Рішення

від 24.06.2024 по справі 908/702/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/36/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024 справа № 908/702/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/702/24

за позовом концерну Міські теплові мережі (вул. Героїв полку Азов, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091)

до відповідача Запорізької громадської організації Право на життя - Запоріжжя (вул. Михайлова, буд. 46, кв. 38, м. Запоріжжя, 69065)

про стягнення 12428,12 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Концерн Міські теплові мережі через підсистему Електронний суд звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Запорізької громадської організації Право на життя - Запоріжжя 12428,12 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію за відсутністю договору. Позивач просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування вимог позивач зазначив наступне. Концерн «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організації), не зважаючи на відсутність укладеного сторонами договору, у період з грудня 2018 року по квітень 2021 року, відпустив Запорізькій громадській організації Право на життя - Запоріжжя теплову енергію до частини нежитлового приміщення № 190 першого поверху (літ.-А5), розташованого за адресою: Україна, 69035, м.Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок 39. Зазначений об`єкт знаходився у користуванні відповідача згідно договору оренди № 241/0 від 01.12.2015. Позивач звертався до відповідача з вимогою від 07.12.2023 щодо оплати заборгованості, однак відповіді не отримав, заборгованість не погашено. За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію в опалювальні сезони за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року на загальну суму 12428,12 грн. Позов заявлено на підставі ст. 11, 15, 16, 258, 509, 525, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 222 ГК України та Закону України Про теплопостачання. Позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 справу № 908/702/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 25.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/702/24, присвоєно справі номер провадження 18/36/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі №908/702/24; запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку шляхом направлення на їхні адреси відповідної ухвали.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 25.03.2024 повернулась до суду з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням Запорізької громадської організації Право на життя - Запоріжжя є: вул. Михайлова, буд. 46, кв. 38, м. Запоріжжя, 69065, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Як звернув увагу Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15, свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею.

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/702/24 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 25.03.2024 у справі № 908/702/24 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/702/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 24.06.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статутних документів Концерну «Міські теплові мережі» основним видом його діяльності є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ.

Згідно своїх господарських зобов`язань позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок 39, до частини нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5), яке знаходяться у житловому будинку та входить в єдину систему централізованого опалення.

Відповідно до договору № 241/0 оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015, укладеного Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, міським комунальним підприємством «Основаніє» та Запорізькою громадською організацією «Право на життя - Запоріжжя» у користуванні відповідача знаходилось комунальне майно:

- частина нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) загальною площею 17,10 кв. м. у складі: кабінету № 25 площею 11,90 кв. м, комор №№ 23, 24 площею 0,80 кв. м. та частини місць загального користування №№ 1, 18, 22, 32-34 площею 4,40 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок 39.

- частина нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) загальною площею 23,40 кв. м. у складі: кабінету №26 площею 16,50 кв. м, комор №№27,28,29 площею 0,90 кв. м. та частини місць загального користування №№1,18,22,32-34 площею 6,0 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок 39.

Договір на постачання теплової енергії сторонами у справі не укладений.

З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початком опалювальних сезонів у період з грудня 2018 року по квітень 2021 року відповідно до рішень про початок та закінчення опалювальних сезонів у місті Запоріжжя.

Згідно із актом обстеження системи теплопостачання, складеного 23.01.2024 комісією у складі повноважних представників Концерну «Міські теплові мережі», частина нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок 39, розташована на першому поверсі п`ятиповерхового будинку, система опалення приєднана до системи опалення житлового будинку.

За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з грудня 2018 року по квітень 2021 року на загальну суму 12428,12 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період. У зв`язку відсутністю договору купівлі-продажу теплової енергії у спірний період позивач облік кількості відпущеної теплової енергії здійснював по особовому рахунку № 204423.

Позивачем 11.12.2023 на адресу відповідача направлено вимогу № б/н від 07.12.2023 щодо погашення заборгованості за теплову енергію за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року в сумі 12428,12 грн. До вимоги позивачем долучено Акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період та рахунок від 30.11.2023 за спожиту теплову енергію за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року.

Вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено поняття теплової енергії це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками/користувачами приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Значеною нормою визначено ще одну обов`язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Частиною четвертою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об`єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з`єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).

Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Разом з тим, з 01.05.2019 введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» в редакції від 09.06.2018, згідно з яким відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб`єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Обов`язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

У пункті 2 Правил № 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання

Тобто зазначеними нормами визначено обов`язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем і послуга спрямована на задоволення потреб споживача.

Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ані в порядку Закону України «Про теплопостачання», ані в порядку Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідачем у спірний період відповідного договору не укладено.

Разом з тим, відповідач є споживачем теплової енергії, між сторонами склались фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за такі послуги.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач користувався вищезазначеними приміщеннями на підставі договору № 241/0 оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015.

Обставини користування відповідачем нежитловими приміщеннями комунальної власності за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 39 стали предметом дослідження Господарським судом Запорізької області у справі № 908/492/21 за позовом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Запорізької обласної громадської організації Право на життя - Запоріжжя про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 2891,60 грн., розірвання договору №241/0 оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015 та звільнення нежитлових приміщень шляхом виселення на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.06.2021 у справі №908/492/21 позов задоволено. Стягнуто з Запорізької обласної громадської організації Право на життя - Запоріжжя до бюджету Запорізької міської територіальної громади 2891,60 грн. заборгованості по орендній платі; розірвано договір оренди нежитлового приміщення №241/0 від 01.12.2015; звільнено частину нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) загальною площею 17,10 кв. м. у складі: кабінету №25 площею 11,90 кв. м, комор №№23,24 площею 0,80 кв. м та частини місць загального користування №1,18,22,32-34 площею 4,40 кв. м; частину нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) загальною площею 23,40 кв. м. у складі: кабінету №26 площею 16,50 кв. м, комор №№27,28,29 площею 0,90 кв.м та частини місць загального користування №1,18,22,32-34 площею 6,0 кв. м, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 39, шляхом виселення Запорізької обласної громадської організації Право на життя - Запоріжжя на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6810,00 грн. судового збору.

Згідно з актом державного виконавця від 18.11.2021 щодо примусового виконання наказу № 908/497/21, виданого 27.07.2021, матеріальних цінностей у орендованих приміщеннях не виявлено, двері зачинено, замки замінено стягувачем.

Таким чином, факт користування відповідачем частиною нежитлового приміщення №190 першого поверху (літ.А-5) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 39, у період з грудня 2015 року по квітень 2021 року встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.06.2021 у справі № 908/492/21, яке є чинним, тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України зазначене не потребує додаткового доведення.

У зв`язку з тим, що об`єкт споживання послуги з централізованого опалення відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі, факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2018-2021 років, відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі.

Нарахування за теплову енергію, поставлену на спірні приміщення за період з грудня 2018 по квітень 2021 концерном Міські теплові мережі проводились за тарифами, визначеними Постановою НКРЕКП про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб інших споживачів (крім населення).

Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Система опалення приміщень, які знаходились у користуванні відповідача, є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому вони розташовані, тому факт наявності теплопостачання в приміщеннях відповідача в спірному періоді є підтвердженим.

Згідно п. 30 Правил № 630 Споживач зобов`язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів і сфері житлово-комунальних послуг.

Отже, нарахування позивачем вартості теплової енергії за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року на загальну суму 12428,12 грн. є обґрунтованим, яку, всупереч вимог закону, відповідач не оплатив.

Відсутність укладеного сторонами договору, обов`язковість укладання якого лежить і на Споживачеві, і на Теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг з теплопостачання. Зазначений висновок підтверджується постановою Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 12428,12 грн. заборгованості правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відносно позовної давності суд визнав доцільним зазначити наступне.

Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Спірні правовідносини виникли з грудня 2018 року, розрахунок заборгованості проведено позивачем з грудня 2018 року по квітень 2021 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 18.03.2024.

Слід враховувати, що у відповідності із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначені вище зміни до ЦКУ набрали чинності 02.04.2020. Початок карантину, у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби, на території України датується 12.03.2020, що вбачається з постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО 19, спричиненої корона вірусом № 211 від 11 березня 2020 року. Таким чином, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, припадає на період з 02.04.2020 по даний час, відповідно, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину, який припинив свою дію з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті вартості отриманої теплової енергії.

На підставі викладеного, суд позовні вимоги задовольняє в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Запорізької громадської організації Право на життя - Запоріжжя (вул. Михайлова, буд. 46, кв. 38, м. Запоріжжя, 69065; ідентифікаційний код 37088384) на користь концерну Міські теплові мережі (вул. Героїв полку Азов, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; ідентифікаційний код 32121458; розрахунковий рахунок НОМЕР_1 у Філії АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 12428,12 грн. (дванадцять тисяч чотириста двадцять вісім грн. 12 коп.) основного боргу. Видати наказ.

3.Стягнути з Запорізької громадської організації Право на життя - Запоріжжя (вул. Михайлова, буд. 46, кв. 38, м. Запоріжжя, 69065; ідентифікаційний код 37088384) на користь концерну Міські теплові мережі (вул. Героїв полку Азов, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; ідентифікаційний код 32121458, р/р НОМЕР_2 у ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 28.06.2024.

Суддя В.В. Левкут