Рішення

від 06.06.2024 по справі 205/1876/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

06.06.2024 Єдиний унікальний номер 205/1876/23

Справа №205/1876/23

2/205/1116/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Зибалової П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу №205/1876/23 за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди-

ВСТАНОВИВ:

24.02.2023 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

В обґрунтування позову зазначив, що 12.03.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконкому Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 35941849). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1140-СГ від 02.03.2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Зазначеним наказом ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0653) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою № 1140-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» - ОСОБА_2 було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області. Таким чином, зміст наказу № 1140-СГ від 02.03.2020 року, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653. Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-106/2-23 від 20.01.2023 року ОСОБА_1 зверталася до управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4899-СГ від 02.10.2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» - ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. У подальшому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проектної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1140-СГ від 02.03.2020 року було прийнято відносно іншої особи. Державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, вона вибула з державної власності поза її волею. Спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду відповідачеві Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» строком на 10 років на підставі договору оренди землі № 107 від 21.04.2020 року (номер запису про інше речове право 38892633).

Враховуючи викладене, представник позивача в особі Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури, в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, звертається до суду та просить:

- витребувати у відповідачів ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь власника земельної ділянки Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку;

- стягнути із відповідачів судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5 368,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.03.2023 року, після усунення недоліків, позов прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

11.05.2023 року від представника ОСОБА_1 адвоката Лавринович О.В. надійшов відзив на позов, у якому заперечувала проти позовних вимог. Заперечення обґрунтовано тим, що вимоги позову обґрунтовані двома копіями наказів за одним тим самим номером та однієї дати видання. При цьому копія наказу про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, яка не завірена жодною особою, яка б мала доступ до оригіналу наказу. Існування спірної земельної ділянки не доведено. Зазначила, що позов є безпідставним та недоведеним.

Від представника відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» адвоката Сіріньок О.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення, у яких вона заперечувала проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень посилалася на те, що 21.04.2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 107, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1423986600:03:000:0653, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, строком на 10 років. Звертає увагу суду, що реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підтверджує законність отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» є законним орендарем вищевказаної земельної ділянки та з 24.02.2022 року, станом на дату подання цього відзиву, ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» незаконно позбавлений фізичної можливості користуватись нею (права володіння) та виконувати свої обов`язки орендаря у зв`язку із військовою агресією рф та тимчасовою окупацією території Маріупольського району Донецької області. Цей факт є загальновідомим та додатковому доказуванню не підлягає. Договір оренди було укладено сторонами у встановлений законодавством спосіб, з дотриманням всіх істотних умов, передбачених Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України, він є чинним, право оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» належним чином зареєстровано, відповідач ОСОБА_1 з питанням про припинення договору оренди до орендаря не зверталася. Умовами договору оренди визначено, що з підписанням цього договору орендодавець гарантує, що є власником земельної ділянки і має всі законні права володіння, користування і розпорядження такою земельною ділянкою, право власності та/або право оренди (користування тощо) на земельну ділянку нікому не відчужено, право власності на неї не є предметом спору, земельна ділянка не є предметом судового спору і вільна від будь-яких претензій та майнових прав третіх осіб, в заставі, користуванні, під арештом не перебуває. Згоди, які потрібні від будь-яких осіб, ОСОБА_1 отримані. Також відсутні перешкоди і будь-які обмеження (обтяження) щодо використання вказаної земельної ділянки. Підстав вважати, що ОСОБА_1 не мала права власності на нерухоме майно під час укладення договору, не було і бути не могло, інформація про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку була наявна тоді і наявна зараз у ДРРПНМ, що не заперечується прокурором у позовній заяві. Таким чином, право оренди набуто ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» правомірно, однак, на теперішній час зазначена земельна ділянка перебуває на тимчасово окупованій території України, тому фактично у володінні ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» не перебуває, відомостей про осіб, які володіють спірною земельною ділянкою, чи здійснюється на ній будь-яка діяльність (в т.ч. господарська), немає, а тому підстави для її витребування у ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» відсутні. Окрім того, позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, а лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність цієї чи іншої земельної ділянки не з її вини, а внаслідок недбальства/помилки державних органів, що має ознаки непропорційного втручання держави у право відповідача ОСОБА_1 на мирне володіння майном та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Належні, достатні та допустимі докази того, що право власності на спірну земельну ділянку набуте відповідачем ОСОБА_1 у незаконний спосіб або із порушеннями чинного законодавства, як того вимагають приписи процесуального закону, прокурором до позовної заяви не додані, крім того, наявні наступні обмеження щодо дослідження доказів у справі. По-перше, у листі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 23.12.2022 року, який долучено до позову, вказано, що у зв`язку з веденням активних бойових дій на території Донецької області доступ до архіву відсутній, у зв`язку з чим не має можливості надати вичерпну інформацію, наведену у листі. Підтвердження наявності будь-яких оригіналів документів відсутні. Отже, позивач безпідставно вказує про наявність оригіналів документів у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. По-друге, листування прокурора з представниками ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, доступ яких до документів через введення військового стану та проведення бойових дій на території Донецької області є обмеженим, не може замінити дослідження оригіналів документів та не може свідчити про належне упорядкування Держгеокадастру, в т.ч. під час надання інформації прокурору. По третє, доступ до Державного земельного кадастру, в т.ч. до поземельної книги, щодо земельних ділянок, які знаходяться на тимчасово окупованій території, є припиненим на підставі п. 2 Постанови КМУ № 54 від 07 травня 2022 року «Про деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану», що підтверджується самим представником цього органу. Засвідчені прокурором копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, долучені до позову, без наявності їх оригіналів, як у прокурора, так і у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не можуть бути допустимими та достовірними доказами. Доступ до наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області на офіційному сайті Держгеокадастру закрито. Обмеження пов`язані з бойовими діями, військовим станом в Україні та тим, що земельна ділянка знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідно, надані прокурором копії документів не можуть бути достатніми та допустимими доказами порушення права держави та будь-якої особи. Твердження прокурора про те, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею держави є лише його припущенням. Позивачем жодним чином не обґрунтовано, у який спосіб, та на підставі чого було встановлено, який саме із наказів, прийнятих ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, які мають однакову дату та номер, слід вважати підробленим, а який справжнім, та чому виключається можливість існування обох наказів через недбалість в роботі ГУ Держгеокадастр у Донецькій області. У мережі інтернет наявний текст колективної скарги державних службовців ГУ Держгеокадастру у Донецькій області на дії в.о. начальника ОСОБА_3 , щодо її незаконних дій на посаді від 08.11.2019 року, де зазначено, що ОСОБА_3 з невідомими особами, які не працюють в ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, спочатку був наданий доступ до системи ДОК ПРОФ 3, а у кінці дня було здійснено вивезення великого обсягу документів в невідомому напряму без складання будь-яких актів приймання-передачі. Таке вивезення за її вказівкою відбувалося щоп`ятниці, з моменту її призначення. За період призначення в.о. начальника ОСОБА_3 з 02.10.2019 року здійснюється прийняття та одноособове підписання незаконних наказів про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою (не у відповідності до положень Земельного кодексу України) та відмови у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки (підстави, які не відповідають вимогам Закону України «Про землеустрій»), що можливо переглянути у системі ДОК ПРОФ 3, яка використовується ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. Враховуючи ситуацію, яка склалася із прийняттям наказів під час перебування на посаді в.о. начальника ОСОБА_3 , докази у вигляді наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, надані прокурором, слід оцінювати критично. Окрім того, ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» заперечує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, а отже й права на звернення до суду із даним позовом. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», у якій з доводами ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», викладеними у відзиві не погодився та зазначив, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653 вибула з власності держави поза її волею, вона може бути витребувана від добросовісного набувача, яким може бути ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча». Обраний прокурором спосіб захисту права держави на повернення у власність земельної ділянки, яка незаконно вибула, включає відновлення становища, яке існувало до його порушення. За наявності орендних відносин між відповідачами, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653 без судового рішення про припинення права оренди земельної ділянки неможливе. Докази неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653 ґрунтуються на інформації та документах, отриманих офіційно від ГУ Держгеокадастру у Донецькій області органу державної виконавчої влади України, до повноважень якого віднесено вирішення питань у правовідносинах, які, зокрема, розглядаються в межах зазначеного судового провадження. У прокурора наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, оскільки Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області, як представник власника (територіальної громади), мала б здійснити захист прав на земельні ділянки; нездійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Проте для здійснення представництва інтересів держави не має значення, з яких причин (об`єктивних чи суб`єктивних) компетентний орган не здійснив захист державних інтересів, важливо лише те, що такий захист не здійснено й інтереси держави його потребують. А тому в прокурора наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Також зазначив, що питання щодо кримінального провадження стосовно в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області Підгорної Т.О. не стосується обставин, що мають значення для справи.

26.05.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_1 . У відповіді прокурор зазначив, що докази неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1423986600:03:000:0653 грунтуються на інформації та документах, отриманих від Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області органу державної виконавчої влади, до повноважень якого віднесено вирішення питань у правовідносинах, які, зокрема, розглядаються в межах зазначеного судового провадження. Відомості про існування спірної земельної ділянки містяться у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якої долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2023 року задоволено клопотання представника дочірнього підприємства Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвоката Сіріньок Оксани Миколаївни про витребування доказів.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2023 року клопотання представника позивача прокурора Махсми С.П. про повернення до стадії підготовчого провадження, витребування доказів, та допит свідка відмовлено.

Від в.о. голови Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області Матяш В. до суду надійшла заява, у якій він просив провести розгляд справи без представника Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

У судовому засіданні представник позивача прокурор Дорогань О.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» - адвокат Сіріньок О.М. проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, однак, про причини своєї неявки суд не повідомили, у відзиві заперечували проти позовних вимог.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду вказаної цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Стосовно правомірності звернення Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області з даним позовом до суду, суд зазначає таке.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. У цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Згідно з ч. 3 ст.56ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст.56ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104 цс19).

Велика ПалатаВерховного Судупід часрозгляду 15.10.2019року справи№ 903/129/18за позовомзаступника прокурораВолинської областів інтересахдержави вособі сільськоїради дофізичної особи-підприємцяпро зобов`язанняповернути земельнуділянку водногофонду дійшлависновків,що незалежновід причиннеможливості самостійнозвернутися досуду вже сам факт незвернення сільською радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, матеріалами справи підтверджено, що листом № 55-25 ВИХ-23 від 04.01.2023 року Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до в.о. Мангушського селищного голови Маріупольського району Донецької області з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника (т. 1 а.с. 30-33).

Згідно з листом Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 1.1/30/2023 від 09.01.2023 року заходи, спрямовані на звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом (т. 1 а.с. 34).

Таким чином, на думку суду, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 06.03.2022 року № 1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ, підсудних Приморському районному судові м. Маріуполя Донецької області, Орджонікідзевському районному судові м. Маріуполя Донецької області та Першотравневому районному судові Донецької області на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, а тому підсудність зазначеної справи не порушена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у даній справі правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У ході судового розгляду встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1140-СГ від 02.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1423986600:03:000:0653, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (т. 1 а.с. 17-18).

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. від 12.03.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0653, площею 2,0000 га зареєстровано за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 14-15).

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1140-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області (т. 1 а.с.16).

21.04.2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 107, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0653 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, строком на 10 років (т. 1 а.с.19-24).

Сторонами також було підписано акт приймання-передачі до договору оренди землі № 107 (т. 1 а.с. 25).

ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 111-112).

Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Дейнегою І.М. від 24.10.2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі від 21.04.2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (номер запису про інше речове право 38892633) (т. 1 а.с.15).

Відповідач ОСОБА_1 02.10.2019 року звернулася до Начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (т. 1 а.с. 48).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 54899-СГ від 02.10.2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 47).

ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» 13.04.2022 року за вих. № 13-04/01 звернулося до ГУНП України та СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за № 22022050000001220 (т. 1 а.с. 116-119).

До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положеннями ст.13Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

27.05.2021 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Відповідно до п. 58 вищевказаного Закону розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексуУкраїни був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (п. 24 розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Таким чином, внаслідок набрання чинності вказаним Законом, землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну, у зв`язку з чим земельна ділянка кадастровий номер 1423986600:03:000:0653 може бути повернута у комунальну власність Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Отже, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області на теперішній час має право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0653 та виступає позивачем за цим позовом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року.

Щодо позовних вимог про витребування у відповідачів земельної ділянки, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку, суд зазначає таке.

Конституція України у статті 41 гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Принцип непорушності права власності закріплений також у статті 321 ЦК України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовісний набувачвнаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Положеннями ч. 1 ст.316ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 325ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до статті 329 ЦК Україниюридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно зі статтею 328цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

Так, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року, зареєстровані під одним номером № 1140-СГ, однак різного змісту. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області.

На думку суду, наявність двох наказів під одним номером, датованих 02.03.2020 року з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та відмову ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, стосовно різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області щодо отримання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, відповідний дозвіл було надано.

Земельним кодексом України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера - це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

У наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 і ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь.

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилався на підроблення наказу № 1140-СГ від 02.03.2020 року, який стосується ОСОБА_1 , а також, посилаючись на надану ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копію наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою (наказ № 1140-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки»), стверджував, що цим наказом іншій особі відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га. Позивач вважає, що зміст наказу № 1140-СГ від 02.03.2020 року, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відмови ОСОБА_2 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області.

При цьому доказів, які б давали підстави для встановлення даного факту суду надано не було, оскільки копія реєстраційної справи до матеріалів даної цивільної справи долучена не була.

Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зокрема, у зазначеній статті перелічені засоби доказування: 1) письмові, речові й електронні докази; 2) висновки експертів; 3) показання свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4-6 ст.95ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Аналізуючи положення ст.95ЦПК України суд зазначає, що засвідчення учасником справи копії доказу за умови відсутності оригіналу письмового доказу унеможливлено. При цьому, позивачем не заперечувався факт відсутності оригіналу наказу № 1140-СГ від 02.03.2020 року. За таких обставин, надану копію зазначеного наказу, подану як письмовий доказ, суд оцінює критично і визнає як неналежний доказ по вказаній справі.

Підроблення документів (ст. 358 КК України) є кримінальним правопорушенням проти авторитету органів державної влади; відповідно до примітки до ст. 358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Відтак, наказ № 1140-СГ від 02.03.2020 року є офіційним документом, підроблення якого утворює об`єктивну сторону передбаченого ч. 1 ст.358КК України кримінального правопорушення, а використання завідомо підробленого документа ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України.

Оскільки відповідальність за підроблення документів передбачена положеннями КК України, то на підставі ч. 6 ст.82ЦПК України для суду, який розглядає дану справу, має бути наданий вирок суду в кримінальному провадженні, який є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вирок суду у кримінальному провадженні за фактом підроблення наказу № 1140-СГ від 02.03.2020 року прокурором не наданий, відтак, який з наказів є дійсним, а який недостовірним (тобто підробленим), з матеріалів справи не вбачається.

Відповідно до положень ч. 2 ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексомУкраїни та Закону України «Про землеустрій».

Положеннями ст.118Земельного кодексуУкраїни визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Відповідно до положень ст.ст. 193, 195, 202, 203Земельного кодексуУкраїни Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України№ 1051від 17.10.2012року (далі Порядок № 1051).

Відповідно до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (п. 112 Порядку № 1051).

Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Поземельна книга щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600030000653 містить відомості щодо ознайомлення ОСОБА_1 із записами в ній, а також про право власності ОСОБА_1 та про право ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» на оренду земельної ділянки (т. 1 а.с. 189-238).

При пред`явленні позову позивач, згідно приписами ч. 5 ст. 177 ЦПК України, зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст.78ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, що стороною позивача виконано не було, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про витребування відповідачів по справі земельної ділянки, припинивши право оренди, відсутні.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідними від задоволення вимог про витребування земельної ділянки, а тому суд, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про витребування від ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» земельної ділянки відмовлено, підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди відсутні.

Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

При цьому, посилання позивача на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тобто не доведені належними, допустимими та достовірними доказами.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0653, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , а також не встановлення судом факту відсутності законної підстави реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 5 368 грн. слід покласти на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15-16, 316, 317, 321, 325, 328, 329, 373 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 56, 76-81, 89, 95, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди відмовити.

Судові витрати позивача покласти на нього.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Г.Остапенко