Рішення

від 06.05.2024 по справі 752/22344/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/22344/19

Провадження № 2/761/163/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Сіромашенко Н.В.,

при секретарі - Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2019 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати недійсним договір № 279/ФК-16 від 30.11.2016, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Актив+».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.11.2016 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Актив+» було укладено Договір Факторингу № 279/ФК-16 про відступлення права вимоги до позивача ОСОБА_1 .. Зазначає, що він був боржником АТ «УкрСиббанк» за кредитним договором, борг за яким АТ «УкрСиббанк» передав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Позивач вважає, що оскаржуваний договір факторингу укладений з порушенням норм чинного законодавства, без отримання його сторонами відповідних ліцензій та з порушенням суб`єктного складу таких договорів.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.11.2019 року матеріали вказаної позовної заяви передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2019 вищевказана справа надійшла в провадження судді Кондратенко О.О..

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.12.2019 позовну зяаву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі суду недоліків (суддя Кондратенко О.О.).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.01.2020 відкрито провадження у вказаній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (судя Кондратенко О.О. ).

11.02.2020 представником відповідача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» - директором Правник О.П. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі Свідоцтва від 19.11.2013 № 4149 є фінансовою компанією, а згідно додатку до Свідоцтва № 435 серія ФК від 19.11.2013, в якому вказано види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства - є в тому числі і факторинг. В подальшому згідно змін в законодавсті, яке регулює діяльність в сфері фінансових послуг ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» отримано ліцензію про надання послуг з факторингу від 11.05.2017 № 1592, відповідну інформацію можна в будь-який час перевірити на офіційному сайті Нацкофінпослуг за посиланням https://kis.nfp.gov.ua/. Вказує, що ТОВ «ФК «Актив+» на час укладення договору факторингу також мало право здійснювати факторингові операції, а в подальшому також отримало ліцензію пронадання послуг з факторингу від 30.05.2017 № 2088, що і вказано на офіційному сайті Нацкофінпослуг за посиланням https://kis.nfp.gov.ua/. Крім того, позивач не надав жодного доказу, того що сторонни правочину не мали права на здійснення факторингових операцій, станом на дату укладення договору, тобто всі його пояснення грунтуються наприпущеннях та формальних міркуваннях, що товариство можливо не було фінансовою компанією та не мало права здійснювати факторингові операціїї, протее такі пяоснення суперечать письмовим доказам, які надав відповідач , а саме Свідоцтва від 19.11.2013 № 4149 та додатку до Свідоцтва № 435 серія ФК від 19.11.2023 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутністю, позов підтримує, просить задовольнити та ухвалити відповідне рішення.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з"явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за відсутністю представника.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з"явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Суд повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03.09.2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №11390677000.

В подальшому АТ «УкрСиббанк» за кредитним договором №11390677000 від 03.09.2008 борг ОСОБА_1 передав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

В подальшому, 30.11.2016 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Актив+» було укладено Договір факторингу № 279/ФК-16, відповідно до якого ТОВ «ФК «Актив+» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №11390677000 від 03.09.2008 року.

Позивач вважає, що ТОВ «ФК «Актив+» не набуло прав вимоги, оскільки договір факторингу укладений з порушенням норм чинного законодавства, без отримання його сторонами відповідних ліцензій та з порушенням суб`єктного складу таких договорів.

Так, згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

При цьому, положеннями ст.ст. 1078,1079 ЦК України регламентовано, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

В свою чергу, відповідно до ч.3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 512 та ч.1 ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, слід зазначити, що договір відступлення прав вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний Цивільний кодекс України такого не забороняє.

Нормами ЦК України не встановлено заборони щодо платності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а якщо - безоплатний, то застосовуються положення про договір дарування.

Так, як вбачається зі змісту спірного договору, сторони засвідчили свій намір розглядати правочин, передбачений цими договорами, як продаж, та застосовувати до нього обов`язкові положення чинного законодавства України, що регулюють правочини купівлі-продажу права вимоги.

При цьому, текст укладеного між відповідачами договору не містить жодного посилання на факторинг, а сама їх термінологія та суть навпаки підтверджує, що між відповідачами було укладено договір про відступлення права вимоги (цесія).

За вказаних обставин, виходячи з аналізу вищезазначених правових норм у сукупності з наданими сторонами спору доказами, а також оцінюючи відмінності між договором відступлення права вимоги і договором факторингу, суд вважає, що спірний договір укладено у відповідності до ч.3 ст.656, ст.ст. 512-516 ЦК України, а тому вказаний договір не є договором факторингу, не передбачає надання фінансових послуг новим кредитором первісному кредитору щодо стягнення боргу з боржника саме на користь банку, та у зв`язку з цим не підпадає під дію Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», на положення якого посилається позивач в обгрунтування своїх позовних вимог. При цьому, Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1765 про застосування заходу спливу до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» само по собі не може слугувати підставою для визнання вказаного оспорюваного договору недійсним.

Також слід зазначити, що згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Разом з тим, у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, як вже зазначалось вище, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з урахуванням цих норм, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено його права. Натомість, як вбачається, спірний договір передбачає лише заміну кредитора у зобов`язанні, не припиняє самого зобов`язання, а тільки приводить до вибуття однієї зі його сторін.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а його позовні вимоги щодо визнання недійсного спірного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 23, 76-81, 141, 158, 246, 258, 259, 263, 264, 265 суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+» про визнання договору недійсним залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко