Постанова

від 26.06.2024 по справі 917/1706/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1706/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (Істоміна О. А. - головуюча, судді: Радіонова О. О., Терещенко О. І.) у справі

за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради

до: (1) ОСОБА_1 , (2) Фермерського господарства "В.В.С.",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області,

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. В межах справи № 917/1706/23 (після роз`єднання позовних вимог ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023) Господарським судом Полтавської області розглядався позов заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області (далі - "Прокурор") в інтересах держави в особі Диканської селищної ради (далі - "Позивач", Селищна рада) до ОСОБА_1 (далі - "Відповідач-1", ОСОБА_1 ) і Фермерського господарства "В.В.С." (далі - "Відповідач-2", ФГ "В.В.С."), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - Третя особа, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), в якому Прокурор просив:

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341);

- - зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та ФГ "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Селищної ради земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акта прийому-передачі.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор зазначав, що враховуючи положення статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право на отримання земельної ділянки державної власності громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні).

3. Проте, відповідно до інформації, наданої ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за № 10-16-0.3-4998/2-19, ОСОБА_1 у період з 2014 року до 2016 року на території колишніх Диканського та Шишацького районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступником якого є Третя особа) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельної ділянки, яка є предметом позову у цій справі, передано 5 земельних ділянок (перелік яких наведено у позовній заяві) та на території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок (перелік яких наведено у позовній заяві).

4. Прокурор наголошував, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб - підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Відповідач-1 - ОСОБА_1 .

5. Тобто ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, повторно отримав спірну земельну ділянку без участі у земельних торгах та при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проєктів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про вже створене фермерське господарство, засновником якого є він та члени його родини.

6. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час розгляду поданого клопотання та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надало належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотанні ОСОБА_1 та не здійснило перевірки наявності раніше переданих Відповідачу-1 земель для ведення фермерського господарства та реєстрації ФГ "В.В.С.".

7. Крім цього Прокурор звертав увагу також на те, що в поданій до ГУ Держземагенства у Полтавській області заяві (клопотанні) від 26.08.2014 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 4,6000 га, ОСОБА_1 не обґрунтовано бажаний для отримання розмір земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства. Разом з цим, у клопотанні та доданих до нього документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

8. При цьому, Прокурор з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду зазначив про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства є незаконним, проте вимога про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту. Між тим, оскільки спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 укладено на підставі та на виконання цього наказу, то у позовній заяві Прокурор просив визнати недійсним такий договір та зобов`язати повернути до комунальної власності спірну земельну ділянку, а також скасувати державну реєстрацію права оренди на неї.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Розглядаючи заявлені позовні вимоги суди попередніх інстанцій встановили, що 03.10.2014 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області № 3768-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

10. 12.10.2016 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від № 7752-СГ за результатами розгляду відповідного клопотання від 30.09.2016 про надання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства ОСОБА_1 передано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 4,6000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

11. 19.10.2016 на підставі зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років (далі - Договір оренди).

12. Вказаний Договір оренди землі пройшов державну реєстрацію та 30.01.2017 було внесено відповідний запис щодо права оренди ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру.

13. В подальшому, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ від 04.12.2020 (серія та номер 15-ОТГ) про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, на виконання якого згідно з актом приймання-передачі від 04.12.2020 , зокрема, і спірну земельну ділянку передано в комунальну власність Селищної ради.

14. Між тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацького районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області передано в оренду ОСОБА_1 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельної ділянки, яка є предметом позову у цій справі, передано 5 земельних ділянок та на території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок.

15. Крім цього, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, номер запису: 15831020000000403 засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

16. Проаналізувавши обставини справи та наведені за цих обставин підстави позовних вимог, Господарський суд Полтавської області рішенням від 04.12.2023 у задоволенні позову відмовив.

17. Рішення мотивував, зокрема, тим, що Прокурор, пред`являючи позов про визнання недійсним Договору оренди, відповідачем зазначив лише одну сторону цього правочину - ОСОБА_1 , водночас клопотання про залучення у справі співвідповідача - іншої сторони правочину не заявляв, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

18. Зауважив також, що станом на момент укладення Договору оренди (19.10.2016) Селищна рада не була розпорядником спірної земельної ділянки і наразі правонаступником ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не являється, а тому відсутні підстави вважати, що її права у спірних правовідносинах порушено.

19. За наслідками здійснення апеляційного перегляду справи Східний апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2024 рішення місцевого господарського суду від 04.12.2023 скасував та прийняв нове, яким позовні вимоги Прокурора задовольнив частково, а саме зобов`язав ОСОБА_1 та ФГ "В.В.С." повернути у комунальну власність в розпорядження Селищної ради спірну земельну ділянку. В іншій частині у задоволенні позову суд апеляційної інстанції відмовив.

20. Дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, врахувавши обставини створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, суд апеляційної інстанції погодився з доводами Прокурора про те, що у даному випадку має місце повторне отримання державної землі в неконкурентний спосіб, що свідчить про порушення встановленої законодавством процедури набуття права оренди на земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

21. Звідси апеляційний господарський суд виснував, що оскільки оспорюваний Договір оренди укладено без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, він є таким, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, а тому в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання його недійсним не вимагається. В свою чергу нікчемність оспорюваного правочину свідчить про те, що Відповідачі використовують спірну земельну ділянку без правових підстав, а відтак мають її повернути у розпорядження Селищної ради. Позовна ж вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди не відповідає належному способу захисту прав та інтересів у спірних правовідносинах, а тому задоволенню не підлягає.

22. З посиланням на приписи Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", наведені вище висновки місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції визнав помилковими і вказав, що у даному випадку, земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного Договору оренди була переведена з державної у комунальну власність, а отже Селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів. Звідси оскільки Прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, це цілком відповідає вимогам процесуального законодавства.

Касаційна скарга

23. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано та порушено ряд правових норм.

25. Обґрунтовуючи наведене пояснює, що:

- всі правовідносини які виникли до укладання спірного Договору оренди слід кваліфікувати як переддоговірні. У цьому контексті на увагу заслуговує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не мають жодних обов`язків щодо одна одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності;

- наголошує, що відповідно до висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 та від 25.05.2018 у справі № 914/1744/17 переддоговірні відносини між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди землі можуть регулюватися положеннями статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, оскільки, по-перше, це узгоджується з нормами статей 648, 649 ЦК України та статті 2 Закону України "Про оренду землі", а по-друге, переддоговірні відносини, пов`язані з укладанням договорів оренди земельних ділянок, не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі";

- звідси вказує на ігнорування судом апеляційної інстанції обставин відсутності правопорушення в діях ОСОБА_1 у зв`язку з укладанням Договору оренди в жовтні 2016 року після входу до складу засновників ФГ "В.В.С." в травні 2016 року, адже первинне волевиявлення щодо вступу в спірні правовідносини мало місце 06.08.2014 після чого розпочалась переддоговірна стадія правовідносин, яка не має жодних часових обмежень;

- відмічає, що звернення з клопотанням про надання в оренду спірної земельної ділянки відбувалося до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто до 03.04.2016, а Закон України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містив застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містив обмежень щодо кількості таких ділянок, однак вказані положення апеляційний суд не врахував;

- окремо зауважує, що Прокурор у своїй заяві жодним чином не вказав на конкретні обставини нанесення шкоди інтересам держави, а Відповідач-1 має докази добросовісного виконання обов`язків орендаря та абсолютного розуміння та підтримки громади в якій він здійснює свою діяльність;

- підкреслює, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку Суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц;

- наполягає, що суд апеляційної інстанції також безпідставно не надав правову кваліфікацію доказам наданим щодо пролонгації орендних відносин між Селищною радою та Відповідачем-1, хоча такі докази були отримані 12.12.2023, тобто після проголошення рішення місцевого господарського суду.

Узагальнені доводи інших учасників справи

26. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною, а оскаржувану постанову такою, що винесена з неухильним дотриманням правових норм. У зв`язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову апеляційного суду залишити без змін.

27. Подані ГУ Держгеокадастру у Полтавській області пояснення на касаційну скаргу суд касаційної інстанції не розглядає, оскільки констатує, що такі пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак без документів про сплату судового збору. Оскільки ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, тому подані Третьою особою пояснення залишаються без розгляду (див. висновки щодо застосування статей 295, 297 ГПК України, які викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/875/20, від 09.05.2023 у справі № 910/158/22, від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 25.01.2023 у справі № 903/933/21, 23.01.2024 у справі № 908/174/20).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Колодяжна А.В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

30. Так, у межах цієї справи спірним питанням є правомірність Договору оренди, який укладено щодо земельної ділянки наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів за обставин неодноразової реалізації такого права.

31. Вирішуючи це питання Верховний Суд виходить з того, що конкурентний спосіб набуття прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності врегульовано статтею 134 ЗК України, частиною другою якої передбачено перелік випадків, коли такі земельні ділянки або права на них не підлягають продажу на земельних торгах і до яких належала передача громадянам земель для ведення фермерського господарства.

32. Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини другої статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

33. Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

34. При цьому статтею 123 ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться, який застосовується до передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Цим порядком визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

35. Разом з тим, відносини, пов`язані з діяльністю фермерських господарств, регулюються також приписами Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

36. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проєкту відведення земельної ділянки. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

37. Спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

38. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

39. Тобто, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальний щодо статті 123 ЗК України.

40. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

41. За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

42. У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

43. Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

44. Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц.

45. Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

46. Варто враховувати, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок, зазначаючи, що:

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: "недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

47. З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

48. Змінами до частини другої статті 134 ЗК України, внесеними Законом № 1012-VIII, який набув чинності з 03.04.2016, земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

49. При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

50. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що оспорюваний Договір оренди є нікчемним правочином, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а доводи касаційної скарги щодо застосування вказаної норми частково обґрунтовані. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Договір оренди є оспорюваним правочином.

51. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, який колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати під час розгляду цієї справи, а тому доводами і вимогами касаційної скарги у цій частині себе не обмежує.

52. Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

53. Частинами першою, другою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

54. У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.

55. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

56. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

57. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

58. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

59. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

60. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

61. У частинах першій і другій статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

62. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину.

63. У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

64. Як слідує із змісту оскарженої постанови, апеляційний господарський суд встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку він просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку; того, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

65. Крім того, апеляційний господарський суд встановив, що ОСОБА_1 упродовж 2014 - 2016 років вже неодноразово реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримавши в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнано останнім під час розгляду даного спору та не спростовується у касаційній скарзі.

66. Таким чином, врахувавши встановлені судом апеляційної інстанції ключові для цієї справи обставини, Верховний Суд вважає, що повторна реалізація громадянином ( ОСОБА_1 ) права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду він мав можливість використати лише один раз. У зв`язку із цим, наявні підстави для визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, укладеного 19.10.2016 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (Селищною радою) та ОСОБА_1 .

67. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведені ним у касаційній скарзі, як підстави касаційного оскарження, оскільки скаржник не обґрунтовував свою касаційну скаргу посиланнями на припис пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України і відповідно касаційне провадження у цій справі на підставі вказаного пункту не відкривалося.

68. Доводи скаржника про наявність у даному випадку підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки при прийнятті цієї постанови у цій частині доводів керується приписами частини четвертої статті 300 ГПК України (пункт 51 цієї постанови).

69. Водночас, оскільки касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності відступлення від раніше наданих висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, заявлена у скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України судом касаційної інстанції визнається формальною та декларативною.

70. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв додаткові докази, які не були подані до суду першої інстанції. Як слідує із тексту оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції зазначив, що не приймає додані Відповідачем-1 додаткові докази, а саме: копію рішення Селищної ради від 12.12.2023 № 60 "Про продовження терміну дії договорів оренди укладених між гр. ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016", копію додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі від 19.10.2016 № б/н, з огляду на те, що такі докази подані до апеляційного господарського суду з порушенням норм процесуального права, адже такі докази не існували на час прийняття рішення суду першої інстанції, що взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції. У контексті зазначеного суд апеляційної інстанції послався на висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 14.09.2021 у справі № 922/2187/20 про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

71. Колегія суддів зауважує, що висновки Верховного Суду, на які посилався суд апеляційної інстанції щодо застосування положень статей 80, 269 ГПК України, є усталеними, підстави для відступу від них відсутні.

72. Відтак Верховний Суд враховуючи процесуальні норми, що стосуються порядку подання доказів до суду першої та апеляційної інстанцій, межі перегляду справи апеляційним судом, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірне не прийняття в даному випадку до розгляду наданих Відповідачем-1 додаткових доказів.

73. Інші доводи касаційної скарги заявлені не в межах підстав касаційного оскарження, не спростовують вказаних вище обставин, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскарженої постанови з цих мотивів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

75. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

76. Враховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства Верховний Суд у цьому провадженні дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсним, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 . Договору оренди з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову. В решті постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/1706/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

У цій частині прийняти нове рішення. Визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

3. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/1706/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.