Рішення

від 13.06.2024 по справі 548/1272/24

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/1272/24

Провадження № 2/548/437/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.06.2024 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Манжос Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернувся до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.12.2002 Клепачівською сільською ради Хорольського району Полтавьскої області.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на: на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (колишньої Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлій відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_9 (зареєстрований за № 648 від 19.12.1997 року), оригінал якого втрачено.

На час смерті 01.12.2002 останнім місцем проживання ОСОБА_2 було АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області № 09-08/01/297 від 26.04.2024. На день смерті 01 грудня 2002 року разом з ОСОБА_2 був зареєстрований: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були чоловіком та дружиною, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 18 травня 1961 року Хорольським рай бюро ЗАГС в Полтавській області.

Після смерті ОСОБА_2 її чоловік ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після своєї дружини, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме: ОСОБА_3 проживав спільно та був зареєстрований із своєю дружиною, доглядав за нею, здійснив поховання дружини, відбув поминки, встановив хрест на її могилі, залишився проживати у їхньому спільному будинку та господарстві.

Разом з тим ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_2 не оформив, до нотаріуса чи іншого уповноваженого органу щодо заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 06.02.2004 Клепачівською сільською ради Хорольського району Полтавьскої області.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на:на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (колишньої Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлому відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_10 (зареєстрований за № 647 від 19.12.1997 року), оригінал якого втрачено.

На день смерті 05.02.2004 останнім місцем проживання ОСОБА_3 було АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області № 09-08/01/298 від 26.04.2024. На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 був зареєстрований один.

Позивач ОСОБА_1 є двоюрідним племінником, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . Рідна баба позивача ОСОБА_5 мала рідну сестру, ОСОБА_6 , яка від першого шлюбу мала сина ОСОБА_3 , який являється двоюрідним братом матері позивача ОСОБА_7 , однак встановити вказаний факт не має можливості, так як книги державної реєстрації актів про народження по селу Вергуни та селу Клепачі Хорольського району Полтавської області частково втрачені.

Відповідно позивач ОСОБА_1 є родичем ОСОБА_3 п`ятого ступеня споріднення.

Разом з цим, на час смерті ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 тривалий без реєстрації фактично постійно проживав спільно з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 декілька років до дня смерті ОСОБА_3 у 2004 році постійно проживали спільно однією сім`єю в одному будинку, вели спільне господарство, разом обробляли огород, порали худобу та птицю, ремонтували будинок за спільні кошти, після смерті ОСОБА_3 поховання та ритуальні обряди були проведені за рахунок позивача - ОСОБА_1 .

Вищевказані обставини підтверджуються письмовими заявами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , копією посвідки про народження ОСОБА_7 № НОМЕР_5 та копією паспорта ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 .

Таким чином спадкоємцем майна та майнових прав померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є позивач ОСОБА_1 , інші спадкоємці відсутні.

31.05.2024 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивач не з"явився, але в позовній заяві прохав суд провести розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у підготовче судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, протягом строку, встановленого судом, подали до суду відзив на позовну заяву, в якому просять розглянути справу у відсутність їх представників та при вирішенні спарви покладаються на розсуд суду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.12.2002 Клепачівською сільською ради Хорольського району Полтавьскої області.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на: на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (колишньої Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлій відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_9 (зареєстрований за № 648 від 19.12.1997 року), оригінал якого втрачено.

На час смерті 01.12.2002 останнім місцем проживання ОСОБА_2 було АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області № 09-08/01/297 від 26.04.2024. На день смерті 01 грудня 2002 року разом з ОСОБА_2 був зареєстрований: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були чоловіком та дружиною, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 18 травня 1961 року Хорольським рай бюро ЗАГС в Полтавській області.

Після смерті ОСОБА_2 її чоловік ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після своєї дружини, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме: ОСОБА_3 проживав спільно та був зареєстрований із своєю дружиною, доглядав за нею, здійснив поховання дружини, відбув поминки, встановив хрест на її могилі, залишився проживати у їхньому спільному будинку та господарстві.

Разом з тим ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_2 не оформив, до нотаріуса чи іншого уповноваженого органу щодо заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 06.02.2004 Клепачівською сільською ради Хорольського району Полтавьскої області.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на:на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (колишньої Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлому відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_10 (зареєстрований за № 647 від 19.12.1997 року), оригінал якого втрачено.

На день смерті 05.02.2004 останнім місцем проживання ОСОБА_3 було АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області № 09-08/01/298 від 26.04.2024. На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 був зареєстрований один.

Позивач ОСОБА_1 є двоюрідним племінником, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . Рідна баба позивача ОСОБА_5 мала рідну сестру, ОСОБА_6 , яка від першого шлюбу мала сина ОСОБА_3 , який являється двоюрідним братом матері позивача ОСОБА_7 , однак встановити вказаний факт не має можливості, так як книги державної реєстрації актів про народження по селу Вергуни та селу Клепачі Хорольського району Полтавської області частково втрачені.

Відповідно позивач ОСОБА_1 є родичем ОСОБА_3 п`ятого ступеня споріднення.

Разом з цим, на час смерті ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 тривалий без реєстрації фактично постійно проживав спільно з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 декілька років до дня смерті ОСОБА_3 у 2004 році постійно проживали спільно однією сім`єю в одному будинку, вели спільне господарство, разом обробляли огород, порали худобу та птицю, ремонтували будинок за спільні кошти, після смерті ОСОБА_3 поховання та ритуальні обряди були проведені за рахунок позивача - ОСОБА_1 .

Вищевказані обставини підтверджуються письмовими заявами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , копією посвідки про народження ОСОБА_7 № НОМЕР_5 та копією паспорта ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 .

Таким чином спадкоємцем майна та майнових прав померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є позивач ОСОБА_1 , інші спадкоємці відсутні.

З метою оформлення спадщини позивач звернувся до приватного нотаріуса Вовк А.М., яка листом за номером 61/01-16 від 13.05.2024 року повідомила позивачу, що у зв`язку з відсутністю документального підтвердження родинних відносин із спадкодавцем, а також щодо прийняття спадщи, відсутністю оригіналів правоустановчих документів, позивачу рекомендовано для вирішення питання про спадкування майна звернутись до суду.

На час смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оригінали правовстановлюючих документів на вищевказане майно втрачено, а дублікати на вказаних документів позивач не має можливості отримати оскільки це суперечить ч.4 ст.25 та п.11 ч.1 ст.345 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно яких право власності припиняється у разі смерті власника.

Крім того, відповідно до абз. 25 п.3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Відділ № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгокадастру у Полтавській області у листі № -16-0.163-1591/15-24 від 11.04.2024 надав інформацію про те, що згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Перемога» колишнього Хорольського району Полтавської області ОСОБА_2 дійсно належав сертифікат серії НОМЕР_9, зареєстрований за № 648 від 19.12.1997.

Відповідно «Технічної документації з паювання земель, переданих у колективну власність КСП «Перемога» Хорольського району Полтавської області» паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя - рілля та багаторічні насадження.

Згідно з реєстром других примірників державних актів на право приватної власності на землю, книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі станом на 01.01.2013, державний акт на право власності на земельні ділянки (рілля та багаторічні насадження) на ОСОБА_2 по Клепачівській сільській раді колишнього Хорольського району не обліковується.

Відповідно до схеми території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель КСП «Перемога» на території Клепачівської сільської ради проведено уточнення розміру земельної частки (паю) та затверджено розпорядженням Хорольської районної державної адміністрації № 348 від 04.10.2004 року, згідно якого розмір земельної частки (паю) становить - 2,72 га (ріллі). Уточнений розмір земельної частки (паю) багаторічних насаджень затверджено розпорядженням Хорольської районної державної адміністрації № 164 від 15.10.2014 року, згідно якого розмір земельної частки (паю) становить 0,35 га.

Згідно довідки відділу «Центру надання адміністративних послуг» № 09-08-01/353 від 08.05.2024, на земельну дялінку (пай) - ділянку № 835 площею 3,1081 га з кадастровим номером 5324881900:00:012:0013 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки (рілля) співвласникам СВК «Перемога» із земель Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, громадянці ОСОБА_2 був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_9, зареєстрований 19 грудня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 648. На дану земельну ділянку судом спадщина не визнавалася відумерлою.

Крім того, відділ № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгокадастру у Полтавській області у листі № -16-0.163-1590/15-24 від 11.04.2024 надав інформацію про те, що згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Перемога» колишнього Хорольського району Полтавської області ОСОБА_3 дійсно належав сертифікат серії НОМЕР_10, зареєстрований за № 647 від 19.12.1997.

Відповідно «Технічної документації з паювання земель, переданих у колективну власність КСП «Перемога» Хорольського району Полтавської області» паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя - рілля та багаторічні насадження.

Згідно з реєстром других примірників державних актів на право приватної власності на землю, книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі станом на 01.01.2013, державний акт на право власності на земельні ділянки (рілля та багаторічні насадження) на ОСОБА_3 по Клепачівській сільській раді колишнього Хорольського району не обліковується.

Відповідно до схеми території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель КСП «Перемога» на території Клепачівської сільської ради проведено уточнення розміру земельної частки (паю) та затверджено розпорядженням Хорольської районної державної адміністрації № 348 від 04.10.2004 року, згідно якого розмір земельної частки (паю) становить - 2,72 га (ріллі). Уточнений розмір земельної частки (паю) багаторічних насаджень затверджено розпорядженням Хорольської районної державної адміністрації № 164 від 15.10.2014 року, згідно якого розмір земельної частки (паю) становить 0,35 га.

Згідно довідки відділу «Центру надання адміністративних послуг» № 09-08-01/354 від 08.05.2024, на земельну дялінку (пай) - ділянку № НОМЕР_7 площею 3,1079 га з кадастровим номером 5324881900:00:012:0035 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки (рілля) співвласникам СВК «Перемога» із земель Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, громадянину ОСОБА_3 був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_10, зареєстрований 19 грудня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 647. На дану земельну ділянку судом спадщина не визнавалася відумерлою.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не оформив спадкові права після смерті своєї дружини ОСОБА_2 , а також у зв`язку з тим, що відсутнє документальне підтвердження родинних відносин позивача та ОСОБА_3 , відсутнє документальне підтвердження постійного спільного проживання позивача та спадкодавця на час відкриття спадщини, та у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Спадщина на майно ОСОБА_2 відкрилась, коли діяв ЦК УРСР 1963 р., а саме 01.12.2002.

Таким чином, ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після своєї дружини ОСОБА_2 , оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме: ОСОБА_3 проживав спільно та був зареєстрований із своєю дружиною, доглядав за нею, здійснив поховання дружини, відбув поминки, встановив хрест на її могилі, залишився проживати у їхньому спільному будинку та господарстві. Спадкове майно після смерті ОСОБА_2 вважалося прийнятим та належало ОСОБА_3 з дня смертів його дружини (відповідно до правил, визначених у ст. 548 ЦК 1963 р.).

Спадщина на майно ОСОБА_3 відкрилась коли вже діяв ЦК України, а саме 05.02.2004.

Норми права, застосовані судом.

Згідно ст. 1 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до абз. 3 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року (далі ЦК УРСР 1963 р.), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадщина на майно ОСОБА_2 відкрилась, коли діяв ЦК УРСР 1963 р., а саме 01.12.2002.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 р., спадкоємство здійснюється за законом і заповітом.

Згідно з ст. 529 ЦК УРСР 1963 р., при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 р. для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 р. визначаються дії, що свідчать про прийняття спадщини: 1) якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном; 2) якщо спадкоємець подав у державну нотаріальну контору по місцю відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії мали бути здійснені спадкоємцем протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № N 305/235/17 під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ №18/5 від 14.06.1994 року свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, крім іншого: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця.

Так, згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтею 1221 ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (ст. 1265 ЦК України).

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, крім іншого, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у тому числі, родинних відносин між фізичними особами.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, зроблено висновок про те, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо родинні відносини не підтверджені або не підтверджено проживання із спадкоємцем однією сім`єю, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення відповідного юридичного факту. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 638/15738/17 (провадження № 61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2021 (справа № 614/1082/20) вказав, що ступінь споріднення визначається кількістю народжень, що пов`язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних відносинах. У п`яту чергу право на спадкування мають родичі четвертого-шостого ступеня споріднення, якщо відсутні спадкоємці перших чотирьох черг (родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення). До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників та племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати та сестри його діда та баби (двоюрідні дід та баба). До родичів п`ятого ступеня споріднення належать діти його двоюрідних онуків і онучок (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінниці та племінники), діти його двоюрідних дідів та бабок (двоюрідні дядьки та тітки). Родичі шостого ступеня споріднення - це діти його двоюрідних правнуків та правнучок (двоюрідні праправнуки та праправнучки), діти його двоюрідних племінників та племінниць (троюрідні онуки та онучки), діти його двоюрідних дядьків та тіток (троюрідні брати та сестри).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 755/12382/17 (провадження № 61-19049св20), від 11 червня 2020 року у справі № 148/2025/17 (провадження № 61-39080св18), від 16 вересня 2019 року у справі № 204/5527/16-ц (провадження № 61-32011св18).

Крім того, відповідно до пункту 3.20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595 визначено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Згідно з ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, тобто виникнення права на спадщину та її прийняття), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний суд у своїй постанові від 10.01.2019 (справа № 484/747/17) вказав, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Статтею 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Таким чином, ні ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ні Конституція України, як і будь-які інші законодавчі акти України не прив`язують місце реєстрації особи до місця проживання особи, а разом з цим ст. 19 Конституції України вказує про те, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

При цьому, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини (постанова від 12 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 750/12880/19, провадження № 61-8759св20).

Відповідно до пункту 3.20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595 визначено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Крім того, пунктом 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595, передбачено, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У листі Міністерства юстиції від 21.02.2005 року за № 19-32/319 вказано, що у разі смерті власника нерухомого майна, правовстановлювальний документ на який відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватись у судовому порядку.

Згідно роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», зокрема, якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно п. 3.1 вказаного листа право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Приписами ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Крім того, відповідно роз`яснень, що викладені у абз. 25 п.3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, крім іншого, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Статтею 81 Земельного кодексу України (далі ЗК України) визначено, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки, крім іншого, на підставі прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином,під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру,за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ( код ЄРДПОУ: 22528612, адреса знаходження: вул. 1 Травня,4 м. Хорол Лубенського району Полтавської області) про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом- задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщини після смерті дружини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , є двоюрідним племінником померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 та відноситься до його спадкоємців п`ятої черги за законом, відповідно до ст. 1265 ЦК України.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, що відкрилася внаслідок його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 в порядку спадкування за законом майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , право на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (до зміни адміністративно-територіального устрою територія Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлому відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члену колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_10.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів, що розташовані на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (до зміни адміністративно-територіального устрою територія Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області), яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) члену колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» серія НОМЕР_9, спадкоємцем після смерті якої був її чоловік ОСОБА_3 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 13.06.2024 року.

Суддя : О.В. Коновод