Ухвала

від 04.06.2024 по справі 509/2269/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/750/24

Справа № 509/2269/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 кизи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.04.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12024162380000173 від 21.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України,

установив

Оскарженою ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12024162380000173 від 21.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя зазначив, що під час розгляду клопотання потерпілого наведених правових підстав та мети арешту зазначеного у клопотанні майна не встановлено.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 діючий в інтересах ОСОБА_7 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, зазначене в його прохальній частині.

Апелянт посилається на те, що ухвала слідчого судді про відмову в накладенні арешту є незаконною та необґрунтованою, а відтак є такою, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:

- накладення арешту на майно необхідно за для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_7 є потерпілою;

- слідчий суддя не приділив належної уваги змісту клопотання, а майно, на яке просить потерпіла накласти арешт й досі відчужується незаконним шляхом.

Позиції учасників апеляційного провадження.

Учасники провадження в судове засідання апеляційного суду не з`явились, незважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду.

Апеляційний розгляд справи проведений за відсутності адвоката ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7 , оскільки апелянт двічі сповіщався про місце та час апеляційного розгляду, однак не з`явився в судове засідання, причини неявки апеляційному суду не повідомив.

Представник Чорноморської окружноїпрокуратури Одеськоїобласті,а такожпредставника ТОВ«РІЗ ІНДАСТРІ»- адвокат ОСОБА_8 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, причини неявки н повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не подавали.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи викладене, апеляційний суд, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, продовжив апеляційний розгляд за відсутності учасників провадження.

Враховуючи неявку учасників процесу в судове засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.

Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стаття 170 КПК України, передбачає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно матеріалівсудової справи,представник потерпілої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 звернувся дослідчого суддіОвідіопольського районногосуду Одеськоїобласті ізклопотанням проарешт майна,в обґрунтуванняякого зазначив,що ОСОБА_7 в рамкахкримінального провадження№ 12024162380000173від 21.03.2024року заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.4ст.190КК Українибуло поданоцивільний позовпро відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди.11.01.2001р.було створеноС/ГТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ»код ЄДРПОУ30818907.Розмір статутногокапіталу вказаногоТовариства складає1222967грн. ОСОБА_7 до початку2018року булакерівником тавласником даногоТовариства.У зв`язкуз певнимитрагічними обставинами,які сталисяу родині,її син ОСОБА_9 напротязі певногочасу пропонувавїй своюдопомогу щодоуправління підприємствомта умовивїї тимчасовопередати йомууправління С/ГТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ»та усімаїї активами.З 10.01.2018р.керівником С/ГТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ»став ОСОБА_9 ,який ставфактично управлятивказаним Товариствомна свійрозсуд вїї інтересахта інтересахусієї сім`ї. ОСОБА_9 ,скориставшись їїдовірою,вступив злочиннузмову з ОСОБА_10 ,з якоювін проживаєу незареєстрованомушлюбі тамоє спільнудитину,та їїбатьком ОСОБА_11 ,який заволодівїї корпоративнимиправами научасть в С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» та отримали доступ до активів підприємства, а саме до нерухомого майна, яке було власністю підприємства, та фактично заволоділи ним. Так, за допомогою підставних осіб ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та інші) з метою сховати сліди злочину, її син зі своїми спільниками ( ОСОБА_18 та ОСОБА_11 ) на протязі декількох років створювали різні нові підприємства, до яких в якості внесків до статутного капіталу, передавали нерухоме майно С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ». На теперішній час більшість майна знаходиться на підприємствах, де засновниками (учасниками) та керівниками є ОСОБА_18 та ОСОБА_11 Частину рухомого та нерухомого майна, яке належало на праві власності С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ», вони продали та протиправно заволоділи грошима від його продажу. За С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» на праві власності були зареєстровані наступні об`єкти нерухомості: будинок житловий з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; виробничі приміщення за адресою: АДРЕСА_3 ; будівля за адресою: АДРЕСА_4 ; виробничий будинок «Консервний завод» за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлові будівлі (гаражний комплекс) за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, всі вказані об`єкти нерухомості були переоформлені ОСОБА_9 з С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» на третіх осіб. З метою приховування вказаного факту ОСОБА_9 у подальшому було вчинено наступні дії: 24.11.2023 р. змінився учасник та бенефіціарний власник С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» ОСОБА_12 на громадянина Узбекистану ОСОБА_19 . Після цього по С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» було здійснено наступні зміни: - змінено найменування С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» на ТОВ «НЕТВІК»; - змінено керівника ОСОБА_20 на громадянина Узбекистану ОСОБА_19 ; - змінено місцезнаходження Товариства з: АДРЕСА_6 на наступне: АДРЕСА_7 . На сьогоднішній день за С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» не зареєстровано будь-якого майна, єдиним його власником та керівником є громадянин Узбекистану ОСОБА_19 , назву та місцезнаходження Товариства змінено. Як вказує потерпіла, діями ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 та інших їй була завдано шкоди у розмірі не менше ніж 1 222 967 грн., що відповідає вартості частки учасника у статутному капіталі С/Г ТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ».

Цивільний позов було заявлено в межах кримінального провадження та ОСОБА_7 просила слідчого суддю накласти арешт на:

- будинок житловий з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ;

- виробничі приміщення за адресою: АДРЕСА_3 ;

- будівля за адресою: АДРЕСА_4 ;

- виробничий будинок «Консервний завод» за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежитлові будівлі (гаражний комплекс) за адресою: АДРЕСА_5 .

На теперішній час досудове розслідування триває, обставини вчинення кримінального правопорушення встановлюються.

З урахуванням викладених обставин, на переконання адвоката ОСОБА_6 є всі наявні підстави щодо накладення арешту на зазначене майно.

Перевіривши доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 , апеляційний суд приходить до висновку, що вони є необґрунтованими, адже суперечать фактичним обставинам справи.

Перевірка обґрунтованості клопотання та інших доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 показала наступне.

Так, згідно витягу з ЄРДР, слідчим відділом відділення поліції №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024162380000173 від 21.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, яке розпочато на підставі заяви ОСОБА_7 (а.с. 7).

Разом з тим, колегія суддів враховує, що на час звернення із клопотанням про накладення арешту на вказане вище майно, адвокатом ОСОБА_6 не надано жодних документів, які підтверджують належність майна будь-якій фізичній чи юридичній особі та зв`язок вказаного майна із кримінальним провадженням, що розслідується.

Згідно зі ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Згідно п.2, п.4 ч.2 ст.170КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

- спеціальної конфіскації;

- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 4 ст.170КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Згідно ч.2ст.173КПКУкраїни при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема:

1) правову підставу для арешту майна; …

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Для правильного вирішення справи необхідно визначити чи узгоджується ситуація з вищезазначеними положеннями і врахувати та перевірити вимоги ч.2 ст. 173 КПК України.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею не враховані доводи потерпілої щодо необхідності накладення арешту на майно, забезпечення завдань кримінального провадження, оскільки адвокатом ОСОБА_6 не надано доказів зв`язку вказаного майна із кримінальним провадженням, що розслідується, а також доказів належності вказаного майна потерпілій чи іншим особам, про яких йдеться в клопотанні.

Не надані такі документи й апеляційному суду.

Отже, під час розгляду клопотання потерпілого наведених правових підстав та мети арешту зазначеного у клопотанні майна не встановлено.

Крім того, апеляційний суд вважає правильним посилання слідчого судді на те, що на теперішній час жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

Таким чином, апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що потерпілим на даній стадії кримінального провадження, не доведено потреби в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, та необхідність відмови в його задоволенні.

Приписами ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника потерпілої не підлягає задоволенню з мотивів, наведених в мотивувальній частині ухвали, а судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 98, 170-173, 370, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.04.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12024162380000173 від 21.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4