Ухвала

від 28.06.2024 по справі 380/13468/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

28 червня 2024 рокусправа № 380/13468/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни перевіривши матеріали позовної ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа передана на розгляд головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту цієї норми вбачається, що адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування (стягнення або зобов`язання виплати) матеріальної та моральної шкоди лише за наявності пов`язаного публічно-правового спору, тобто якщо одночасно заявляються також конкретні вимоги щодо:

- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень;

- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень;

- визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, або зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, або вчинити певні дії;

- інших обставин, які вказують на існування між сторонами конкретного невирішеного публічно-правового спору, через існування якого особі було завдано відповідної шкоди;

- інших порушень прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у даній справі стосуються стягнення моральної шкоди з відповідачів. Позивач у позовній заяві зазначає, що відмовивши в наданні послуги, позивачі завдали моральних та психологічних страждань позивачу.

Тобто, вимоги заявлені про стягнення моральної шкоди.

Так, у відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, звертаючись до суду з даним позовом позивач не просить суд визнати протиправними рішення, дії або бездіяльність відповідача, що свідчить про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як предметом даного спору є лише вимоги про зобов`язання відповідача відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, що має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд звертає увагу, що для розгляду адміністративним судом вимог про стягнення шкоди, такі вимоги мають бути заявлені у взаємозв`язку з вимогами, передбаченими частиною першою ст. 5 КАС України.

Такий висновок суду у даній справі узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постановах від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а (180/3464/16-а) та Верховного Суду в постанові від 12.07.2019 у справі №592/4622/17.

У свою чергу позивачем не заявлено вимог вирішити публічно-правовий спір у розумінні положень КАС України, відтак позов не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, у тому числі, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зважаючи на це, оскільки позовна вимога про вирішення будь-якого публічно-правового спору у позовній заяві відсутня, натомість містяться вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, даний позов підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Суд зазначає, що розгляд та вирішення таких справ віднесено до юрисдикції загальних судів, в порядку цивільного судочинства, про що Верховним Судом сформовано однозначну позицію.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, а тому відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Керуючись ст.ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,

у х в а л и л а:

Відмовити у відкритті провадження справі за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.

Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду до юрисдикції місцевого загального суду за правилами ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

СуддяСподарик Наталія Іванівна