Рішення

від 28.06.2024 по справі 620/5879/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/5879/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді БаргаміноїН.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) з 29.01.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) з 29.01.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом Україну «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 було невірно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання. Також вказує, що відповідачем при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що в період з 01 березня 2018 року по теперішній час, включаючи спірний період, при розрахунку посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців застосовується прожитковий мінімум виходячи з розміру 1762 гривні. Зазначає, що позивач у 2022 році, враховуючи календарну вислугу повних 19 років, мав право на щорічну основну відпустку терміном 40 календарних днів; компенсація за невикористані 40 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік нарахована та виплачена позивачу в повному обсязі при звільненні. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що позивачу в спірний період нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення у невірному розмірі. Вказує, що в 2022 році мав вислугу років більше 20 років.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 05.06.2019 по 16.02.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 27-29).

Згідно наданих суду довідок-розрахунків позивачу з 05.06.2019 та в спірний період було встановлено оклад за військове звання 600,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, в 2020-2022 роках виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (а.с. 17-20, 22).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим,постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Таким чином, з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно ізЗаконами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.

При цьому, суд враховує, що визначення розмірів грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

В даній справі, відповідачами не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невірного нарахування йому грошового забезпечення за спірні періоди.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 1 розділу IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Згідно пункту статті 10-1 Закону військовослужбовцям,крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаютьсящорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Так, судом встановлено, що позивачу в жовтні 2021 року було виплачено надбавку за вислугу років в розмірі 1332,00 грн (40% від суми окладу за військове звання 600,00 грн та посадового окладу 2730,00 грн), в листопаді 2021 року надбавка за вислугу років була збільшена до 1487,40 грн, а з грудня 2021 року та надалі надбавка за вислугу років складала 1498,50 грн (45% від суми окладу за військове звання 600,00 грн та посадового окладу 2730,00 грн) (а.с. 19, 20).

З викладено слідує, що в 2022 році вислуга років позивача складала більше 20 років.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.02.2024 № 45 було наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 40 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (а.с. 29).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу при звільненні з військової служби протиправно не було виплачено компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом:

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Щодо позовних вимог, що стосуються перерахунку грошового забезпечення за 20.05.2023, то як вже зазначалось судом Постановою № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.», а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Так, положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Як встановлено судом, позивач був звільнений з військової служби з 16.02.2024, з позовом до суду звернувся 19.04.2024, тобто в межах трьохмісячного строку, а тому враховуючи вищевикладене, строк звернення до суду з даним позовом не є пропущеним.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частин четвертої та п`ятоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 6000,00 грн. суду було надано копії договору про надання правової допомоги від 04.03.2024, акту наданих послуг, ордер, рахунки-фактури від 04.03.2024, від 09.04.2024 дублікати чеків (а.с. 6, 30-34).

Так, відповідач передбаченим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України правом не скористався, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.

Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5900,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії) грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5900,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.06.2024.

Суддя Наталія БАРГАМІНА