Постанова

від 24.06.2024 по справі 759/8056/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/8056/22 головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М.

провадження № 22-ц/824/7959/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Заверухою Ігорем Леонідовичем на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заверуха Ігор Леонідович звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, в якому просив:

визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що у період перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

На момент подачі позову до суду сторони проживають окремо та спільна малолітня дочка проживає разом з матір`ю. З 24 лютого 2022 року в Україні встановлено режим воєнного стану у зв`язку із повномаштабним вторгненням російських окупантів та оголошено загальну мобілізацію, встановлено обмеження чоловікам призовного віку виїзд за межі України, українські міста та села постійно обстрілюються у зв`язку із чим ніхто не може почуватись в безпеці і як наслідок зростає потреба виїзду за межі України в першу чергу дітей для забезпечення нормального розвитку та продовження навчання, яке фактично зупинено в умовах війни. У зв`язку із воєнними діями в місті Києві позивач із дочкою тимчасово виїхали на захід України де завершували навчальний рік дистанційно в режимі онлайн, що негативно впливає як на рівень отриманих знань так і на здоров`я через постійне сидіння за екраном монітора та кількості часу проведеного безпосередньо за тим самим екраном, що як відомо шкодить зору. Зважаючи на положення порядку перетину державного кордону позивачу для виїзду за кордон із дитиною потрібен дозвіл від батька, який позивач не має можливості отримати оскільки відповідач на звернення не відповідає, такий дозвіл не дає та взагалі ніяк не інформує про те, де перебуває. Таким чином, позивач має об`єктивний інтерес у визначенні місця проживання дитини із нею оскільки лише так зможе повноцінно виконувати свої обов`язки по догляду за дитиною, її нормальним розвитком, забезпечення безпеки та освіти.

28 березня 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Вважає, що спір між сторонами відсутній оскільки перешкод у проживанні доньки разом з матір`ю не чинить. За відсутності доказів порушення відповідачем прав та інтересів позивача, ухвалення рішення про задоволення позову може спричинити виникнення ризиків, пов`язаних з можливим зловживанням правом на виїзд позивач разом із донькою за межі України без згоди відповідача, у тому числі після відміни воєнного стану. Такі наслідки спричинять порушення прав відповідача на спілкування та участь у вихованні доньки.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Заверуха Ігор Леонідович, 08 лютого 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підтримавши доводи позовної заяви, представник апелянта вказав на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи.

Звернув увагу на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони після припинення фактичних сімейних відносин та спільного сімейного життя у липні 2017 року в позасудовому порядку вирішили, що малолітня дитина залишається проживати з матір`ю ОСОБА_1 . Також, суд не з`ясував чи існує у 2022, 2023 роках між позивачем та відповідачем згода (домовленість, триваюче вирішення) щодо місця проживання дитини, а тому суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Заверухою Ігорем Леонідовичем на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

18 березня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Свою позицію обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Заверуха Ігор Леонідович, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №204.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року, яке станом на 11 грудня 2017 року набрало законної сили, у справі №749/12233/17 шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24 березня 2011 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року у справі №761/25504/22, присуджено стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 4 000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 16 листопада 2022 року та до її повноліття.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА від 06 грудня 2021 року №75111278, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована з 07 жовтня 2020 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору про поділ майна подружжя від 01 жовтня 2020 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2 переходить в особисту приватну власність ОСОБА_2 , а земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 переходить в особисту приватну власність ОСОБА_1 .

Згідно договору дарування квартири від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені малолітньої дитини ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 .

Як вбачається із характеристики ОСОБА_1 від 01 липня 2022 року, остання користується послугами ГО «Промінь надії» з надання освітніх послуг її доньці ОСОБА_3 з 2017 року та за цей період зарекомендувала себе як відповідальна, пунктуальна, активна та цілеспрямована мати.

Характеристикою ОСОБА_1 від 01 липня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 , працює в ПрАТ «ДАТАГРУП» в дирекції з регуляторно-юридичного супроводження та комлаєнс директором департаменту комплаєнс та юридичного супровадження з 12 вересня 2016 року по теперішній час. Зарекомендувала себе як дуже відповідальний, ініціативний та дисциплінований працівник.

Згідно заяви від 23 листопада 2022 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Науменко М.Г., відповідач ОСОБА_2 дає свою згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Республіки Польща та Країн Шенгенської угоди, малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 23 листопада 2022 року по 01 червня 2023 року у супроводі ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав встановленим, що до припинення стосунків між сторонами їх сім`я проживала разом, а після припинення фактичних сімейних відносин та спільного сімейного життя у липні 2017 року в позасудовому порядку вони вирішили, що малолітня дитина залишається проживати з матір`ю ОСОБА_1 , про що спільно ними було повідомлено доньці. За відсутності доказів того, що відповідачем порушені права та інтереси позивачки, за захистом яких вона звернулася, суд дійшов висновку про відсутність обставин у розумінні положень ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про наявність між сторонами неузгоджень щодо визначення місця проживання дитини.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору не відповідають фактичним обставинам справи та не гуртуються на вимогах закону з нижчевикладених мотивів.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У частині другій статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору щодо опіки на нею, а вже тільки потім - права її батьків.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №757/555/22 не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини, зауважив, що:

- по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову;

- по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Верховний Суд вважав, що саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.

При цьому, у постанові від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19-ц Верховний Суд уже викладав висновок про те, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Наведені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що обумовило ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 14 червня 2023 року №109-3378, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, керуючись інтересами дитини, рекомендував врегулювати сімейні відносини за домовленістю (договором), що забезпечить найкращі інтереси дитини.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ч. 6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування оцінюється судом як один із доказів, має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Отже, вирішуючи питання щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, розвитку та забезпечення безпеки, апеляційний суд вважає, що при вирішенні даного спору мають першочергове значення саме найкращі інтереси дитини.

Враховуючи вік дитини, колегія суддів вважає, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , враховуючи, що на даний час донька фактично проживає з матір`ю, і це не заперечується батьком, буде відповідати саме інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку, як психологічному, так і фізичному.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Заверухою Ігорем Леонідовичем - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27 червня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова