Постанова

від 20.06.2024 по справі 465/4103/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20червня 2024 року

м. Київ

справа № 465/4103/21

провадження № 61-3678св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Бодмін-Україна»,

треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Комар Світлана Степанівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бодмін-Україна», яка підписана представником Сухаревським Володимиром Миколайовичем, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року в складі судді: Мартинишин М. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.

Історія справи

Короткий зміст позову

У 2021 році ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Бодмін-Україна», треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла частка в квартирі АДРЕСА_1 .

З метою прийняття спадщини після смерті батька, позивачка, як спадкоємець першої черги за законом, звернулась до П`ятої львівської державної нотаріальної контори. За результатами звернення державним нотаріусом Бобеляк Т. В. було заведено спадкову справу. Сестра позивачки - ОСОБА_4 , відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька на користь позивачки.

Однак, звернувшись в 2021 році до П`ятої львівської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав після смерті батька позивачці стало відомо, що свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно - частку в квартирі АДРЕСА_1 , отримала мати покійного батька - ОСОБА_5 , а після її смерті частка в квартирі була успадкована ОСОБА_6 , а згодом відчужена ТОВ «Бодмін-Україна».

Вважає, що при видачі ОСОБА_5 державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, не було враховано прав позивачки, як спадкоємця, який фактично прийняв спадщину. На підставі наведеного просила задовольнити її позов.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. 17 листопада 2010 року за реєстровим № 4170 на частку квартири АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. 05 грудня 2016 року за реєстровим № 2226 на частку квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/6 частку в квартирі АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого володіння ТОВ «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 1/6 частку у праві власності квартирі АДРЕСА_1 (далі - 1/6 частки у квартирі).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. 17 листопада 2010 року за реєстровим № 4170 на частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. 05 грудня 2016 року за реєстровим № 2226 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/6 частку в квартирі АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого володіння ТОВ «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 1/6 частку у квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 270 грн понесених судових витрат.

Стягнуто з ТОВ «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 2 270,00 грн понесених судових витрат.

Рішенням суду першої інстанції мотивоване тим, що:

17 листопада 2010 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. було видано ОСОБА_5 , в рамках спадкової справи за № 149/05 від 15 лютого 2005 року, свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно - частину квартири АДРЕСА_1 . Тим самим виключивши позивачку із складу спадкоємців та позбавивши її права на спадщину після смерті батька;

після смерті ОСОБА_5 . вказану частку успадкувала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2226 від 05 грудня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. Після чого, 14 грудня 2016 року дана квартира була відчужена ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . ТОВ «БОДМІН-УКРАЇНА», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С., за реєстровим № 2278;

видачею 17 листопада 2010 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на все спадкове майно, без врахування права позивачки, як спадкоємця, який прийняв спадщину (2/3 частки від спадкового майна, що складає 1/6 частку в квартирі) та з допущенням ряду порушень нормативно-правових актів у сфері нотаріату - порушено спадкові права позивачки, що є підставою для визнання такого свідоцтва недійсним;

у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15);

оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом на частку в спірній квартирі було видано ОСОБА_5 17 листопада 2010 року. Право власності на вказану частку, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2010 року, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 листопада 2016 року, тобто після спливу 6 років. До 15 грудня 2021 року ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі, що безпосередньо підтвердилось нею в судовому засіданні. Про видачу ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно та, відповідно, порушення свого права на спадщину, позивачка дізналася із відповіді П`ятої Львівської державної нотаріальної контори вих. 805/02-14 від 17 травня 2021 року. А тому перебіг позовної давності варто пов`язувати саме момент коли позивачка звернулась до нотаріальної контори з приводи оформлення спадкових прав після смерті батька та їй стало відомо про видачу оскаржуваного свідоцтва іншому спадкоємцю, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інших доказів на підтвердження того, що позивачці стало відомо раніше про наявність оскаржуваного свідоцтва суду сторонами не було надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Бодмін-Україна» задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року змінено в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. 17 листопада 2010 року за реєстровим № 4170 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , та в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. 05 грудня 2016 року за реєстровим № 2226 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. 17 листопада 2010 року за реєстровим № 4170 в частині 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С. 05 грудня 2016 року за реєстровим № 2226 в частині 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом, у передбачені законом строки та спосіб, подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 , а тому вона є такою, що прийняла спадщину після смерті останнього, яка належить їй з часу відкриття спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що підписи на заяві позивачки про прийняття спадщини та заяві ОСОБА_8 про відмову від спадщини не засвідчені нотаріально, не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено, позивачка та її сестра особисто звернулись до нотаріальної контори, нотаріусом було встановлено їх особу та перевірено справжність підпису;

у матеріалах спадкової справи № 149/05 відсутні витяги з Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ за 2005 рік та Довідки про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ, що вказує на те, що ця спадкова справа не реєструвалась в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ, всупереч положенням п. 3.1. та п. 3.2.1. Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, в редакції чинній на момент заведення спадкової справи. Незважаючи на це, 17 листопада 2010 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно - частину квартири АДРЕСА_1 , тим самим виключивши позивачку із складу спадкоємців та позбавивши її права на спадщину після смерті батька на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 (враховуючи прийняття спадщини ОСОБА_5 та відмову сестри позивачки від належної їй частини спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_1 );

установивши, що при видачі державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. свідоцтва про право на спадщину за законом, не було враховано право позивачки як спадкоємця, який прийняв спадщину, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_5 , з підстав порушення у зв`язку з його видачею спадкових прав позивачки ОСОБА_1 . Однак суд не врахував, що оскільки ОСОБА_1 мала право на спадкування після смерті батька 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на спадщину необхідно визнати недійсним лише в 1/6 частині, право на спадкування якої у ОСОБА_5 було відсутнє. Тому вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_5 та, як наслідок, свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 , підлягають задоволенню частково, пропорційно належній ОСОБА_1 частці;

оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та є її власником з часу її відкриття, суд першої інстанції зробив правильний висновок , що порушене право позивачки, як власника майна, підлягає судовому захисту відповідно до положень статті 388 ЦК України шляхом витребування такого майна від особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, тобто ТОВ «Бодмін-Україна»;

про порушення свого права позивачка дізналася із відповіді П`ятої львівської державної нотаріальної контори вих. 805/02-14 від 17 травня 2021 року, інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 стало відомо раніше про наявність оспорюваного свідоцтва суду сторонами не було надано, внаслідок чого, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою дотримано трирічний строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Аргументи учасників справи

12 березня 2024 року ТОВ «Бодмін-Україна» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_9 , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій просив:

скасувати оскаржені рішення;

направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачка звернулась до суду із пропуском позовної давності;

серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені, видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом. Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20);

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зроблено висновок про правомірність застосування позовної давності у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння. Також, у цій постанові зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше;

суди не дослідили зібрані у справі докази. На підставі недопустимого доказу -листа П`ятої Львівської державної нотаріальної контори вих. 805/02-14 від 17 травня 2021 року, суди встановили обставини, що перебіг позовної давності для відповідачки почався саме з 17 травня 2021 року. При цьому суди не дослідили та не надали оцінки таким доказам: ухвала від 09 листопада 2023 року про тимчасовий доступ слідчого судді Франківського районного суду у справі №465/3674/22 (т. 2, а. с. 39-41); ухвала від 28 лютого 2023 року у справі № 465/3674/22 слідчого судді Франківського районного суду м. Львова (т. 2 а. с. 81-84). Цими ухвалами підтверджується, що про порушення своїх прав позивачці було відомо одразу після звернення до П`ятої Львівської державної нотаріальної контори у 2005 році, оскільки у неї не було в наявності правовстановлюючих документів та технічного паспорту на квартиру. Позивачці було відомо про те, в якої особи ( ОСОБА_2 ) знаходились необхідні документи. Позивачка була обізнана із можливістю судового захисту порушеного права у разі, коли інший спадкоємець не надає нотаріусу документи, необхідні для оформлення спадщини;

позивачка не навела причин, через які вона не зверталась до суду, будучи обізнаною з необхідністю такого звернення через відсутність у неї документів, необхідних для оформлення спадщини;

оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом, що засвідчує право власності ОСОБА_5 на 14 квартири АДРЕСА_1 видане П`ятою державною нотаріальною конторою м. Львів 17 листопада 2010 року, більш, ніж 10 років потому. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладено та нотаріально посвідчено 14 грудня 2016 року, тобто більше трьох років до моменту звернення позивачки до суду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

28 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц; від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20; від 29 січня 2024 року у справі № 357/2144/22; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 645/1545/17; від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19; від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13786/16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла частина квартири АДРЕСА_1 .

Іншими співвласниками вказаної квартири були ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, звернулась до П`ятої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. 28 січня 2005 року державним нотаріусом Бобеляк Т. В. було заведено спадкову справу за № 91/05, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 3883762. Крім цього, рідною сестрою позивачки - ОСОБА_8 було подано нотаріусу заяву про відмову від належної їй частини спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_1 .

15 лютого 2005 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. було заведено спадкову справу за № 149/05 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою його матері - ОСОБА_5 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. У своїй заяві ОСОБА_5 вказала, що крім неї інших спадкоємців немає.

17 листопада 2010 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. в рамках спадкової справи за № 149/05 від 15 лютого 2005 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно - частину квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 вказану частку успадкувала відповідачка у справі - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2226 від 05 грудня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С.

14 грудня 2016 року квартира АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_2 та ОСОБА_7 відповідачу у справі ТОВ «Бодмін-Україна» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С. С., за реєстровим № 2278.

15 травня 2005 року за заявою ОСОБА_5 державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М. було відкрито спадкову справу за № 149/05 після смерті ОСОБА_3 . Однак нотаріус, при заведенні вказаної спадкової справи, всупереч вимог пункту 3.3.1. Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, та пункту 231 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, в редакціях чинних на час заведення спадкової справи, не врахувала наявність заведеної 28 січня 2005 року за заявою ОСОБА_1 спадкової справи за № 91/05 (№ 3883762 у спадковому реєстрі) після смерті ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права та інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зроблено висновок, що «свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. … У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18 (провадження № 61-15300св20) вказано, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише про відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).

Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 522/13732/20 (провадження № 61-4633св21) вказано, що: «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 342/971/18 (провадження № 61-225св20) зазначено, що:«водночас, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.Частиною першою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є спадкоємцем після смерті її батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадковим майном є частка в квартирі АДРЕСА_1 . За її заявою була заведена спадкова справа. Сестра позивачки - ОСОБА_4 відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька на користь позивачки. Зазначала, що інший спадкоємець - мати померлого - ОСОБА_5 незаконно успадкувала частку позивачки у спадщині. У подальшому частку в квартирі після смерті ОСОБА_5 успадкувала ОСОБА_6 , яка відчужила її ТОВ «Бодмін-Україна». Позивачка вважала ці обставини підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_5 на частку спірної квартири, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_2 на частку квартири, визнання за нею у порядку спадкування за законом після смерті батька права власності на 1/6 частку в квартирі та витребування її з чужого володіння ТОВ «Бодмін-Україна»;

суди вважали позовні вимоги обґрунтованими. Також суди зазначили, що позивач не пропустила позовну давність, оскільки дізналася про порушення свого права лише 17 травня 2021 року після отримання відповіді від П`ятої Львівської державної нотаріальної контори вих. 805/02-14;

при задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/6 частку в спірній квартирі суди попередніх інстанцій не врахували, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, спрямована на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективною;

оскільки ОСОБА_1 просить витребувати з чужого володіння ТОВ «Бодмін-Україна» на її користь 1/6 частку у спірній квартирі № 9 , то рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/6 частку у квартирі слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів обрання позивачкою неефективного способу порушеного права;

касаційний суд звертає увагу, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності;

з урахуванням того, що позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину звернуті до ОСОБА_2 , а не до ТОВ «Бодмін-Україна», то судові рішення у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину належить залишити без змін;

суди не врахували, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше;

у суді першої інстанції ТОВ «Бодмін-Україна» заявило про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 77-85) та зазначило, що про порушення своїх прав позивачці було відомо ще у 2005 році. Це підтверджується ухвалою від 09 листопада 2022 року про тимчасовий доступ слідчого судді Франківського районного суду у справі № 465/3674/22 (т. 2, а. с. 39-41) та ухвалою від 28 лютого 2023 року у справі № 465/3674/22 слідчого судді Франківського районного суду м. Львова (т. 2, а. с. 81-84). Товариство стверджувало, що саме вказаними ухвалами підтверджується, що про порушення своїх прав позивачці було відомо одразу після звернення до П`ятої Львівської державної нотаріальної контори у 2005 році, оскільки у неї не було в наявності правовстановлюючих документів та технічного паспорту на квартиру. Позивачці було відомо про те, в якої особи ( ОСОБА_2 ) знаходились необхідні документи. Позивачка була обізнана із можливістю судового захисту порушеного права у разі, якщо інший спадкоємець не надає нотаріусу документи, необхідні для оформлення спадщини;

в ухвалі слідчого судді Франківського районного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 465/3674/22 про тимчасовий доступ зазначено, що «будучи допитаною в якості потерпілої ОСОБА_1 повідомила, що її батько - ОСОБА_3 , 11 серпня 1948 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . За вказаною адресою були зареєстровані та проживали її бабуся (матір батька) ОСОБА_5 , рідна сестра батька ОСОБА_2 та її син ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 за життя батько обіцяв подарувати їй частку квартири в розмірі 1/4 за адресою: АДРЕСА_4 , тому 28 січня 2005 року ОСОБА_1 разом з сестрою ОСОБА_10 звернулися із заявою прийняття спадщини після смерті батька до державного нотаріуса П`ятої Львівської державної нотаріальної контори - Бобиляк Т.В. ОСОБА_10 подано заяву про відмову від належної їй частки в спадщині після смерті батька на її користь. ОСОБА_11 відкрила спадкову справу за № 91/05 від 28 січня 2005 року в нотаріуса до складу якої увійшла частка в квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири 87,2 кв. м. Для оформлення спадкових прав, отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, їй було потрібно подати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів - свідоцтво про право власності на квартиру та витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, а також технічний паспорт на цю квартиру». В ухвалі слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2023 року у справі № 465/3674/22 зазначено, що «з інформації державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 256808468 від 17 травня 2021 року їй стало відомо, що 14 грудня 2016 року дана квартира була відчужена ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Комар С.С. за реєстровим № 2278 ТОВ «Бодмін-Україна» ЄДРПОУ 32162384»;

суди не перевірили аргументів ТОВ «Бодмін-Україна», внаслідок чого зробили передчасний висновок про те, що позивачка не пропустила позовну давність за вимогою про витребування з чужого володіння ТОВ «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 1/6 частки у квартирі, формально пославшись на те, що вона дізналася про порушення свого права лише 17 травня 2021 року після отримання відповіді від П`ятої Львівської державної нотаріальної контори вих. 805/02-14. Тому судові рішення у частині задоволених вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння слід скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

судові рішення у частині задоволення позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/6 частку у квартирі - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову;

рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;

рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бодмін-Україна», яка підписана представником Сухаревським Володимиром Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на 1/6 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребування з чужого володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 1/6 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати.

У задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на 1/6 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Передати справу № 465/4103/21 у частині позовних вимог про витребування з чужого володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Бодмін-Україна» на користь ОСОБА_1 1/6 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у скасованих частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков