Ухвала

від 26.06.2024 по справі 201/3267/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/3267/24

провадження 2-зз/201/70/24

УХВАЛА

26 червня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву представника ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Науково-виробниче комерційне підприємство «МВФ» (49000, м. Дніпро, вул. Каверіна, буд. 1/110, код ЄДРПОУ: 36366847) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 20 березня 2024 року надійшла позовна заява ПП «Науково-виробниче комерційне підприємство «МВФ» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи.

Ухвалою від 25 березня 2024 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче засідання по справі

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року по справі вжито заходи забезпечення позову.

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Частиною 1 стаття 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 158ЦПК України клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

З урахувань зазначеного суд вважає можливим розглядати питання про скасування заходів забезпечення позову за відсутності цих осіб.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи і заяви, надані та додані і добуті докази, суд вважає можливим скасувати заборону державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо будівлі кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що вжито ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року, оскільки як витікає, що заходи забезпечення позову було вжито судом щодо майна третіх осіб, а саме дійсного власника незавершеного будівництва будівлі кафе ( ОСОБА_1 ), а не відповідачів по справі, буд-яких яких вимог до вказаних осіб позовна заява не містить та не оскаржується правомірність набуття їх права власності на вище вказане майно, однак вжитими заходами порушуються права третіх осіб на вільне володіння, користування та розпорядження належним їм майном, у судових актах (рішеннях, постановах) вбачається, що скасування прав на нерухоме майно будівлю кафе у будинку лік А-1, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 жодним чином не може бути пов`язано зі вимогами і позивача у цій справі, оскільки ОСОБА_2 не є власником будівлі кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Дана будівля кафе є об`єктом незавершеного будівництва, а право власності на будівлю із готовністю у 6 % було зареєстровано за ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, що прямо визначено у судовому рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетрвоська від 22.06.2023 року.

Тому, будівля кафе, розташована за адресою: АДРЕСА_3 є об`єктом саме незавршеного будівництва та належить на праві власності ОСОБА_1 , а записи про право власності як на об`єкт завершеного будівництва підлягають скасуванню, як і реєстрація права власності ОСОБА_2 , оскільки, правовий, за яким він став власником даного майна є недійсним.

У зв`язку із цим, є всі підстави вважати про відсутність необхідності вжиття шкоді в забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову: імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, оскільки дане майно не може слугувати забезпечувальним майном у правовідносинах між Позивачем та Відповідачами, слід також зазначити, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника. При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Арешт майна передбачає фактичну заборону власникові володіти, користуватися або розпоряджатися належним на праві власності майном, що по суті є порушенням права власності.

З огляду на те, що неправомірність набуття вище вказаного майна іншою собою у власність, не встановлена рішенням суду, то накладення арешту на це майно, власником якого він є, позбавляє права володіти та користуватися цим майном, а тому з урахуванням вище викладеного та зазначеного заява про скасування заходів забезпечення позову є мотивованою та на даний час відсутні передбачені законом підстави для подальшої наявності таких заходів забезпечення позову щодо вище вказаного майна.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява є мотивованою та обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги будь-які заперечення інших осіб щодо зазначеного, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної заяви, оскільки вона ґрунтується на вимогах закону та є передбачені законом підстави для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 258, 259, 260, 261, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Заяву представника ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову задовольнити.

Скасувати заборону державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо будівлі кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що вжито ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року.

Ухвала набрала законної сили 26 червня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.А Антонюк