Постанова

від 20.06.2024 по справі 910/5013/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2024 р. Справа№ 910/5013/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Палія В.В.

Хрипуна О.О.

секретаря судового засідання Вороніної О.С.,

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 20.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2024

про забезпечення позову

у справі №910/5013/24

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл корпорейшн",

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркоммерс"

про стягнення заборгованості у розмірі 391 457,68 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвін стіл корпорейшн», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркоммерс» про стягнення заборгованості у розмірі 391 457 грн. 68 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл корпорейшн" його зобов`язань за Договором про надання овердрафтового кредиту №KTVKLOF41250 від 16.03.2018 року та наявністю підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, як солідарних боржників.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

У вказаній заяві позивач просить суд накласти арешт на наступне майно, яке належить ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , а саме транспортні засоби: TOYOTA CAMRY 2005 р.в., ПРИЧІП-ПА 2008 р.в., НОМЕР_2 р.в.; накласти арешт на наступне майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Укркоммерс", ЄДРПОУ 40255792, а саме транспортні засоби: ЗИЛ-ММЗ 1984 р.в., номер державної реєстрації НОМЕР_3 , ЗИЛ-ММЗ 1986 р.в. номер державної реєстрації НОМЕР_4 , TOYOTA RAV 4 2016р.в, номер державної реєстрації НОМЕР_5 .

Заява про вжиття заходів до забезпечення позову обгрунтована тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл корпорейшн" наявна заборгованість за Договором про надання овердрафтового кредиту №KTVKLOF41250 від 16.03.2018 року у розмірі 391457 грн. 68 коп.

З Витягу з Українського Бюро Кредитних Історій стосовно зареєстрованих транспортних засобів вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебувають транспортні засоби: TOYOTA CAMRY 2005 р.в., ПРИЧІП-ПА 2008 р.в., НОМЕР_2 р.в., а у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркоммерс" перебувають транспортні засоби: ЗИЛ-ММЗ 1984 р.в., номер державної реєстрації НОМЕР_3 , ЗИЛ-ММЗ 1986 р.в. номер державної реєстрації НОМЕР_4 , TOYOTA RAV 4 2016р.в, номер державної реєстрації НОМЕР_5 .

Позивач вказує, що у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе відчуження ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркоммерс" об`єктів рухомого майна й створення ситуації появи нових власників цього майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що у цій справі існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/5013/24, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та задовольнити заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріалами справи підтверджується наявність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя), Палій В.В., Вовк І.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.05.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. на лікарняному.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2024 справа №910/5013/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Яценко О.В., суддів Палія В.В., Хрипуна О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/5013/24 колегією суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Яценко О.В., суддів Палія В.В., Хрипуна О.О.

05.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл корпорейшн" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/5013/24 відкладено на 20.06.2024.

В судовому засіданні 20.06.2024 представник Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл корпорейшн" просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд виходить з того, що забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення. Згідно з положеннями статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову застосовується судом, зокрема, якщо їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 N 5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів або здійснюється ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав / інтересів позивача.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За приписами ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначене підтверджується висновками викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, враховуючи загальні вимоги, передбачені статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.

Так згідно зі статями 73, 74, 77, 78 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відтак, з урахуванням вимог, передбачених статями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, вищенаведене свідчить, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13.01.2020 по справі №922/2163/17, від 03.04.2020 у справі №904/4511/19.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно зі статями 73, 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, покладається саме на заявника (позивача).

У той же час, заявляючи вимогу про накладення арешту на майно що належить на праві власності відповідачам, заявником не доведено наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), як і існування, у даному випадку, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, у разі невжиття саме визначених заявником заходів забезпечення позову.

Матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.

Окрім того, матеріали справи не свідчать про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від майнової відповідальності.

У той же час, визначені заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності відповідачам не є співмірним та пропорційними з заявленими позовними вимогами.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи підтверджується наявність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність покладених заявником в обґрунтування своєї заяви доводів, а тому правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Як зазначено у п. 41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З наведених підстав судова колегія вважає, що у справі, яка розглядається, скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності викладених в оскаржуваній ухвалі висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/5013/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 27.06.2024

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді В.В. Палій

О.О. Хрипун