Рішення

від 26.06.2024 по справі 640/2509/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024 року № 640/2509/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом Громадської організації «Національна безпекова платформа» до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича та Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Громадська організація «Національна безпекова платформа» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 (відповідач - 1) та Національного антикорупційного бюро України (відповідач - 2), у якому просила суд:

- визнати бездіяльність директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 та Національного антикорупційного бюро України, яка виразилася у не розгляді звернення Громадської організації «Національна безпекова платформа», викладеного у листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, в порядку ст. ст. 15, 20, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» - протиправною;

- зобов?язати директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 та Національне антикорупційне бюро України вчинити дії із розгляду звернення Громадської організації «Національна безпекова платформа», викладеного у листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, в порядку ст.ст. 15, 20, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» та надання Громадській організації «Національна безпекова платформа» відповіді щодо його розгляду.

Позов обгрунтовано тим, що 15.11.2018 позивач на підставі ст. 40 Конституції України, ст.ст. 1, 5 Закону України «Про звернення громадян» листом за №15-19/сн звернувся до відповідача-1 як посадової особи відповідача-2, та просив відповідача-1 повідомити наступні відомості:

1. Прізвища, ім`я та по-батькові осіб, які є близькими для відповідача-1 особами у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» та їх статус.

2. Громадянство яких держав мають близькі для відповідача-1 особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

3. На території, якої держави проживають близькі для відповідача-1 особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

4. Перелік подарунків, які отримали близькі для відповідача-1 особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», з 16.04.2015 по дату звернення, їх вартість, дати отримання та прізвища, ім`я по батькові фізичних осіб, найменування юридичних осіб, від яких такі подарунки були отримані.

Разом з цим, відповідачем-2, нібито за результатами розгляду звернення позивача викладеного в листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, на адресу місцезнаходження останнього, надіслано лист відповідача-2 від 29.11.2018 за №03/1-204/44561 за підписом заступника відповідача-1 ОСОБА_2 , в якому відповідач-2 лише вказав, що питання порушені позивачем у зверненні, викладеному в листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, не належать до діяльності відповідача-2, при цьому в порушення ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» вказане звернення не було переслане відповідачем-2, за належністю відповідному органу чи посадовій особі.

Позивач вказує, що не дивлячись на те, що звернення позивача, викладене в листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, відповідно до ст. 40 Конституції України, ст.ст. 1, 5 Закону України «Про звернення громадян» було безпосередньо адресоване відповідачу-1 як посадовій особі відповідача-2, вказане звернення відповідачем-1 у порядку, визначеному ст.ст. 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян» взагалі, не розглядалося.

Одночасно з цим, допущена відповідачем-1 та відповідачем-2 бездіяльність, яка виразилася у нерозгляді звернення позивача викладеного, в листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, у порядку, визначеному ст.ст. 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян», призвела до порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, та є протиправною.

Внаслідок нерозгляду відповідачем-1 звернення позивача, викладеного в листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, у порядку, визначеному ст.ст. 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян», та невчинення відповідачем-2 дій, передбачених ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», щодо пересилання звернення позивача в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, порушено право позивача, гарантоване йому ст. 40 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», на розгляд його звернення відповідачем-1 як посадовою особою відповідача-2, з наданням обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Національне антикорупційне бюро України у поданому відзиві проти задоволення позову заперечило. Вказало, що Національним бюро було розглянуто звернення позивача щодо надання інформації стосовно близьких осіб директора Національного бюро та надано відповідь листом від 29.11.2018 № 03/1-204/44561. Водночас незгода позивача з позицією, викладеною у вищезазначеному листі не свідчить саме про бездіяльність відповідачів.

Також відповідач вказує, що ним не зазначалось про те, що питання, порушені у зверненні не відносяться до повноважень Національного бюро, а вказано, що суть звернення не належить до діяльності Національного бюро, тобто суть звернення не пов`язана з виконанням, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» (щодо протидії кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці).

Відповідач також звертає увагу суду, що положення Закону України «Про звернення громадян» поширюються на розгляд звернень саме громадян, а не громадських організацій. При цьому розглядати лист позивача у порядку іншого законодавчого акта у відповідачів не було правових підстав, оскільки як зазначає сам позивач, звернення було подане саме у порядку Закону України «Про звернення громадян». Національне бюро не наділене повноваженнями самостійно обирати способи захисту прав та інтересів осіб, які звернулись з відповідним зверненням.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 справу прийнято до провадження, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2018 Громадська організація «Національна безпекова платформа» листом за №15-19/сн звернулась до Директора Національного антикорупційного бюро України, в якому просила повідомити наступні відомості:

1. Прізвища, ім`я та по-батькові осіб, які є близькими для нього особами у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» та їх статус.

2. Громадянство яких держав мають близькі для нього особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

3. На території, якої держави проживають близькі для нього особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

4. Перелік подарунків, які отримали близькі для нього особи у розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», з 16.04.2015 по дату звернення, їх вартість, дати отримання та прізвища, ім`я по батькові фізичних осіб, найменування юридичних осіб, від яких такі подарунки були отримані.

Листом від 29.11.2018 № 03/1-204/44561 Національним антикорупційним бюро України було відмовлено у наданні запрошуваної інформації з посиланням на те, що надання персональних даних близьких осіб будь-якої посадової особи повинно відбуватись у спосіб, визначений Законом України «Про захист персональних даних» та інших норм чинного законодавства, а суть звернення не належить до діяльності Національного антикорупційного бюро України.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо нерозгляду його звернення у порядку ст. 15, 20, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про зверення громадян", звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).

Приписами частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР закріплено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Зі свого боку, прядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI).

Відповідно частин першої-п`ятої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Суд зазначає, що відмінність наведених вище визначень (термінів) звернення (у розумінні Закону № 393/96-ВР) і запит на інформацію (у розумінні Закону № 2939-VI) вказують на те, що саме сутнісна направленість цих звернень визначає правове регулювання розгляду таких звернень.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається у тексті позовної заяви лише на норми Закону України «Про звернення громадян» та наполягає, що звернення, викладене у листі від 15.11.2018 за №15-19/сн, має бути розглянуте в порядку ст.ст. 15, 20, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».

Водночас зі змісту порушених у спірному зверненні питань слідує, що позивач не звертався ні з пропозицією (зауваженням), ні із заявою (клопотанням чи проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомленням про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності органу чи посадової особи), ні з клопотанням чи скаргою у розумінні ст. 3 Закону України «Про звернення громадян».

Із листа позивача від 15.11.2018 № 15-19/сн чітко вбачається, що позивач просить надати йому певні відомості, а саме інформацію, що стосується близьких осіб директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника.

Як зазначалось судом, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» (в редакції, що була чинною в момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до частин 2-4 статті 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 14 Закону № 2939-VI визначає, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно вимог ч. 1, 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було відмовлено у наданні запрошуваної інформації з посиланням на те, що надання персональних даних близьких осіб будь-якої посадової особи повинно відбуватись у спосіб, визначений Законом України «Про захист персональних даних» та інших норм чинного законодавства, а суть звернення не належить до діяльності Національного антикорупційного бюро України.

Отже, відповідь на запит позивача Національним антикорупційним бюро України було надано, що не заперечується позивачем.

При цьому ані зміст такої відмови, ані своєчасність її надання, позивачем не оскаржується.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не було передано звернення на розгляд саме директору Національного бюро, так як запит був адресований йому та стосувався його, як посадової особи органу. У зв`язку з чим, на думку позивача, його звернення протиправно не розглянуто відповідачем-1.

Отже, в даному випадку спірним є питання, чи правомірно запит позивача було розглянуто Національним антикорупційним бюро України, а не його директором, як посадовою особою.

Варто зауважити, що посадові та службові особи, які працюють в органах державноі? влади та органах місцевого самоврядування, не належать до суб`єктів владних повноважень розпорядників публічноі? інформаціі?. Виконуючи своі? посадові або службові обов`язки, вони діють не від власного імені, а від імені відповідного органу влади, який і виступає належним розпорядником публічної інформації.

З цього приводу пункт 2.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду №10 від 26 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Визначене поняття "суб`єкт владних повноважень" не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб`єктів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI. У зв`язку з цим такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов`язки розпорядника інформації, у тому числі обов`язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації (статті 14, 15 Закону № 2939-VI). У разі подання позову до таких осіб судам необхідно залишати його без задоволення через неналежність відповідача (нездатність таким відповідачем порушити права позивача), за умови якщо позивач відмовиться від їх заміни на належного відповідача і/або суд не знайде підстав для залучення другого відповідача.

При цьому Законом України "Про доступ до публічної інформації" не визначено уповноважену особу на підписання відповідей на запит, оскільки з аналізу положень вказаного Закону вбачається, що така відповідь має містити підпис відповідальної особи за розгляд запиту.

Відповідно до пункту 3.10 Інструкції «Про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Національному антикорупційному бюро України», затвердженої наказом директора від 19.10.2018 № 206 (інтернет посилання https://nabu.gov.ua/ site/assets/files/28520/pro_zatverdzhennya_instrukciyi_pro_poryadok_zabezpechennya_dostupu_do_publichnoyi_informaciyi_u_nacionalnomu_antykorupciynomu_byuro_ukrayiny.pdf), відповіді на запити на публічну інформацію можуть надаватись за підписом директора, першого заступника директора або заступників, керівників самостійних структурних підрозділів або їх заступників, директорів територіальних управлінь або їх заступників, керівників підрозділів детективів Головного підрозділу детективів.

Наведене свідчить про те, що підписана заступником директора Національного антикорупційного бюро України А. Новаком відповідь на запит від 15.11.2018 №15-19/сн є такою, що підписана уповноваженою особою розпорядника інформації - Національного антикорупційного бюро України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що в спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, протиправна бездіяльність відсутня, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Громадської організації «Національна безпекова платформа» до Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 та Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.