Рішення

від 24.06.2024 по справі 910/19200/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024Справа № 910/19200/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської міської ради

до: 1) Державного університету інфраструктури та технологій,

2) Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коба Наталія Володимирівна

про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, припинення права власності,

Представники учасників справи:

від позивача: Геращенко В.І.,

від відповідача-1: не з`явились,

від відповідача-2: Мягченко І.А.,

від третьої особи: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулася Київська міська рада із позовом до Державного університету інфраструктури та технологій та Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що містить такі вимоги:

1) визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.02.2022 № 63222668, яким за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій;

2) припинити право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) за Київською міською державною адміністрацією;

3) припинити право постійного користування на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) за Державним університетом інфраструктури та технологій.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказана земельна ділянка належить до земель комунальної власності міста Києва, в той час як приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Наталею Володимирівною всупереч нормам земельного законодавства та без відповідного рішення неправомірно зареєстровано земельну ділянку за відповідачем-1 та надано статус державної форми власності. Водночас, позивач вказує, що жодних рішень/розпоряджень Київською міською радою/Київською міською державною адміністрацією щодо передачі земельної ділянки площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) у постійне користування відповідачу-2 не приймалось, як і не видавалось жодних державних актів на право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 позовну заяву Київської міської ради залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

02.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19200/23, підготовче засідання призначено на 12.02.2024. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

В підготовче засідання 12.02.2024 з`явились представники позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Оскільки судом після відкриття провадження у даній справі було встановлено, що відповідна сума судового збору, сплачена позивачем за подання даного позову не зарахована до спеціального фонду державного бюджету, а тому відповідно до ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України суд ухвалою від 12.02.2024 залишив позовну заяву Київської міської ради без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків.

21.02.2024 до суду від позивача надійшла заява про продовження процесуального строку на усунення недоліків позовної заяви на більш тривалий термін.

22.02.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази сплати судового збору у розмірі 5368,00 грн за звернення із даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви до 27.02.2024. Розгляд справи № 910/19200/23 продовжено та призначено підготовче засідання на 27.03.2024.

В підготовче засідання 27.03.2024 з`явився представник позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.

В підготовчому засіданні 27.03.2024 представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобу Наталію Володимирівну та витребування у неї належним чином засвідченої копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобу Наталію Володимирівну, зобов`язано позивача направити копію позовної заяви з додатками на адресу третьої особи. Відкладено підготовче засідання на 29.04.2024, встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позовних вимог, а також зобов`язано Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобу Наталію Володимирівну в строк до 15.04.2024 надати до суду належним чином засвідчені копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій.

05.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази надсилання копії позовної заяви з доданими матеріалами на адресу залученої до участі у справі третьої особи.

26.04.2024 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 29.04.2024 з`явилися представники позивача та відповідача-2; представники відповідача-1 та третьої особи не з`явились, однак про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином. Від третьої особи не надходило документів (копії реєстраційної справи) на виконання вимог ухвали суду від 27.03.2024.

Представник відповідача-2 просив суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши пояснення відповідача-2 щодо причин пропуску ним строку на подання відзиву на позовну заяву, враховуючи відсутність заперечень інших присутніх учасників справи, з метою сприяння у реалізації учасниками процесу їх прав та процесуальних обов`язків та забезпечення дотримання принципу змагальності сторін, ухвалив поновити відповідачу-2 пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву, долучити поданий ним відзив до матеріалів справи.

Представник позивача у підготовчому засіданні 29.04.2024 усно заявив клопотання про витребування з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідченої копії паперової або електронної копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких за відповідачем-2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за відповідачем-1. Щодо задоволення вказаного клопотання позивача представник відповідача-2 не заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 витребувано з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044): належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій. Встановлено строк для подання витребуваних документів - до 20.05.2024 (включно). Підготовче засідання відкладено на 27.05.2024 та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, відповідачу-2 - строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

10.05.2024 через відділ діловодства суду від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли документи на виконання вимог ухвали від 29.04.2024.

В підготовче засідання 27.05.2024 з`явились представники позивача та відповідача-2. Інші учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили, заяв/клопотань та заяв по суті спору не подавали.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 24.06.2024, про що постановлено ухвалу від 27.05.2024, занесену до протоколу судового засідання.

В судове засідання 24.06.2024 з`явилися представники позивача та відповідача-2. Інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронних кабінетів. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення відповідачу-1 ухвали-виклику від 27.05.2024 із відомостями щодо розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача-1 та третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаних учасників справи.

В судовому засіданні 24.06.2024 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача-2 просив прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.02.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Наталею Володимирівною прийнято рішення № 63222668 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,5206 га із кадастровим номером 8000000000:72:246:0005, що знаходиться за адресою: вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2572808180000) (надалі - Земельна ділянка), яким за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності, а за Державним університетом інфраструктури та технологій - право постійного користування на вказану Земельну ділянку.

Підставою для державної реєстрації права власності зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012.

Підставою виникнення іншого речового права (права постійного користування) на Земельну ділянку зазначено: рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.08.1961 № 1578.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що Земельна ділянка належить до земель комунальної власності, оскільки на момент розмежування земель державної та комунальної власності за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» не була сформована відповідно до вимог законодавства України, а сформована лише у 2020 році шляхом проведення інвентаризації на замовлення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та за кошти Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва.

Водночас, за доводами позивача, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності на території міста Києва, так і Київська міська державна адміністрація як єдиний розпорядник земель державної власності на території міста Києва жодних рішень/розпоряджень про передачу Земельної ділянки у власність та у постійне користування не приймали. Відтак, відповідачем-1 та третьою особою всупереч нормам земельного законодавства та без відповідного рішення неправомірно зареєстровано Земельну ділянку за Київською міською державною адміністрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та надано їй статус державної форми власності.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни, яким за відповідачем-1 зареєстровано право постійного користування Земельною ділянкою, а за відповідачем-2 - право державної власності із одночасним припиненням цих прав.

Відповідач-2 у своєму відзиві на позовну заяву погодився із викладеними у позові обставинами, зазначивши, що спірна Земельна ділянка вибула із власності територіальної громади міста Києва внаслідок проведення третьою особою реєстрації права державної власності за Київською міською державною адміністрацією без здійснення відповідних запитів щодо речового права.

Відповідач-1, будучи обізнаним про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не подав, участі у судових засіданнях не брав.

Третя особа також не скористалась своїм правом на подання пояснень щодо заявлених позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни від 03.02.2022 № 63222668 та припинення прав власності та постійного користування відповідачів на Земельну ділянку.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частина 1 ст. 79 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлює, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1-4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

За положеннями частин 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як вказує позивач, спірна Земельна ділянка не була сформована на момент розмежування земель державної та комунальної власності та лише у 2020 році була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розроблена Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 17.03.2023 № НВ-0000494132023 про земельну ділянку 8000000000:72:246:0005.

Так, 01.01.2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень до вказаного Закону України з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою (п. 6 Прикінцевих та перехідних Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»).

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень до вказаного Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Відповідно до положень ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, після завершення процедури розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності на території міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради відповідно до ст. 9 ЗК України, а розпорядження землями державної власності належить виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) відповідно до статей 15, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», що кореспондується із п. «а» ст. 17 ЗК України.

Суд встановив відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували обставини того, що спірна Земельна ділянка є державною власністю. Дані обставини також не були підтверджені Київською міською державною адміністрацією, як органом, до повноважень якого належить розпорядження землями державної форми власності в межах міста Києва.

Отже, Земельна ділянка після розмежування земель є такою, що належить до комунальної власності, а тому повноваження власника (в тому числі, розпорядження) Земельної ділянки належать Київській міській раді.

Відповідно до ст.ст. 142, 143 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до Конституції України, ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини, керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», з метою визначення особливостей землекористування у місті Києві як столиці України Київською міською радою рішенням № 241/2463 від 20.04.2017 було затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві.

Зі змісту вказаного рішення полягає, що набуття права власності на землю або права користування земельною ділянкою із земель комунальної власності у місті Києві здійснюється на підставі рішення Київської міської ради.

Втім, ані рішення Київської міської ради, ані відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації про передачу відповідачу-1 в постійне користування в матеріали справи учасниками справи не було подано.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Повноваження державного реєстратора встановлені ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до яких, зокрема, належить прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.

Водночас, п. 3 ч. 2 вказаної статті Закону встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Закону України державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, на підставі яких державним реєстратором може бути прийнято рішення про реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою та права власності відповідно.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Суд встановив, що відповідно до наданої Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реєстраційної справи № 2572808180000 щодо земельної ділянки по вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005), 02.02.2022 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни звернулася уповноважена особа Державного університету інфраструктури та технологій із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо реєстрації права постійного користування Земельною ділянкою (реєстраційний номер заяви № 50770153).

Реєстраційна справа містить рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.08.1961 № 1578 «Про відвод земельної ділянки Будівельному технікуму Залізничого транспорту Міністерства транспортного будівництва СРСР під гуртожиток», яким постановлено відвести Будівельному технікуму Залізничого транспорту земельну ділянку площею 0,40 га в Залізничному районі по вул. Мало-Окружній (наразі - вул. Солом`янська), 20 під будівництво 5-ти поверхового гуртожитку.

Разом з тим, вказаним рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.08.1961 № 1578, яке стало підставою для державної реєстрації права постійного користування за відповідачем-1 Земельною ділянкою, було лише відведено земельну ділянку, при цьому, у цьому рішенні не зазначено, що ця земельна ділянка відведена на праві постійного користування. Будь-які державні акти на постійне користування Земельною ділянкою у матеріалах реєстраційної справи відсутні, як і відсутні будь-які рішення органу місцевого самоврядування про передачу Земельної ділянки Державному університету інфраструктури та технологій в користування.

Водночас, відповідно до наявного в реєстраційній справі витягу з Державного земельного кадастру від 05.01.2022 № НВ-9900012182022 про земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:72:246:0005 площею 0,5206 га, вбачається, що станом на 03.02.2022 інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Більше того, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.08.1961 № 1578 відведено земельну ділянку площею 0,40 га, в той час як 03.02.2022 третьою особою на підставі цього рішення зареєстровано за відповідачем-1 право користування земельною ділянкою площею 0,5206 га. При цьому, відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру (витяг від 17.03.2023 № НВ-0000494132023), площа Земельної ділянки складає 0,3910 га.

Тобто, вбачається необґрунтоване збільшення оспорюваною державною реєстрацією площі Земельної ділянки.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В. було виконано вимоги п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Вказане підтверджує і у своєму відзиві відповідач-2, зазначаючи, що спірна державна реєстрація права державної власності проведена без здійснення відповідних запитів державним реєстратором речового права.

На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Н.В. були відсутні правові підстави для здійснення державної реєстрації права постійного користування Земельною ділянкою за відповідачем-1.

Суд також констатує, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення органу місцевого самоврядування про передачу Земельної ділянки, як об`єкта комунальної власності територіальної громади міста Києва, у державну власність в порядку, визначеному законодавством.

З урахуванням наведеного, Київська міська державна адміністрація не є розпорядником земель комунальної власності, що виключає можливість реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку за Київською міською державною адміністрацією.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни від 03.02.2022 № 63222668 про державну реєстрацію права постійного користування Земельною ділянкою Державного університету інфраструктури та технологій та права державної власності за Київською міською державною адміністрацією було прийнято з порушенням приписів чинного законодавства, що призвело до порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, як суб`єкта права комунальної власності.

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Разом з тим, згідно з правовою позицією ЄСПЛ (рішення від 05.11.2005 у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97; рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», заява №29979/04) потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (принцип «належного урядування»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідачем-1 не доведено належними та допустимими доказами правомірності здійснення за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, власником якої є територіальна громада міста Києва. Зокрема, відповідачем-1 не було спростовано тверджень позивача про відсутність рішення Київської міської ради про передачу йому спірної земельної ділянки у користування, як і не спростовано належності такої земельної ділянки до комунальної власності.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.02.2022 № 63222668, яким за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій, є правомірними та обґрунтованими.

В той же час, позивач зазначив, що належним способом захисту його порушених прав та інтересів разом із вимогою про скасування незаконної реєстраційної дії, є також припинення права постійного користування відповідача-1 та права власності відповідача-2 на Земельну ділянку, який у даному випадку буде ефективним.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 922/476/20, від 23.06.2020 у справах №№ 906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19.

Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про припинення права власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) за Київською міською державною адміністрацією та права постійного користування вказаною земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Отже, враховуючи приписи ч. 3 ст. 86 ГПК України, а саме, те що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, а також принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач довів перед судом сукупність умов, наявність яких передбачає задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідач-1 в свою чергу зазначених обставин не спростував та не заперечив.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача-1, оскільки даний спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.02.2022 № 63222668, яким за Київською міською державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) та право постійного користування земельною ділянкою за Державним університетом інфраструктури та технологій.

3. Припинити право власності на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) за Київською міською державною адміністрацією (вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, м. Київ, 03680; ідентифікаційний код 00022527).

4. Припинити право постійного користування на земельну ділянку площею 0,5206 га на вул. Солом`янська, 20-Б у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:246:0005) за Державним університетом інфраструктури та технологій (вул. Кирилівська, 9, м. Київ, 04071; ідентифікаційний код 41330257).

5. Стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій (вул. Кирилівська, 9, м. Київ, 04071; ідентифікаційний код 41330257) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) судовий збір у розмірі 8052,00 грн.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.07.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко