Рішення

від 13.06.2024 по справі 922/947/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024м. ХарківСправа № 922/947/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Поліпак ЛТД", м. Харків до Російської Федерації (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27, ID-101869UA) про відшкодування майнової шкоди у розмірі 57.910.567,60 грн за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (Позивач по справі) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Російської Федерації (Відповідач по справі) майнову шкоду в розмірі 57.910.567,60 грн. у зв`язку із збройною агресією РФ.

Стягнути з Відповідача в дохід бюджету України судовий збір в розмірі 868.658,51грн.

Ухвалою суду від 01.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/947/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання призначити на 18 квітня 2024 року о 11:00. Вирішено здійснювати повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Встановлено Відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до ст. 165 ГПК України, - протягом п`ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд роз`яснює відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою суду від 18.04.2024 повідомлено учасників про задоволення клопотання (вх. 10332/24 від 18.04.2024) Позивача про відкладення підготовчого засідання та те, що підготовче засідання у справі відбудеться 09 травня 2024 року о(б) 11:00 год. Відповідною ухвалою від 09.05.2024 було прийнято до розгляду клопотання (вх. № 11977 від 07.05.2024) про розгляд справи без участі представника за наявними матеріалами та долучено до матеріалів справи; також зазначено, що підготовче засідання у справі відбудеться 30 травня 2024 року о(б) 11:15 год.

Судом було визначено про здійснення повідомлення Відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідні докази наявні в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 30 травня 2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13 червня 2024 року о 12:30.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання (вх. №14948 від 10.06.2024), яким повідомив про неможливість бути присутнім у судовому засіданні та просив суд розглядати справу без участі представника за наявними в матеріалах справи документами.

Представник Відповідача своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не надав, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду від Відповідача не надходило, повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, та шляхом направлення на адресу, визначену Позивачем у позові (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27, ID-101869UA), всі ухвали суду, надіслані на вказану адресу, повернулись на адресу господарського суду з довідкою відділення пошти, що «адресат відсутній за вказаною адресою», а також шляхом завчасного офіційного оприлюднення ухвали суду у відповідності до ст. 122 ГПК України в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Водночас, визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне.

Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 № 796/165/18, від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відомості про судовий розгляд даної справи та відповідні процесуальні рішення по ній своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними у мережі Інтернет на офіційному сайті "Судова влада України".

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи по суті, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі документальних доказів.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД» (Позивач) є власником об`єкту нерухомості виробнича будівля, корпус № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5» та корпус 102, нежитлова будівля літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», що знаходяться на території Державного підприємства АТ «ХАРТРОН». Так, по території Державного підприємства АТ «ХАРТРОН», яке розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, 1, в ніч з 10.06.2022р на 11.06.2022р. та з 16.07.2022р на 17.07.2022р., відбулися ракетні обстріли військовими рф, В результаті ракетного обстрілу, корпус 102, нежитлова будівля літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», фактично було знищено, а корпус № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5», отримало значні руйнування, які знищили частину будівлі, в результаті виниклій пожежі, було пошкоджено частину обладнання, у пожежі згоріла сировина, матеріали та готова продукція, що зберігалася у приміщеннях підприємства. Позивач вказує, що 18 липня 2022 року було отримано Акт про пожежу, виданий ЦЗ ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області.

ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД» звернулося 26 липня 2022 року з заявою про скоєння кримінального правопорушення до Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, після чого 28 липня 2022 року, вхідний номер 11315, ця заява була передана до СВ СБУ в Харківській області. За вище вказаним фактом СВ СБУ в Харківській області, розпочато кримінальне провадження, відомості про подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022221750000024, що передбачено ч. 3 ст. 110 КК України, де ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», має статус потерпілої особи.

За заявою Позивача, 10 липня 2023 року, Комісією Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, проведено огляд корпусу № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5» та корпусу 102, нежитлова будівля літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», та складено Акт № Ки4122 комісійного обстеження об`єкту, пошкодженого в наслідок збройної агресії російської федерації.

Позивач зазначає, що у липні - листопаді 2022р., були проведені роботи для консервації будівлі корпусу № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5», від подальшого руйнування і очищенню приміщень та прилеглої території підприємства від завалів будівельних конструкцій, закладення віконних отворів за допомогою плити OSB-3, для чого, був укладений договір підряду № 01/07 від 01.07.2022р., з ФОП Сивуха В.В., на виконання вище наведених робіт, сума витрат склала 849000,00 (вісімсот сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок). Крім того, укладено договір № 2 від 16.11.2022р., з ФОП Федорова Л.Г., про надання послуг спецтехніки, сума витрат склала 105072,00 (сто п`ять тисяч сімдесят дві гривні 00 копійок).

Для документального засвідчення факту знищення чи пошкодження майна, а також для фіксації розміру економічних збитків підприємства, з метою забезпечення повноти та достовірності відображення даних у фінансовій звітності ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД» виконано інвентаризацію.

На підставі Наказу № 10 від 20 лютого 2023 року, було проведено повну інвентаризацію основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів, запасів (сировина, матеріали, МБП) та малоцінних швидкозношуваних предметів з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 31.03.2023 року, для документального засвідчення факту знищення чи пошкодження майна, а також для фіксації розміру збитків.

На підставі Наказу № 11 від 31 травня 2023 року, було затверджено результати проведеної інвентаризації та складено Довідку про суму збитків, що склала - 9912 709,51 (дев`ять мільйонів дев`ятсот дванадцять тисяч сімсот дев`ять гривень 51 копійок).

Для оцінки технічного стану пошкоджених несучих конструкцій та з`ясування можливості подальшої експлуатації нерухомого майна Позивачем 18 квітня 2023 року укладено договори з ФОП Бутенко А.А., (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 007094 від 10.10.2022р.), на проведення технічного обстеження стану корпус № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5» та корпус 102, та нежитлової будівлі літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», за результатами якого, було отримано - Технічні звіти № 180423/1-ТЗ, № 180423/2-ТЗ, які було внесено до Єдиного в реєстру пошкодженого або зруйнованого майна України. Вартість послуг відповідно укладених договорів, складає 80000,00 (вісімдесят тисяч гривень 00 копійок).

14 червня 2023 року, було укладено договір з ТОВ «ЛІФТ-МАРКЕТ», (Ліцензія № 72Л від 28.11.2018р.), на проведення експертного обстеження пошкоджених вантажних ліфтів, реєстраційний номер 35270, 34018, що знаходяться у корпусі № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5», та отримано - Висновки експертизи технічного діагностування обладнання підвищеної небезпеки №42297813-09-358-19/06-1.23, №42297813-09-358-20/06-1.23. Вартість послуг відповідно укладеного договору № 14/06.2023-ЕО, складає 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок).

Для встановлення вартості реальних збитків, що понесені ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», 04 липня 2023 року, було укладено договір № 01072023 з ФОП Яковенко Є.М. (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 180/2023 від 27.03.2023р., на проведення оцінки реальних збитків, заподіяних в наслідок руйнування, корпус № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5» та корпус 102, нежитлова будівля літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», за результатами якого було отримано Висновки:

- про оцінку ринкової вартості збитків на відновлення корпусу № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5», оцінка проводилась на 25 липня 2023р., складає - 20331000,00 (двадцять мільйонів триста тридцять одна тисяча гривень 00 копійок), або 555 970,00 (п`ятсот п`ятдесят тисяч дев`ятсот сімдесят доларів США) за курсом НБУ на дату оцінки;

- про оцінку збитків ринкової вартості збитків на відновлення корпусу 102, нежитлова будівля літ. «VI-1», прибудова літ. «VII-1», оцінка проводилась на 25 липня 2023р., складає 2902000,00 (два мільйони дев`ятсот дві тисячі гривень 00 копійок), або 79360,00 (сімдесят дев`ять тисяч триста шістдесят доларів США) за курсом НБУ на дату оцінки.

Вартість послуг відповідно укладеного договору № 01072023 від 04.07.2023р., складає 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок).

Позивач здійснюючи встановлення вартості реальних збитків, які були понесені, 25 вересня 2023 року, уклав договір № Б-25/09/23/02 з Товарною біржою «УРТБ» Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 427/2022 від 23.08.2022р.), на проведення оцінки ринкової вартості знищеного обладнання, що знаходилося у зруйнованому корпус № 29, нежитлової будівлі літ. «В-5», за результатами якого було, отримано Висновок № Б-25/09/23/02 про ринкову вартість знищеного обладнання на 25 вересня 2023 року.

Ринкова вартість знищеного обладнання складає - 2200 769,29 (два мільйони двісті тисяч сімсот шістдесят дев`ять гривень 29 копійок), або 60181,94 (шістдесят тисяч сто вісімдесят один долар 94 центи США) за курсом НБУ на дату оцінки.

Вартість послуг відповідно укладеного договору № Б-25/09/23/02 від 25.09.2023р., складає 30000,00 (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Упущена вигода - під час збройної агресії рф проти України, з 24 лютого 2022 року, ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», вимушено зупинило виробничу діяльність, чим підприємству нанесено великі збитки.

Бухгалтерією, було проведено розрахунок отриманих збитків, на підставі Звітів про фінансові результати роботи підприємства за 2020 2021 роки, загальний дохід підприємства склав - 21497000,00 гривень, середній місячний дохід підприємства склав 895000,70 гривень. На момент подання позовної заяви підприємство не працює 24 місяці, 24х895000,70 = 21480016,80 (двадцять один мільйон чотириста вісімдесят тисяч шістнадцять гривень 80 копійок).

З огляду на вище наведене, загальна сума збитків заподіяних збройною агресією рф, ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», як Позивача по зазначеній справі, з урахуванням прямих втрат від пошкодження виробничих будівель та обладнання, витрат на отримання експертних висновків, упущеної вигоди, склало 57910567,60 (п`ятдесят сім мільйонів дев`ятсот десять тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 60 копійок), або 1 583614,56 (один мільйон п`ятсот вісімдесят три тисячі шістсот чотирнадцять долари 56 центів США) за курсом НБУ на дату оцінки збитків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлено у ч. 2 ст. 16 ЦК. Законом N 2147-VIII було змінено абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК. Так, починаючи з 15.12.2017, суд вправі захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що буде встановлений судом у визначених законом випадках. У свою чергу КУ не містить положень, які б зводились до обмеження осіб у праві на судовий захист їхніх цивільних прав, свобод чи інтересів. Навпаки, у ч. 5 ст. 55 Основного Закону України міститься загальне правило про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави є основною метою при вирішенні судом господарських справ та виконанні завдань господарського судочинства.

Суд встановлює способи захисту цивільних прав або інтересів визначені цим же Законом № 2147-VIII, де ч. 2 ст. 5 ГПК доповнено новелою господарського судочинства відповідно визначення судом ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, а саме: у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначена новела у процесуальній нормі, є по суті спробою імплементації у національному процесуальному законодавстві усталеної практики ЄСПЛ, відповідно до якої конвенційні права мають бути практичними та ефективними, а справедливий судовий розгляд не закінчується ухваленням рішення, оскільки судове рішення також має бути виконане належним чином. Зазначена норма запроваджена законодавцем насамперед з метою ефективного захисту приватного права або інтересу, що визначається у спосіб, встановлений самим же судом, створює нові можливості для судового захисту.

Особливістю захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів є можливість вибору різних порядків визнання порушення прав та правового впливу на порушника, що не обмежується способами, встановленими ст. 16 ЦК України.

Вирізняють ознаки поняття способів захисту цивільних прав: 1) підставою їх застосування є закон чи договір; 2) реалізується суб`єктом у рамках матеріального правовідношення; 3) виникає із факту об`єктивно-протиправного діяння (порушення, невизнання чи оспорювання права) Наведене поняття способів захисту цивільних прав та його ознаки, на нашу думку, необхідно застосовувати також і до судових способів захисту приватних прав.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. (Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі N° 6-55Ц15. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43675421.).

Повертаючись до конвенційних провідників нової норми ст. 5 ГПК України, ст. 13 ЄСПЛ передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод.

ЄСПЛ неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 СКПЛ, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі Гуренка проти України (Gurepka v.т Ukraine, №.61406/00, §59, 6.09.2005); ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey, №.21987/93, § 95, 18.12.1996); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі Кудла проти Польші (Kudla v. Poland, №.30210/96, §158, 26.10.2000), рішення у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine, №.20390/07, $29, 16.05.2013) - Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №339/142/16-ц. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79298376.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

З наданих Позивачем доказів, що знаходяться в матеріалах справи вбачається, що саме внаслідок ракетного удару по місту Харкову з боку РФ в ніч з 10.06.2022р на 11.06.2022р. та з 16.07.2022р на 17.07.2022р. по території Державного підприємства АТ «ХАРТРОН», яке розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, 1, відбулося ураження внаслідок чого також сталася масштабна пожежа, що призвело до пошкоджено нежитлових будинків підприємства, товарно-матеріальних цінностей ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», тобто стало прямим наслідком завдання збитків позивачу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за № 1522/38858, методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

З матеріалів справи вбачається, у відповідності до наданих Позивачем доказів, а саме висновками: - експертизи технічного діагностування обладнання підвищеної небезпеки, - про оцінку ринкової вартості збитків на відновлення корпусів, - про ринкову вартість знищеного обладнання на 25 вересня 2023 року, договори: - на проведення оцінки ринкової вартості знищеного обладнання, - на проведення оцінки реальних збитків, - на проведення експертного обстеження вантажних ліфтів, - проведення огляду технічного стану корпусів щодо фіксації знищення та пошкодження майна, та звітів про фінансові результати роботи підприємства за 2020 2021 роки, стосовно наявної майнової шкоди.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, суд зазначає, що законодавством України на Позивача не покладається обов`язок доказування вини Відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів (витягом з ЄДРДР, актом про пожежу, правовстановлюючими документами) доведено повний склад цивільного правопорушення, як і доведено заявлений розмір збитків (висновками експертів, виконаних на підставі обов`язкової для використання Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності), що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Враховуючи викладене у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту зважає на його ефективність.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із зазначеного вище вбачається, що Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги Позивача не спростовано.

Щодо вимоги Позивача про визнання потерпілою особою суд зазначає наступне.

За приписами статті 55 Кримінального процесуального кодексу України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Частиною 7 вказаної статті кодексу передбачено, що якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Водночас приписами ст. 20 ГПК передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що вимога позивача про визнання юридичної особи потерпілою в силу вимог процесуального закону не віднесені до юрисдикції господарського суду, оскільки визнання особи потерпілою здійснюється в рамках кримінального провадження.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст доводів учасників процесу та наявних доказів, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи документальними доказами та підлягають частковому задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат, господарський суд зазначає таке.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно п. 22 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

В ч. 2 ст.129 ГПК України зазначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи, що Позивач у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору за подачу позовної заяви, останній за результатами розгляду справи стягується господарським судом з Відповідача в дохід Державного бюджету України.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, перебої з електроенергією, тобто обставин які впливають на працездатність, великий обсяг поданих документів та доказів, вивчення надвеликого об`єму практики на які посилалися учасники справи та які застосовані судом при виготовленні кінцевого документу, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 13 червня 2024 року у справі №922/947/24 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27, ID-101869UA) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (Юридична адреса: 61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1; Поштова адреса: 61085, м. Харків, а/с 8720; Код ЄДРПОУ 30990262) майнову шкоду у розмирі 57910567,60 (п`ятдесят сім мільйонів дев`ятсот десять тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 60 копійок).

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27, ID-101869UA) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 868658,51 (вісімсот шістдесят вісім тисяч шістсот п`ятдесят вісім гривень 51 копійок).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "25" червня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін