Рішення

від 24.06.2024 по справі 752/6832/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/6832/23

Провадження №2/752/1103/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Горошка М.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська група «Теміс Лавр`єс Груп «Київ»про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська група «Теміс Лавр`єс Груп «Київ»(далі - ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ») про визнання договору недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 02.02.2015 між ним та ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп» був укладений договір №02/05/15-3 про надання юридичних послуг щодо представництва інтересів замовника у наданні правової допомоги зі стягнення депозитного вкладу з ПАТ «КБ «Надра».

На виконання умов цього договору ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп» склало позовну заяву.

23.03.2015 Шевченківський районний суд міста Києва залишив зазначений позов без розгляду.

Тимчасова адміністрація ПАТ «КБ «Надра». в його інтересах звернулася до Фонду гарантування вкладів з заявою, результатом чого стало повернення йому суми вкладу.

ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп» за договором від 15.03.2018 №2352-01 відступило ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» право вимоги до нього за його зобов`язаннями, відповідно до умов договору від 02.02.2015 №02/05/15-3, виплатити винагороду за позитивний результат у розмірі 3% від ціни позову.

Вважає, що договір від 15.03.2018 №2352-01 є договором факторингу, а тому відповідно до приписів ст. 1079 ЦК України ОСОБА_3 не може бути фактором.

Просив:

визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 15.03.2018 №2352-01 з моменту його укладання;

стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

07.04.2023 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

01.11.2023 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження.

21.03.2024 постановлено ухвалу про прийняття справи до провадження.

Представник відповідача ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Послався на постанову Великої палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №346/1305/19 та зазначив, що доводи позивача, що між сторонами був укладений договір факторингу, є помилковими. У випадку, якщо суд дійде протилежного випадку, просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності.

Відповідач ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» подав заяву про застосування до вимог позивача строк позовної давності, перебіг якого слід обліковувати з щонайпізніше від 20.03.2019.

Позивач підтримав заявлений позов.

Представник відповідача адвокат Горошко М.І. заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідач ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» участі свого представника в судовому засіданні не забезпечив.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

02.02.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп» був укладений договір №02/05/15-3 про надання юридичних послуг щодо представництва інтересів замовника у наданні правової допомоги по поверненню депозитного вкладу за договором банківського вкладу №2089972 від 23.12.2014 у ПАТ «КБ «Надра».

15.03.2018 між ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) був укладений договір про відступлення прав вимоги №2352-01, за умовами якого новий кредитор прийняла від кредитора 100% права вимоги на умовах, які існують на момент укладання цього договору, за зобов`язаннями ОСОБА_1 з виплати коштів відповідно до умов договору про надання юридичних послуг №02/02/15-3 від 02.02.2015 та додатку №1 до договору, що були укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «МАГ Теміс Лав`єрс Груп», а саме виплати винагороди за позитивний результат від ціни позову в розмірі 3% від ціни позову, що складає 2428,12 грн з правом нарахування всіх штрафних санкцій, передбачених договором та/або законом. Плата за відступлення прав вимоги становить 89% від суми основного зобов`язання, що становить 2161,03 грн. (п.1.1., 2.3. договору).

21.07.2021 Солом`янським районним судом міста Києва було ухвалено рішення, згідно з яким відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором від 02.02.2015 №02/02/15-3.

02.02.2022 Київським апеляційним судом було винесено постанову, згідно з якою скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21.07.2021 та ухвалено нове рішення, згідно за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання правової допомоги у розмірі 11291,98 грн. та судові витрати.

08.03.2023 Київським апеляційним судом було винесено додаткову постанову, згідно з якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9750 грн.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2-3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (ст. 515 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1079 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Судом встановлено, що 15.03.2018 між ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) був укладений договір про відступлення прав вимоги №2352-01, за умовами якого новий кредитор прийняла від кредитора 100% права вимоги на умовах, які існують на момент укладання цього договору, за зобов`язаннями ОСОБА_1 з виплати коштів відповідно до умов договору про надання юридичних послуг №02/02/15-3 від 02.02.2015 та додатку №1 до договору, що були укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп», а саме виплати винагороди за позитивний результат від ціни позову в розмірі 3% від ціни позову, що складає 2428,12 грн з правом нарахування усіх штрафних санкцій, передбачених договором та/або законом.

У позові заявлено вимогу визнати недійсним зазначений договір, оскільки між відповідачами фактично був укладений договір факторингу.

Суд вважає зазначені доводи позивача помилковими, оскільки зі змісту оспорюваного договору вбачається, що його метою не було отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони - клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, що вбачається із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Суд вважає, що між сторонами був укладений договір відступлення прав вимоги, оскільки до суб`єктного складу цього договору не входить банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, за умовами цього договору новий кредитор не надає ніяких фінансових послуг попередньому кредитору.

Вищенаведене спростовує доводи позивача та свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Щодо заяв про застосування до вимог позивача строків позовної давності та відмову у зв`язку з цим у задоволенні позову, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

У ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 ст. 256 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу частин 1, 5 ст. 261, частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.

Пунктом 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.

Зазначене дає підстави для висновку, що строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про визнання недійсним договору в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був продовжений на строк дії карантину та зупинений на період воєнного стану.

Відповідач зазначає, що 20.03.2019 ОСОБА_1 стало відомо про укладання 15.03.2018 між ТОВ «МАГ «Теміс Лав`єрс Груп «Київ» та ОСОБА_3 договору про відступлення прав вимоги.

06.04.2023 позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору про відступлення прави вимоги від 15.03.2018 недійсним.

Зазначене свідчить про те, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строків позовної давності з урахуванням вищенаведеногго судом обгрунтування.

Враховуючи наведене та діючи згідно з принципом диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог. За встановлених обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідачів не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 28.06.2024.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська група «Теміс Лавр`єс Груп «Київ», місцезнаходження: м. Київ, пр-т Голосіївський, б.68, код ЄДРПОУ 40582203.

Суддя Ж. І. Кордюкова