П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3194/22
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаШляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Фермерського господарства «Полянка» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 400/3194/22 за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Полянка» про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2022 Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулися до суду з адміністративним позовом у якому просили:
стягнути заборгованість в сумі 98 043,73 грн, з яких 93 553,33 грн. сума адміністративно-господарських санкцій, 4 490,40 грн. пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що протягом 2021 відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 04.03.2024 у справі № 400/3194/22 адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнив.
Стягнув з фермерського господарства Полянка (вул. Балкова, 4, с. Полянка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55311, ЄДРПОУ 39858817) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 20917114) загальну суму заборгованості 98 043,73 грн. (дев`яносто вісім тисяч сорок три гривні сімдесят три копійки), з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 93 553,33 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4 490,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Фермерського господарства «Полянка» подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- відповідачем, як роботодавцем, був виконаний обов`язок подання звітності про вакантні посади, визначений Порядком подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31.03.2013р. №316;
- фермерським господарством «Полянка» було створено 1 робоче місце для працівників, яким встановлено інвалідність, у зв`язку із чим норматив, встановлений ч. 1 ст. 19 Законом №875-XII в кількості 1 робочого місця, фермерським господарством «Полянка» було виконано.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 р. (форма № 10-ПІ), в якому вказав, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає за рік - 15 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - - осіб, кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.
У розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2021 р., що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю зазначено, що:
- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складала 15 осіб;
- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 особа;
- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа;
- середньорічна заробітна плата складає 93 553,33 грн.;
- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 93 553,33 грн.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для осіб з інвалідністю у кількості одна особа, що підтверджується звітом відповідача. При цьому, відповідач не надав суду докази, що ним подавався звіт форми 3 ПН протягом 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії до центру зайнятості.
Відтак, відповідач в порушення ст. 18 Закону України № 875 та ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" не повідомив центр зайнятості в 3-денний строк про наявність вакансії, не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, доказів сплати адміністративно-господарської санкції чи працевлаштування осіб з інвалідністю суду не надав.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991р. (далі Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За наведеного правового регулювання, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №825/1790/18 дійшов висновку про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Обов`язок підприємств щомісяця подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю був встановлений Законом України від 01.03.1991 №803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013.
З огляду на це, з 01.01.2013 періодичність подання звітів №3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.03.2013 № 316.
Пунктами 3-5 вказаного Порядку передбачено, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.
Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.
Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач інформував державну службу зайнятості за місцем реєстрації про наявні вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітності за формою № 3-ПН про наявність вакансій, доданими до апеляційного суду.
На підставі викладеного, колегія суддів висновує, що відповідач протягом 2021 року вживав заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не допустив правопорушення у сфері господарювання.
З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно платіжному дорученню, відповідач сплатив судовий збір 2977,20 грн за подання апеляційної скарги у справі.
Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Фермерського господарства «Полянка» підлягає стягненню судовий збір у сумі 2977,20 грн.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Полянка» - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 400/3194/22 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (54005, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 17, ЄДРПОУ 20917114) на користь Фермерського господарства «Полянка» ( 55311, Миколаївська обл., Первомайський р-н, село Полянка, вул. Балкова, 4 ЄДРПОУ 39858817) судовий збір в сумі 2977,20 грн. (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень двадцять копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк
Суд | П'ятий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 25.06.2024 |
Оприлюднено | 28.06.2024 |
Номер документу | 120002551 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення, у тому числі зайнятості населення, з них зайнятості осіб з інвалідністю |
Адміністративне
П'ятий апеляційний адміністративний суд
Шляхтицький О.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні