.361637, д: 3 0.23 895 0;
·дерев`яний причал № 1 з координатами ш: 46.362239, д: 30.239203;
·дерев`яний причал № 2 з координатами ш: 46.365644, д: 30.242374;
·дерев`яний причал № 3 з координатами ш: 46.365911, д: 30.242748;
·дерев`яний причал № 4 з координатами ш: 46.3 66113, д: 3 0.243123;
·дерев`яний причал з альтанкою з координатами ш: 46.3 6673 8, д: 30.244137;
·альтанка з координатами ш: 46.367703, д: 30.243620;
·дерев`яний причал з металевим контейнером з координатами ш: 46.367539, д: 30.245447;
·металевий кунг з координатами ш: 46.379629, д: 30.253950.
На правому березі річки Глибокий Турунчук розміщено:
·причал дерев`яний № 1 з координатами ш: 46.366391, д: 30.243507;
·остовдерев`яного причалу № 1 зкоординатамиш: 46.3 67873, д: 30.246087;
·остовдерев`яного причалу №2 з координатамиш: 46.371503, д: 30.251814;
·причал дерев`яний № 2 з координатами ш: 46.372917, д: 30.251780;
·курінь № 1 з координатами ш: 46.378867, д: 30.253866;
·курінь № 2 з координатами ш: 46.379200, д: 30.253847.
Факт забудови берегів річки Глибокий Турунчук також підтверджується наявними фотознімками у сервісі «Google maps», роздруківки з якого додані до позову (відповідно до постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 420/4540/23 враховуючи сучасний розвиток інформаційних та цифрових технологій, дані з Google maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших ресурсів, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність).
Як вбачається з інформації, наявної у мережі Інтернет вказані будівлі та споруди використовуються до теперішнього часу ТОВ «Мельниченко» у якості місць облаштування та відпочинку при здійсненні рибальства: Маяк - Клуб Рибалки www.mayak-club.com/
Установлено, що Договір про співпрацю укладений в порушення вимог законодавства, а ТОВ «Мельниченко» на визначених місцях короткострокового відпочинку здійснено самочинне будівництво будівель та споруд.
У зв`язку з чим наявні підстави для визнання судом недійсним Договору про співпрацю та зобов`язання ТОВ «Мельниченко» привести земельні ділянки у попередній стан шляхом демонтажу будівель та споруд, з огляду на наступне.
Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Преамбулою до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.
За статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно- заповідного фонду
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково- дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо- виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.
Статтею 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено статус і завдання національних природних парків. Зокрема, національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно- освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:
збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;
створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;
проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Нижньодністровський національний природний парк створений відповідно до указу Президента України від 13.11.2008 № 1033 «Про створення Нижньодністровського національного природного парку».
З указу Президента України від 13.11.2008 № 1033 вбачається, що до території національний природний парк створено на території Білгород- Дністровського, Біляївського та Овідіопольського районів Одеської області. Установлено площу земель Нижньодністровського національного природного парку 21311,1 гектара, в тому числі 3700 гектарів земель, що вилучаються в установленому порядку і надаються йому у постійне користування, та 17611,1 гектара земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.
Відповідно до п. 1.1 Положення про Нижньодністровський національний природний парк, затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 114 від 31.08.2020 (далі - Положення), Парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Парк розташований на території Білгород-Дністровського, Біляївського та Овідіопольського районів Одеської області.
Парк є бюджетною, неприбутковою природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу
природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п. 1.2 Положення).
Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні Державної казначейської служби України і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, штампи та офіційну емблему, що реєструються в установленому порядку, та бланки (п. 1.3 Положення).
Загальна площа Парку становить 21311,1 га земель, у тому числі 3700 га земель, що надаються у постійне користування Парку та 17611,1 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.6 Положення).
Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних природних комплексів пониззя Дністра, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п. 2.1 Положення).
Основними завданнями Парку є: збереження цінних природних, ландшафтних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів пониззя річки Дністра, насамперед видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків, міжнародних природоохоронних територій; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об`єктів; організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі, з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відтворення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; проведення екологічної освітньо- виховної роботи (п. 2.2. Положення).
За змістом статті 22 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.
Водночас, Договір про співпрацю укладений всупереч приписам законодавства, оскільки Нижньодністровський національний природний парк фактично здійснив розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України». При цьому, станом на момент укладення Договору про співпрацю відповідним центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища не затверджувався Проект організації території Нижньодністровського національного природного парку, а також не погоджувались програми та плани на здійснення рекреаційної діяльності.
В свою чергу, ТОВ «Мельниченко» на визначених Договором про співпрацю місцях короткострокового відпочинку здійснило неправомірну забудову берегів Глибокий Турунчук.
2.1 Розміщення місць короткострокового відпочинку за оспорюваним Договором про співпрацю та самочинне будівництво ТОВ «Мельниченко» будівель та споруд здійснено на землях лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».
У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
Статтею З ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю віднесено, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно з п.п. «г» п. 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної
власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Як вбачається з відомостей Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 14.07.2021 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5120800000:01:001:2235 площею 277,9403 га, а 28.07.2021 - земельної ділянки з кадастровим номером 5120800000:01:001:0040 площею 2052,8505 га (категорія земель - землі лісогосподарського призначення, цільове призначення - 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, вид використання - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг).
На теперішній час державна реєстрація права власності на вказані земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не проведена.
Відповідно до листа філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 11.07.2023 № 327 земельні ділянки за кадастровими номерами 512800000:01:001:0040 та 512800000:01:001:2235 відносяться до земель, наданих в постійне користування філії «Одеське лісове господарство» Біляївське лісництво, квартал 35 виділ 1 та квартал 34 виділ 2 відповідно (згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013-2014 років).
Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 12.07.2023 № 653 координати розміщення місць короткострокового відпочинку за Договором про співпрацю знаходяться в межах 34, 35 кварталів Біляївського лісництва філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» та в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 512800000:01:001:0040 та 512800000:01:001:2235.
ВО «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Об`єднання створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Комплекс лісовпорядних робіт здійснюється для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища. ВО «Укрдержліспроект» є державним підприємством, яке забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.
Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Статтею 1 ЛК України визначено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.
За змістом статті 35 ЛК України організація лісового господарства передбачає, зокрема проведення лісовпорядкування.
Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.
Згідно зч. 1, 4, 5 ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.
Відповідна правова позиція з приводу того, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц.
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Водночас філією «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» у листі від 11.07.2023 № 327 повідомлено, що Філія дозволів на укладення договорів, погоджень, які надають право користування вищезазначеними ділянками, не надавала. Інформація про добровільну відмову, згоду та вилучення земельних ділянок за кадастровими номерами 512800000:01:001:0040 та 512800000:01:001:223 5 відсутня.
В свою чергу, користування лісами може бути реалізовано виключно на умовах, передбачених ст. 18 ЛК України («Тимчасове користування лісами».
Вказане беззаперечно свідчить, що визначені Договором про співпрацю місця короткострокового відпочинку на момент укладення такого Договору та на теперішній час знаходяться на землях державної власності лісогосподарського призначення, які перебували і на даний час перебувають у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» та належать до земель державного лісового фонду, розпорядження якими має здійснювати виключно Одеська обласна державна адміністрація.
При цьому, незважаючи, що квартали 34, 35 Біляївського лісництва оголошені територією природно-заповідного фонду України - Нижньодністровського національного природного парку, вказане ніяким чином не обмежує право власності держави на землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до указу Президента України від 13.11.2008 № 1033 вказана територія включена до складу Нижньодністровського національного природного парку без вилучення у землекористувача (Парку надано у постійне користування з вилученням лише квартали 24, 28, 29).
Відтак, Нижньодністровський національний природний парк не є уповноваженим суб`єктом на розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення.
З урахуванням викладеного, укладення Договору про співпрацю, яким передбачено розміщення п`ятдесяти місць короткострокового відпочинку з можливістю здійснення облаштування таких місць (п. 2.3.9, 2.4.3) за відсутності згоди власника земельної ділянки (Одеська обласна державна адміністрація) та постійного користувача (ДП «Ліси України») порушує інтереси держави у збереженні та раціональному використанні земель лісогосподарського призначення державної власності.
2.2 Договір про співпрацю укладений за відсутності Проекту організації території Нижньодністровського національного природного парку.
Так, у відповідності до ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про природно- заповідний фонд України» (у редакції, чинній станом на момент укладення Договору про співпрацю) на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико- культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:
заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони;
зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов`язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;
господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.
Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного
використання його природних комплексів і об`єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з ч. З ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об`єктів, які передбачається здійснити протягом п`яти років, а також стратегії розвитку об`єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об`єкта природно-заповідного фонду.
Відповідно до п. 2.3. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.06.2009 № 3 3 0 (чинного на момент укладення Договору про співпрацю), рекреаційна діяльність організовується відповідно до функціонального зонування та проектів організації території національних природних парків (НПП) і регіональних ландшафтних парків (РЛП), охорони, відтворення та рекреаційного використання їхніх природних комплексів і об`єктів, проектів організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів, а також проектів утримання та реконструкції парків -пам`яток садово-паркового мистецтва, проектів організації території зоопарків, дендропарків тощо.
Водночас, установлено, що станом на момент укладення Договору про співпрацю Проект організації території Нижньодністровського національного природного парку не був затверджений.
Так, відповідно до листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 18.07.2023 № 25/2-11/11556-23 наказом Міндовкілля від 24.02.2023 № 112 «Про затвердження Проекту організації території Нижньодністровського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів» вперше затверджено Проект організації території Нижньодністровського національного природного парку.
Тобто, Проект організації території Нижньодністровського національного природного парку затверджений по завершенню дію Договору про співпрацю.
Таким чином, укладаючи Договір про співпрацю, Нижньодністровський національний природний парк діяв в порушення приписів ч. З ст. 14, ч. З ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», п. 2.3. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, допустивши здійснення рекреаційної діяльності за відсутності визначення та обґрунтування заходів щодо її провадження.
2.3 Договір про співпрацю укладений за відсутності відповідних програм та планів, погоджених з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Так, за змістом п. 3.1., 3.4. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду України рекреаційна діяльність у межах територій та об`єктів ПЗФ організовується спеціальними адміністраціями установ ПЗФ, а також підприємствами, установами, організаціями, яким підпорядковані ці території та об`єкти.
Підприємства, установи, організації, у підпорядкуванні яких перебувають території та об`єкти природно-заповідного фонду, здійснюють рекреаційну діяльність у межах цих територій та об`єктів за власними програмами та планами, погодженими з:
центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів загальнодержавного значення;
територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів місцевого значення.
Поряд з цим, відповідно до листа Нижньодністровського національного природного парку від 13.07.2023 № 495/01 програми та плани на здійснення ТОВ «Хозяюшка» (ТОВ «Мельниченко») Парком не складалися та, відповідно, центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища не погоджувались.
Більш того, Нижньодністровським національним природним парком зауважено, що вимоги щодо складання планів та програм на здійснення рекреаційної діяльності конкретним суб`єктом в діючому законодавстві відсутні.
Водночас, вказане твердження прямо суперечить приписам п. 3.4. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно- заповідного фонду України.
Фактично, Нижньодністровський національний природний парк в особі виконувача обов`язків Ігнатюка О.А. при підписанні Договору про співпрацю не мав жодного наукового обґрунтування (висновку) про підстави здійснення рекреаційної діяльності в межах Парку, конкретні способи та механізми її організації, вплив такої діяльності на існуючі природні комплекси Парку, дозволені місця для здійснення рекреації.
При цьому, як вбачається, така рекреаційна діяльність взагалі не мала плану її виконання та програми, яка б містила наукове обґрунтування та методи втілення рекреації.
Таким чином, за відсутності погоджених планів та програм для здійснення рекреаційної діяльності Нижньодністровським національним природним парком неправомірно передано обидва берега річки Глибокий Турунчук довжиною близько 3 км на користь ТОВ «Мельниченко», для здійснення останнім господарської діяльності з метою отримання прибутку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України передбачено, шо кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями прибережної захисної смуги (берегова лінія річки Глибокий Турунчук), водоохоронної зони, а також землями під об`єктами природно-заповідного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.
Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця.
Отже, зайняття земельної ділянки прибережної захисної смуги, що одночасно знаходиться під об`єктом природно-заповідного фонду з порушенням приписів ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовні вимоги про демонтаж будівель ьта споруд слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки прибережної захисної смуги може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3 574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі №911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №676/2334/18).
Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом приведення земельної ділянки у попередній стан шляхом демонтажу будівель та споруд.
Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.
Необхідність застосування саме такого способу захисту щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду України зазначено у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справах № 752/3089/19, 752/3093/19.
Використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями прибережної захисної смуги, а також землями під об`єктом природно- заповідного фонду. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦПК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Так, згідно зч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки Договір про співпрацю укладений з порушенням вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства, а його виконання призводить до заподіяння шкоди та незворотних змін природного екологічного стану об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - Нижньодністровського національного природного парку, такий Договір підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як передбачено ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання
земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до ч. 7 ст. 376 Цивільного Кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Обов`язковому знесенню об`єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанова Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 826/13266/18).
Таким чином, враховуючи, що Договір про співпрацю укладений між відповідачами є недійсним, а у ТОВ «Мельниченко» були відсутні будь-які підстави для здійснення будівництва будівель та споруд на берегах річки Глибокий Турунчук, останній повинен привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок 512800000:01:001:0040, 512800000:01:001:2235) шляхом демонтажу споруджених будівель та споруд.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Територія, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, має особливий правовий режим, оскільки є землями державного лісового фонду та територією Нижньодністровського національного природного парку.
Відповідні приписи національного законодавства щодо порядку використання територій природно-заповідного фонду та земель лісогосподарського призначення, можливості здійснення будівництва на них є доступними, чіткими та передбачуваними.
За таких обставин позов Одеської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Це узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-251 Оці 5, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
Самочинне здійснення будівництва свідчить про вчинення протиправних дій самим відповідачем - ТОВ «Мельниченко».
У даній справі не вбачається покладення надмірного тягару на відповідача ТОВ «Мельниченко», оскільки його керівні особи безпосередньо вчиняли дії з самочинного будівництва будівель та споруд, проте проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що будівництво на вказаній території заборонено, що ставить добросовісність їх поведінки під час здійснення такої діяльності під обґрунтований сумнів.
Таким чином, приймаючи участь як суб`єкт будівництва та сторона оспорюваного правочину, відповідач ТОВ «Мельниченко» не діяв добросовісно і мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про визнання недійсним договору, зобов`язання привести земельні ділянки у попередній стан.
Визнання недійсним договору та зобов`язання привести земельні ділянки у попередній стан має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів, у тому числі шляхом звернення із вказаним позовом відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні унікального об`єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.
Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ТОВ «Мельниченко», оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об`єктів природно-заповідного фонду, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб.
У відповідності до ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2020 у справі № 826/13788/15.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення обласної прокуратури до суду в інтересах держави з вимогами визнання недійсним договору, зобов`язання привести земельні ділянки у попередній стан є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - використання за цільовим призначенням земель державної власності, а також території природно- заповідного фонду, захист суспільних інтересів загалом та права власності на землю Українського народу.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності, володіння відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою такого права, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному
суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.84 та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.98). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (справа «Хамідов проти Росії»).
Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі Хамер проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, знаючи потреби суспільства, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони перші виявляють проблеми, що можуть виправдати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).
Отже, закріплена в Конвенції система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як способи позбавлення права власності і користування, так і необхідність запровадження заходів для усунення несправедливості.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87, 92, 93).
Суспільний, публічний інтерес у цьому випадку полягає у відновленні правового порядку Українського народу щодо користування територіями природно-заповідного фонду - національним багатством України та джерелом задоволення потреб суспільства у навколишньому природному середовищі, в частині відновлення становища, яке існувало до порушення вимог закону та
права власності Українського народу на території та об`єкти природно- заповідного фонду.
Враховуючи викладене, в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, тим більше з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідачів.
Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором у суді.
Відповідно до ч. З ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.
Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій- чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/123 7/17).
Відповідно до ч. З, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).
Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
Створення об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі національних природних парків та заповідних урочищ, є питанням загальносуспільного та загальнодержавного значення, а також одним зі способів вирішення основних глобальних та цивілізаційних викликів, які стоять сьогодні
перед усім людством. Приватний інтерес (право на полювання, право на зайняття підприємницькою діяльністю, право на отримання у користування або власність чи розпорядження земельну ділянку), за загальним правилом, повинен поступатися суспільному інтересу та відповідному обов`язку кожного захищати і відтворювати об`єкти природи та живого світу.
Захист навколишнього природного середовища є не лише обов`язком кожного, як це передбачено ст. 66 Конституції України, а й обов`язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об`єктів і земель природно-заповідного фонду. Тобто на державу покладається позитивний обов`язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.
Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод без посередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.
Зокрема, як зазначено у Розділі І Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року) Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основні глобальні маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов`язань. З мігруючих видів фауни України більше 130 видів перелітних птахів, 8 видів риб, З види морських ссавців, 28 видів рукокрилих охороняються відповідно до міжнародних зобов`язань.
До складу природно-заповідного фонду України входять 8246 територій та об`єктів площею 3,98 мільйона гектарів (6,6 відсотка загальної площі країни) та 402,5 тисячі гектарів у межах акваторії Чорного моря. Частка земель природно- заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості держав - членів Європейського Союзу, де частка таких земель становить у середньому 21 відсоток площі держав - членів Європейського Союзу.
За роки незалежності площа природно-заповідного фонду збільшилася у два рази, але цього недостатньо для збереження рідкісних і зникаючих видів рослин та тварин, середовищ їх існування. Разом з тим недосконалість існуючої законодавчої бази, відсутність чітко визначеної стратегії розвитку заповідної справи та недосконалість системи управління нею, низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення організації і функціонування природно-
заповідного фонду, невідповідність системи охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду сучасним вимогам, відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг для їх працівників, низький рівень екологічної освіти та інформованості населення зумовлюють загрозу нецільового використання та втрати територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Значно зросла загроза втрати зарезервованих та перспективних для подальшого заповідання цінних природних комплексів.
З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшити площі земель екомережі, що є стратегічним завданням для досягнення екологічної збалансованості території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися в результаті розширення існуючих та створення нових територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Основну загрозу біологічному різноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів, яке відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах.
У Розділі III цього ж Закону визначені стратегічні цілі та завдання реалізації державної екологічної політики, до яких, у тому числі належать: зменшення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття, зокрема шляхом вдосконалення принципів формування екологічної мережі, її розширення і невиснажливого використання, а також збереження унікальних природних ландшафтів; збільшення та розширення територій природно-заповідного фонду (зокрема заповідних зон у національних природних парках та регіональних ландшафтних парках), створення на суходолі і в акваторії Чорного та Азовського морів і забезпечення збереження і функціонування репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі транскордонних та європейського і міжнародного значення; зменшення негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне середовище, припинення руйнування навколишнього природного середовища; забезпечення сталого управління водними ресурсами за басейновим принципом; забезпечення охорони та захисту природи; посилення відповідальності за шкоду, заподіяну довкіллю, відповідно до міжнародних зобов`язань України.
Територія Нижньодністровського національного природного парку має подвійний природо-охоронннй статус та перебуває під захистом двох міжнародних конвенцій, зокрема Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів 1971 року (Рамсарська конвенція), яка ратифікована Законом України від 29.10.1996 № 43 7/96-ВР.
Відповідно до статті 1 Рамсарської конвенції, стороною якої є Україна, під водно-болотними угіддями розуміють «райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, - зокрема морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шести метрів».
Рамсарською конвенцією охороняються водно-болотні угіддя - «Північна частина Дністровського лиману» площею 20000 га. Угіддя включає дельту Дністра з річищами, заплавними озерами, півостровами, комплексами плаваючих рослин та північну частину Дністровського лиману. Має велику цінність як місце перебування водно-болотяних птахів (гніздування, зимівля, зупинка під час сезонних міграцій). Угіддя є типовим причорноморським лиманом в гирлі великої річки. В усі сезони є місцем існування представників рядів Гусеподібних, Сивкоподібних, Лелекоподібних, які є індикаторними групами при визначенні екологічного стану довкілля. Має необхідні умови для гніздування різноманітних водно-болотяних птахів і зупинки під час міграцій та на зимівлі представників Гусеподібних, Журавлеподібних, Пеліканоподібних. Протягом року тут регулярно перебуває понад 20 тис. особин водно-болотяних птахів.
Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону територіям та об`єктам природно-заповідного фонду, у тому числі і території, які входять у межі Нижньодністровського національного природного парку.
Предметом спору у цій справі по суті є захист особливо цінних територій природно-заповідного фонду України як в національному, так і міжнародно- правовому контексті (забезпечення виконання Україною ряду міжнародно- правових зобов`язань з охорони цієї території), так само як і захист усіх і кожного на чисте довкілля.
Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.
Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, охорони навколишнього природного середовища, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
Укладення оспорюваного Договору про співпрацю та як наслідок забудова берегової лінії р. Глибокий Турунчук викликало широкий резонанс у суспільстві та ряд публікацій у засобах масової інформації.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відтак компетенцією із розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності володіє Одеська обласна державна адміністрація.
У зв`язку з цим, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Одеська обласна державна адміністрація.
Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім
аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеською обласною прокуратурою до Одеської обласної державної адміністрації направлено лист від 31.07.2023 № 12-1196вих23, відповідно до якого повідомлено про обставини порушення Нижньодністровським національним природним парком та ТОВ «Мельниченко» інтересів держави при укладанні Договору про співпрацю та здійснення останнім забудови території берегів річки Глибокий Турунчук, а також запропоновано надати інформацію про вжиті облдержадміністрацією заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельні ділянки від будівель та споруд.
В свою чергу, Одеською обласною державною адміністрацією відповідно до листа від 11.08.2023 № 7620/4/01-46/823 9/2-23 повідомлено, що облдержадміністрацією не вживалися заходи щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору між ТОВ «Мельниченко» з Нижньодністровським національним природним парком та зобов`язання звільнити відповідні земельні ділянки від будівель та споруд.
Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.
Ураховуючи, що спір у цій справі виник щодо особливо цінних земель, тобто земель, яким державою, через їх характеристики надається особливий статус. Такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при використанні таких земель, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20.
Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту.
Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Згідно пункту 35 рішення Європейського сулу з прав людини у справі від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти російської федерації», суд встановив, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» суд наголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
Позивача повідомлено про представництво інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації у даній справі відповідно до листа від 22.08.2023 № 12-501 вих-23.
Суд відхиляє посилання відповідача-1 на те, що договір не може бути визнаний недійсним, оскільки його строк закінчився, з огляду на наступне.
По-перше, відповідач-1 не надав суду доказів надіслання повідомлення відповідачу-2 про відсутність наміру продовжувати договір.
До того ж, закінчення строку договору не є перешкодою для визнання його недійсність, оскільки недійсність встановлюється судом часом на момент укладення договору.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Щодо посилань відповідача-1 на те, що прокурор керується ст. 207 ГК України, яка виключена, то суд відхиляє їх, оскільки суд має надати правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами та зазначити норми права, якими вони врегульовані.
Так, суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати від 8 червня у справі № 662/397/15-ц.
Щодо посилань відповідача-1 на те, що спірний договір вже розглядався в справі № 916/293/23, то суд зауважує, що справа № 916/293/23 відрізняється від справи № 916/101/24 і по суб`єктному складу і по предмету спору.
Решта заперечень відповідача-1 також відхиляються як необгрунтовані, враховуючи все вищевикладене.
З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідачів.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 3-Р про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності, укладений 31.05.2018 між Нижньодністровським національним природним парком та Товариством з обмеженою відповідальністю Хозяюшка (теперішня назва ТОВ Мельниченко).
3. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (код 00022585 м. Одеса пр. Шевченка 4) у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниченко» (код 20981307, м. Білгород-Дністровський Одеської області вул. Перемоги 2м) привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок 512800000:01:001:0040, 512800000:01:001:2235) Одеського району Одеської області шляхом демонтажу наступних будівель та споруд:
лівий берег річки Глибокий Турунчук:
·остов дерев`яного помосту з координатами ш: 46.355063, д: 30.233582;
·остов дерев`яного посту з координатами ш: 46.354759, д: 30.233182;
·будівля із газобетонних блоків з координатами ш: 46.355386, д: 3 0.23 3 990;
·дерев`яний будиночок з причалом № 1 з координатами ш: 46.355522, д: 30.234201;
·дерев`яний будиночок з причалом № 2 з координатами ш: 46.355938, д: 30.234718;
·дерев`яний будиночок з причалом № 3 з координатами ш: 46.356069, д: 30.234819;
·туалет дерев`яний № 1 з координатами ш: 46.356439, д: 30.235260;
·дерев`яний будиночок з причалом № 4 з координатами ш: 46.356462, д: 30.235469;
·туалет дерев`яний № 2 з координатами ш: 46.356835, д: 30.235669;
·дерев`яний будиночок з причалом № 5 з координатами ш: 46.3 5 7031, д: 30.235929;
·туалет дерев`яний № 3 з координатами ш: 46.357605, д: 30.236520;
·дерев`яний будиночок з причалом № 6 з координатами ш: 46.357954, д: 30.236868;
·дерев`яний будиночок з причалом № 7 з координатами ш: 46.358158, д: 30.23705 2;
·дерев`яний будиночок з причалом № 8 з координатами ш: 46.358350, д: 30.237192;
·туалет дерев`яний № 4 з координатами ш: 46.358718, д: 30.237472;
·дерев`яний будиночок з причалом № 9 з координатами ш: 46.358841, д: 30.237575;
·туалет дерев`яний № 5 з координатами ш: 46.359078, д: 30.237712;
·дерев`яний будиночок з причалом № 10 з координатами ш: 46.359511, д: 3 0.23 7990;
·дерев`яний будиночок з причалом № 11 з координатами ш: 46.3 59624, д: 3 0.23 8070;
·туалет дерев`яний № 6 з координатами ш: 46.359881, д: 30.238212;
·дерев`яний будиночок з причалом № 12 з координатами ш: 46.361637, д: 3 0.23 895 0;
·дерев`янийпричал № 1 зкоординатами ш:46.362239, д:30.239203;
·дерев`янийпричал № 2 зкоординатами ш:46.3 65 644, д:3 0.2423 74;
·дерев`янийпричал № 3 зкоординатами ш:46.365911, д:30.242748;
·дерев`янийпричал № 4 зкоординатами ш:46.3 66113, д:3 0.243123;
·дерев`яний причал з альтанкою з координатами ш: 46.3 6673 8, д: 30.244137;
·альтанка з координатами ш: 46.367703, д: 30.243620;
·дерев`яний причал з металевим контейнером з координатами ш: 46.367539, д: 30.245447;
·металевий кунг з координатами ш: 46.379629, д: 30.253950;
правий берег річки Глибокий Турунчук:
·причал дерев`яний № 1 з координатами ш: 46.366391, д: 30.243507;
·остовдерев`яногопричалу № 1з координатами ш: 46.367873, д: 30.246087;
·остовдерев`яногопричалу № 2з координатами ш: 46.371503, д: 30.251814;
·причал дерев`яний № 2 з координатами ш: 46.372917, д: 30.251780;
·курінь № 1 з координатами ш: 46.378867, д: 30.253866;
·курінь № 2 з координатами ш: 46.379200, д: 30.253847.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниченко» (код 20981307, м. Білгород-Дністровський Одеської області вул. Перемоги 2м) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 2684 грн судового збору.
5. Стягнути з Нижньодністровського національного природного парку (код 36345146, м. Одеса Французький бульвар 89) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 2684 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26 червня 2024 р.
Суддя В.В. Литвинова
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 26.06.2024 |
Оприлюднено | 28.06.2024 |
Номер документу | 119993477 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Литвинова В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні