Постанова

від 20.06.2024 по справі 910/3320/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3320/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В.В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чеберяка П.П.

від 16.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Гаврилюка О.М., Буравльова С.І., Шапрана В.В.

від 24.01.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4"

до ІНФОРМАЦІЯ_2

про примусове виконання обов`язку в натурі,

за участю представників:

від позивача: ІНФОРМАЦІЯ_5.,

від відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_3

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про примусове виконання обов`язку в натурі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав обов`язку з прийняття продукції, поставленої позивачем за державним контрактом № НОМЕР_1, та не підписав акти приймання передачі, які є підставою для проведення розрахунків.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

24.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_4» (постачальник) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (замовник) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним ІНФОРМАЦІЯ_6 № НОМЕР_2.

Відповідно до п.1.1. контракту позивач взяв на себе обов`язок поставити відповідачу з дотриманням вимог законодавства продукцію, що поставляється за державним ІНФОРМАЦІЯ_6.

Пунктом 4.1 контракту визначено, що позивач зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією, та надати відповідачу документи згідно з пунктом 2.6 контракту.

Згідно з пунктом 3.7 контракту датою виконання позивачем зобов`язання з поставки продукції є дата підписання сторонами акту приймання-передачі продукції, який є підставою для проведення розрахунків.

05.05.2021 між сторонами була укладена додаткова угода № 2 до державного контракту, якою були змінені порядок та умови поставки і приймання продукції.

Так, зокрема, додатковою угодою № 2 від 05.05.2021 сторони доповнили контракт новим пунктом 3.8, згідно з яким виконавець (позивач) організовує проведення вхідного контролю (визначення автентичності) на Державному підприємстві "ІНФОРМАЦІЯ_7" та письмово повідомляє замовника (відповідача) щодо готовності надання продукції для перевірки автентичності. Замовник в свою чергу організовує залучення до комісії з вхідного контролю (визначення автентичності) представників ІНФОРМАЦІЯ_8 та представника НОМЕР_3 військового представництва ІНФОРМАЦІЯ_2.

Цією ж додатковою угодою сторони доповнили пункт 7.2 контракту наступним абзацом: "Сторони домовились, що Виконавець звільняється від пені за порушення строків поставки продукції з дня початку роботи комісії з вхідного контролю (визначення автентичності), але лише у разі позитивних висновків цієї комісії. День початку роботи комісії вважати дату постачання продукції, в визначене місце проведення вхідного контролю за товарно-транспортною накладною складеною відповідно до додатку 7 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363".

30.09.2021 позивач направив на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 лист за вих. № НОМЕР_4 в якому поінформував про готовність відвантаження товару та просив організувати комісію з прийняття обладнання на Державному підприємстві "ІНФОРМАЦІЯ_7".

20.10.2021 Державним підприємством "ІНФОРМАЦІЯ_7" були виконані роботи зі складського вхідного контролю, що підтверджується актом виконаних робіт, копія якого є в матеріалах справи.

З метою прийняття продукції ІНФОРМАЦІЯ_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 була створена комісія.

Протоколом від 11.11.2021 аналізу щодо пояснень до Акту проведення вхідного контролю продукції, комісією скликаною згідно з листами Начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 02.11.2021 вих. № 720/5/3022 та від 05.11.2021 № 720/5/3090 встановлено, що обладнання є виробом першої категорії за умови усунення постачальником всіх зазначених у даному протоколі зауважень та виконання гарантійних зобов`язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, у справі № 910/3320/23, в задоволенні позову відмовив.

Рішення судів мотивовані тим, що обов`язковою умовою для прийняття замовником продукції є своєчасність її поставки та відповідність товару першій категорії, зокрема отримання позитивних висновків комісії за результатами проходження вхідного контролю (визначення автентичності) на ДП "ІНФОРМАЦІЯ_7".

Згідно з протоколом від 11.11.2021 аналізу щодо пояснень до Акту проведення вхідного контролю обладнання, комісією скликаною згідно з листами начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 вих. № 720/5/3022 від 02.11.2021 та № 720/5/3090 від 05.11.2021 встановлено, що обладнання є виробом першої категорії за умови усунення постачальником всіх зазначених у даному протоколі зауважень та виконання гарантійних зобов`язань.

Позивачем долучено до матеріалів справи в якості доказів вжиття заходів щодо усунення недоліків за результатами проведення вхідного контролю обладнання копії: звіту усунення зауважень згідно протоколу аналізу пояснення по акту проведення вхідного контролю обладнання від 11.11.2022; паспорту обладнання на виріб № НОМЕР_5 з комплектувальною відомістю до нього; етикеток до виробів № НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15 та інших 4 виробів реле електромагнітного поляризованого.

Однак доказів організації та проведення вхідного контролю (визначення автентичності) обладнання після усунення відповідних недоліків на ДП "ІНФОРМАЦІЯ_7" як передбачено умовами додаткової угоди № 2 до державного контракту та отримання у разі позитивних висновків комісії позивачем не додано.

Крім того, суди зазначили, що ініціювання розгляду справ про зобов`язання підписати акт приймання-передачі товару може передбачати лише намір сторони встановити преюдиціальні обставини (факти) для подальшого пред`явлення позову про стягнення заборгованості за поставлений/непоставлений товар. Тому такий спосіб захисту права не є ефективним, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/3320/23, у якій просило їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме:

- частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, якими передбачено такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі, без врахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 та від 06.04.2023 у справі № 908/507/22.

Зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту - примусове виконання обов`язку в натурі - прийняття товару відповідачем дає змогу позивачу поновити свої порушені права та отримати той результат, заради якого укладався договір. У такий спосіб досягається мета позивача - виконання зобов`язання в натурі (прийняття товару) і захист його майнових прав. Обсяг поставки, вартість обладнання, якість та всі інші істотні умови поставки визначені виключно умовами самого Державного контракту, а акт приймання-передачі є виключно підтвердженням факту поставки;

- частини другої статті 678 Цивільного кодексу України без врахування висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 07.12.2006 у справі №6/397, від 16.09.2008 у справі № 29-24/130-07-8858;

- статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 07.10.2021 у справі № 904/2903/20, постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13;

- у розділі IV касаційної скарги скаржником зазначено про те, що він виконав повністю свої зобов`язання за договором щодо організації прийняття продукції відповідачем, а також, що ним було надано до суду документальне підтвердження усунення в повному обсязі зауважень комісії про що повідомлено відповідача листом від 15.11.2021 за № 15-1/1121.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Такі висновки щодо застосування норм частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 та від 06.04.2023 у справі № 908/507/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Однак, у справі № 910/9167/19 спір виник у зв`язку з порушення відповідачем (виконавцем) умов договору щодо надання у повному обсязі послуг за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель". У цій справі Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що факт ненадання відповідачем за договором послуг, які є предметом спору у цій справі, а також те, що обраний позивачем у спірних зобов`язально -правових відносинах спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, є тим належним та ефективним (у розумінні положень статті 13 Конвенції) способом захисту порушеного права позивача, який забезпечує реальне поновлення його порушених прав.

Так само у справі № 908/507/22 спір виник з приводу невиконання відповідачем, як постачальником, умов договору щодо видачі позивачу (покупцю) товаро-розпорядчих документів на товар або обміну цих документів, що унеможливлює для позивача фактичне отримання такого товару у повному обсязі та, як наслідок, порушує майнові права та інтереси позивача. Тобто у цій справі встановлено, що порушене право позивача полягало у позбавленні його можливості реалізувати право на отримання свого уже оплаченого товару за договором у повному обсязі та у порушенні права власності на майно (товар).

У цій справі № 910/3320/23, на відміну від наведених скаржником, постачальником товару за державним контрактом від 24.12.2020 №370/3/5/6/2/41 є сам позивач.

За умовами договору обов`язковою умовою для прийняття замовником продукції є своєчасність її поставки та відповідність товару першій категорії, що має бути підтверджено позитивним висновком комісії за результатами проходження вхідного контролю (визначення автентичності) на ДП "ІНФОРМАЦІЯ_7".

Згідно з протоколом від 11.11.2021 аналізу щодо пояснень до Акту проведення вхідного контролю обладнання, комісією, скликаною згідно з листами начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 вих. № 720/5/3022 від 02.11.2021 та № 720/5/3090 від 05.11.2021, встановлено, що обладнання є виробом першої категорії за умови усунення постачальником всіх зазначених у даному протоколі зауважень та виконання гарантійних зобов`язань.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивачем не надано саме тих доказів, які передбачені договором, для підтвердження виконання ним умов договору щодо поставки товару, який має безумовно відповідати товару першої категорії, та з наявністю яких пов`язане виникнення у замовника обов`язку прийняти продукцію.

Долучені позивачем до матеріалів справи докази: копії звіту усунення зауважень згідно протоколу аналізу пояснення по акту проведення вхідного контролю обладнання від 11.11.2022; паспорту обладнання на виріб № НОМЕР_5 з комплектувальною відомістю до нього; етикеток до виробів № НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15 та інших 4 виробів реле електромагнітного поляризованого не доводять отримання позивачем позитивного висновку, з наявністю якого пов`язується обов`язок відповідача прийняти та оплатити продукцію.

При цьому суди правильно зазначили, що вимога про підписання акту приймання-передачі не може бути предметом позову, оскільки акт є лише підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною обумовленого договором товару. Тобто, відповідний акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором і його складання та підписання не можуть розглядатися як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.

Такий спосіб захисту права не є ефективним, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Така позиція Верховного Суду є сталою, викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та правильно врахована судами попередніх інстанцій.

Отже, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справах № 910/9167/19 та № 908/507/22 не можна взяти до уваги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у цій справі, зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів і не суперечать висновкам у наведених скаржником справах, які стосуються застосування норм права у справах з іншими фактичними обставинами.

Тобто доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем вимог законодавства і висновків Верховного Суду, тому підстав для зміни чи скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Доводи касаційної скарги позивача, викладені у розділі ІІ, обґрунтовані неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини другої статті 678 Цивільного кодексу України без врахування висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 07.12.2006 у справі №6/397, від 16.09.2008 у справі № 29-24/130-07-8858.

Верховний Суд вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, висловлену в постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №910/7707/19).

Доводи касаційної скарги позивача, викладені у розділі ІІІ, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 07.10.2021 у справі № 904/2903/20, постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13 є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій, відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав, передбачених умовами договору, доказів на підтвердження того, що поставлений ним товар безумовно відповідає товару першої категорії, що є обов`язковою умовою для прийняття замовником продукції.

Закінчення строку дії договору не було визначено судами попередніх інстанцій підставою для припинення зобов`язань за договором.

Викладені у розділі IV касаційної скарги доводи не містять посилань на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального чи процесуального права, які не були враховані судами попередніх інстанцій, а є власним викладенням обставин справи, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_4» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/3320/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй