Постанова

від 26.06.2024 по справі 910/4427/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа№ 910/4427/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Вовка І.В.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.06.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконуючого обов`язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі №910/4427/24 ( суддя Морозов С.М.)

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті»

про припинення володіння, усунення перешкод у користуванні та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

10.04.2024 Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) із позовом про:

- припинення володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 20 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, оголошене рішеннями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М. номер 61594190 від 15.11.2021 (номер відомостей про речове право - 45049114) та номер 61659409 від 17.11.2021 (номер відомостей про речове право - 45105787), шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2495955680000;

- усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,5 га, кадастровий номер 8000000000:75:139:0004, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» повернути її власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 20 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В;

- скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:139:0004, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В.

Разом з позовною заявою до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 20 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2495955680000, та належить відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ СІТІ» (02055, місто Київ, вул. Княжий Затон, 6.2/30, код ЄДРПОУ 44215238);

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 20 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2495955680000, та належить відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ СІТІ», та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В обґрунтування поданої заяви, заявник посилається на те, що 29.10.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О. на підставі технічного паспорту від 31.08.2021, виданого ТОВ «ТОСКОР», довідки-характеристики від 31.08.2021 про технічні показники та довідки КП КМР «КМБТІ» від 15.10.2021 щодо відсутності реєстрації права власності на вказану будівлю, було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, за Дмитренко Олексієм Геннадійовичем.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 в задоволенні заяви Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд визнав необґрунтованими і недоведеними мотиви заяви на підставі статей 136, 137 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Виконуючий обов`язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/4427/24 та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки якої не відповідають встановленим обставинам справи.

Також скаржник зазначає, що відповідач, чиє право щодо розпорядження спірним нерухомим майном наразі не обмежено, у будь-який момент може відчужити нежитлову будівлю, внаслідок чого захист порушених прав позивача в межах заявлених позовних вимог буде неефективним.

Крім того, зміна власника будівлі вимагатиме від позивача заявлення додаткових позовних вимог або навіть нового звернення до суду із окремим позовом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/4427/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/4427/24 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 03.05.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Виконуючого обов`язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/4427/24 до надходження матеріалів справи (матеріалів оскарження ухвали) на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 28.05.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 26.06.2024.

Явка представників сторін/ Позиції учасників справи

В судове засідання 26.06.2024 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів на поштову адресу.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 26.06.2024 за відсутності представника відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №905/491/19).

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову, являються предмет і підстава.

Так, у даному випадку Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради із позовом про:

- припинення володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 20 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, оголошене рішеннями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М. номер 61594190 від 15.11.2021 (номер відомостей про речове право - 45049114) та номер 61659409 від 17.11.2021 (номер відомостей про речове право - 45105787), шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2495955680000;

- усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,5 га, кадастровий номер 8000000000:75:139:0004, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» повернути її власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 20 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В;

- скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:139:0004, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В.

Обґрунтовуючи підстави звернення із позовом до місцевого господарського суду позивач зазначає, що нежитлова будівля загальною площею 20 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В є самочинним будівництвом, на яке Дмитренко О.Г., попри здійснену державну реєстрацію речового права, не набув права власності в силу положень ч. 2 ст. 376 ЦК України, а отже передати це право відповідачу він не міг.

Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, оскільки у разі вибуття такого майна із власності ТОВ «Студія Сіті» може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом, а отже, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно безпосередньо пов`язано із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно відповідача полягає у тому, що такі дії забезпечать ефективний захист та поновлення порушеного права щодо спірного майна у разі задоволення позову.

Накладення арешту на нерухоме майно забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість захисту порушеного права у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження цим майном відповідачем задля запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позову.

Разом із тим, застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позовних вимог.

Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому поновлення порушеного права у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача спірного нерухомого майна.

За таких обставин, прокурором доведено наявність обґрунтованого припущення, що невжиття судом заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права (у разі прийняття судом рішення про задоволення/часткове задоволення позову позивача).

Застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно, відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про обґрунтованість заяви прокурора в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 20 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2495955680000 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ СІТІ» (02055, місто Київ, вул. Княжий Затон, 6уд. 2/30, код ЄДРПОУ 44215238).

Колегія суддів зауважує на тому, що зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду справи) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження за відповідачем права власності на майно) з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективний захист та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.

З огляду на наведене колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява прокурора в частині заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 20 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2495955680000, та належить відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ СІТІ», та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, , не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За приписами ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Статтею 2 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Визначення таких понять як арешт майна та заборона на відчуження майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, та заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутність обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства, наявність запровадженого рішенням суду арешту на спірне нерухоме майно, свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, в тому числі є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав.

В свою чергу, відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі: 1) наявності помилки в Державному земельному кадастрі, що виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, невідповідність меж земельної ділянки, зазначених у Державному реєстрі земель, її дійсним межам); 2) невідповідності площі земельної ділянки, зазначеної в Державному реєстрі земель, її дійсній площі у результаті зміни методів підрахунку (округлення); 3) невідповідності відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. У такому разі пріоритет мають відомості Державного земельного кадастру; 4) зміни найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство; 5) звернення заявника із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, яке було придбане у процесі приватизації у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, яке на момент проведення такої реєстрації внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, стосовно якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав чи в невід`ємній архівній складовій частині Державного реєстру прав; 3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; 4) державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, крім державної реєстрації іпотеки за наявності заборони відчуження, арешту; 5) державної реєстрації прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу (для податкових застав) на відчуження, передачу в іпотеку, у тому числі наступну іпотеку, або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є іпотека або податкова застава. Згода контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, не вимагається у випадку, передбаченому пунктом 92.4 статті 92 Податкового кодексу України; 6) державної реєстрації прав на підставі свідоцтва про право на спадщину; 7) державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку", за умови що інші обтяження на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки; 8) державної реєстрації прав на підставі нотаріально посвідченого договору - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 9) державної реєстрації прав на підставі документа, відмінного від договору, щодо якого власником нерухомого майна встановлено вимогу нотаріального посвідчення, - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 10) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо її продажу; 11) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім державної реєстрації права власності на таку ділянку в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 12) державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення за наявності згоди суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 13) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду, - у разі якщо обтяженням є заборона передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду; 14) виправлення технічної помилки відповідно до статті 26 цього Закону; 15) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке було придбане у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації; 16) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію.

Відтак, чинне законодавство чітко визначає випадки за існуванням яких не застосуватися відмова в державній реєстрації прав.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, звертаючись до суду першої інстанції із відповідною заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна, прокурор не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин та виключень визначених 24 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та надають право здійснити державну реєстрацію щодо спірного нерухомого майна навіть на умови наявності накладеного судом арешту на таке майно.

Зокрема, але не виключно, заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник майна вчиняє або має намір вчинити будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна.

Колегія суддів також зазначає, що предмет позову у даній справі не пов`язаний із вчиненням, спростуванням тощо реєстраційних дій щодо спірного майна.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, іншим юридичним та фізичним особам, а також будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.

Згідно з положеннями ч. 7, 9 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Виконуючого обов`язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/4427/24 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/4427/24 в частині відмови у задоволенні заяви Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, в решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, виклавши її резолютивну частину у наступній редакції:

« 1. Заяву Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову по справі №910/4427/24 задовольнити частково.

2. Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 29В, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 20 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2495955680000 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ СІТІ» (02055, місто Київ, вул. Княжий Затон, 6уд. 2/30, код ЄДРПОУ 44215238).

3. Стягувачем за ухвалою є: Святошинська окружна прокуратура міста Києва (Україна, 03148, м. Київ, вул. Гнати Юри, 9, Код ЄДРПОУ 02910019)

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» (Україна, 02055, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 2/30, Код ЄДРПОУ 44215238).

4. У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Сіті» на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, Код ЄДРПОУ 02910019) 3028 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

5. Матеріали оскарження справи №910/4427/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до статті 144 ГПК України дана постанова є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку включно до 26.07.2027.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 01.07.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді І.В. Вовк

О.М. Сибіга