Постанова

від 25.06.2024 по справі 183/7042/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4769/24 Справа № 183/7042/21 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Дружба", третя особа державний реєстратор Перещепинської міської ради Ільчак Ігор Юрійович, про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ АФ "Дружба", третя особа державний реєстратор Перещепинської міської ради Ільчак І.Ю. про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є власником земельної ділянки площею 5,530 га (кадастровий номер 1223280500:01:021:0666), яка розташована на території Багатської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Зазначену земельну ділянку вона передала в користування відповідачу на підставі відповідного договору оренди від 01 січня 2010 року з урахуванням додаткових угод до нього від 01 січня 2011 року та від 05 березня 2019 року.

Позивачка зазначає, що 17 травня 2021 року між нею та відповідачем було укладено угоду про розірвання вищезазначеного договору оренди земельної ділянки, після чого представник відповідача запропонував їй укласти інший договір оренди належної їй земельної ділянки, проти чого вона заперечила, проте, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про наявність запису № 010210666 про нібито укладання між нею та ТОВ АФ "Дружба" договору оренди земельної ділянки від 12 травня 2021 року.

ОСОБА_1 зазначає, що вищезазначений договір оренди земельної ділянки вона не укладала.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила витребувати від ТОВ АФ "Дружба" на її користь земельну ділянку площею 5,530 га (кадастровий номер 1223280500:01:021:0666), та скасувати запис про державну реєстрацію права користування вищезазначеною земельною ділянкою № 42948501 від 02 липня 2021 року, внесений державним реєстратором Перещепинської міської ради Ільчаком І. Ю. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 59242286 від 13 липня 2021 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подані нею докази свідчать про відсутність в неї волевиявлення щодо укладання договору оренди № 010210666. При цьому, апелянт вказує, що нею обрано вірний спосіб захисту порушеного права, так як вона, як власник землі вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 110948, виданого 25 жовтня 2001 року на підставі рішення 16 сесії ХХІІІ скликання Багатської сільської ради № 114 від 17 серпня 2001 року, є власником земельної ділянки 5,530 га, що розташована на території Багатської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (Т. 1, а.с. 116), право власності позивача на цю земельну ділянку з кадастровим номером 1223280500:01:021:0666 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право: 33032108 від 27 серпня 2019 року), що підтверджується відповідною Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 322208612 від 07 лютого 2023 року.

Встановлено та не заперечується сторонами, що 01 січня 2010 року між ОСОБА_3 (Орендодавець) та ТОВ АФ "Дружба" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 666, за умовами якого орендодавець надала, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 5,530 га, яка розташована на території Багатської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 8 років, а саме до 30 листопада 2017 року, при цьому орендар зобов`язався щороку сплачувати орендодавцеві плату за користування земельною ділянкою в грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 667,75 грн., або за погодженням із орендодавцем у натуральній, або відробітковій формах.

Строк виплати орендної плати обумовлений сторонами в п. 4.3 договору та становить до 31 грудня щорічно.

У 2011 році між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду без номеру та дати до договору оренди землі, за якою погодили збільшити термін використання орендарем земельної ділянки до 49 років, а також збільшили розмір щорічної орендної плати до 4 684,57 грн., що становить 3 % від нормативної грошової оцінки землі, при цьому залишили можливість за погодженням між ними сплачувати і отримувати орендну плату в натуральній і відробітковій формах.

Крім того, 05 березня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 666 до договору оренди земельної ділянки № 666 від 01 січня 2010 року та додаткової угоди від 01 січня 2011 року, за умовами якою останні погодили збільшити з 01 січня 2019 року розмір орендної плати до 21 500,00 грн., яку орендар може справляти, як в грошовій, так і в натуральній формах за погодженням із орендодавцем.

Встановлено, що 17 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ "Дружба" було укладено угоду про припинення договору оренди шляхом його розірвання, за умовами якої сторони досягли згоди про припинення договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2010 року (з урахуванням додаткових угод від 01 січня 2011 року та від 05 березня 2019 року), у зв`язку із його розірванням за згодою сторін.

Втратою чинності цього договору сторони обумовили днем проведення державної реєстрації припинення договору, витрати, пов`язані на проведення реєстрації припинення договору віднесено на орендаря.

У свою чергу, сторони обумовили, що орендодавець не вимагатиме від орендаря виплати компенсації за дострокове припинення договору оренди землі та надасть усі необхідні документи для проведення державної реєстрації припинення договору оренди.

Разом з тим, відповідно до копії договору оренди землі № 010210666, наданого державним реєстратором Перещепинської міської ради Ільчаком І.Ю., 17 травня 2021 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ АФ "Дружба" (орендар) укладено вищезазначений договір, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування земельну ділянку площею 5,530 га (кадастровий номер 1223280500:01:021:0666), строком на 39 років з правом його поновлення на новий строк з щорічною сплатою орендної плати в грошовій формі в розмірі 34 161,49 грн..

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 322208612 від 07 лютого 2023 року, 02 липня 2021 року державним реєстратором Перещепинської міської ради Ільчаком І.Ю. проведено державну реєстрацію іншого речового права права оренди земельної ділянки площею 5,530 га (кадастровий номер 1223280500:01:021:0666) за ТОВ АФ "Дружба" (номер запису: 42948501), підстава: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 59242286 від 13 липня 2021 року, документи, подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер 010210666, виданий 12 травня 2021 року, видавник: орендодавець: ОСОБА_1 , орендар: ТОВ агрофірма "Дружба" (Т. 1, а.с. 121-122).

ОСОБА_1 , пред`являючи як первісний позов, так і уточнений стверджувала, що оспорюваний договір оренди землі вона не підписувала, підпис у ній вчинено іншою особою.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції виходивз обранняпозивачкою неефективногоспособу захистусвоїх прав,що єсамостійною підставоюдля відмовиу позові.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом доповнення його мотивувальної частини в частині підстав для відмови у позові, з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за ст. 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України установлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1-7 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність волевиявлення позивачки на укладання спірного правочину та, відповідно, відсутність погодження істотних його умов, свідчать про порушення права позивачки.

При цьому, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тобто, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Натомість позивачка звернулася до суду з позовом про витребування земельної ділянки, яка по суті не вибувала з її володіння.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтований висновку про обрання позивачкою неефективного способу захисту права, що є правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертаючись до суду із цим позовом у жовтні 2021 року, позивачка, окрім витребування майна, просила суд скасувати запис про державну реєстрацію речового права щодо проведення державної реєстрації права оренди.

Щодо вказаних позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній із 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції (до 16 січня 2020 року), яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Тобто, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права за відповідачем є правомірним та ефективним способом захисту прав позивача з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

З огляду на те, що позивачка пред`явила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію речового права щодо проведення державної реєстрації права оренди за відповідачем, колегія суддів вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту її прав також є неефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в редакції цієї постанови.

Доводи апелянта в скарзі про те, що подані нею докази свідчать про відсутність в неї волевиявлення щодо укладання договору оренди № 010210666, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції було встановлено порушення її прав з підстав відсутності волевиявлення на укладання договору, однак у задоволенні позову було відмовлено з підстав неефективного обрання способу захисту права.

Твердження апелянтапро те,що неюобрано вірнийспосіб захиступорушеного права,так яквона,як власникземлі вправівитребувати своємайно відособи,яка незаконнозаволоділа ним,колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи.

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення, підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко