Рішення

від 20.06.2024 по справі 911/3862/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2024Справа № 911/3862/23За позовом Всеукраїнської громадської організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України

до 1) Київської обласної державної адміністрації

2) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Макарівська селищна рада

про визнання протиправним та скасування рішення

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Літовка М.В.

Представники сторін:

від позивача Федорченко А.М.

від відповідача-1: Шабатура А.М.

від відповідача-2: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

У судовому засіданні 20.06.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Всеукраїнська громадська організація "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" в системі "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 22.12.2023 сформовано позовну заяву до Київської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в якій позивач просить суд:

1) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 894,6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області, з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, у Державному земельному кадастрі із закриттям відповідної поземельної книги;

2) скасувати державну реєстрацію права власності Київської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 894,6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027;

3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 65831036 від 19.12.2022 14:27:03, Гребенюк Анна Миколаївна, Димерська селищна рада, Київська обл.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області від 15.06.2000 № 7 у постійне користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України для Бучанського риболовного господарства було надано земельну ділянку загальною площею 25,4458 га, що підтверджується копією Державного Акту від 14.07.2000 серії І-КВ № 002267. Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.12.2021 № РВ-2100719592021 позивачу відмовлено у задоволенні заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, яке обґрунтовано тим, що межі належної позивачу на праві постійного користування земельної ділянки перетинаються із наявною в Державному земельному кадастрі ділянкою 3222480800:08:002:0027, власником якої є Київська обласна державна адміністрація.

Позивач вказує, що наявність взаємного перетину земельних ділянок порушує право користування позивача належною йому земельною ділянкою, адже при формуванні земельної ділянки 3222480800:08:002:0027 не було враховано наявність сформованих земельних ділянок суміжних землекористувачів, чим порушується право користування позивача земельною ділянкою набутої ним на підставі Державного акту на право постійного користування землею.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.12.2023 позовну заяву Всеукраїнської громадської організації "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" до Київської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024 позовну заяву розподілено до розгляду судді Усатенко. І.В.

Ухвалою суду від 06.02.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

14.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 06.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Підготовче засідання у справі призначено на 14.03.2024.

04.03.2024 до суду надійшов відзив від відповідача-2, в якому він проти позову заперечує, оскільки, задоволення позову призведе до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027.

Ухвалою суду від 14.03.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 04.04.2024.

04.04.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримує позовні вимоги та вказує, що земельною ділянкою саме користуються військовослужбовці для відпочинку та реабілітації. Крім того, для вилучення земельної ділянки для суспільних потреб передбачена конкретна процедура, яка не була дотримана в даному випадку.

В судовому засіданні 04.04.2024 оголошено перерву до 18.04.2024.

16.04.2024 до суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він проти позову заперечує, оскільки, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 було зареєстровано згідно чинного законодавства та без порушення прав позивача. Відповідач-1 просив у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 18.04.2024 оголошено перерву до 25.04.2024.

В судовому засіданні 25.04.2024 оголошено перерву до 06.06.2024.

В судовому засіданні 06.06.2024 оголошено перерву до 20.06.2024 для примирення сторін.

19.06.2024 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, в яких він проти позову заперечує і просить у його задоволенні відмовити.

В судове засідання 20.06.2024 представники відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 20.06.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача-1 проти позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.

Представник відповідача-1 просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Виконавчого комітету Київської обласної (сільської) Ради депутатів трудящих №565 від 21 вересня 1963 року "Про виділення Всеармійському військово-мисливському товариству Київського військового округу земельної ділянки під будівництво ставка" ухвалено затвердити представлений обласним управлінням виробництва і закупівель сільськогосподарських продуктів проект виділу Всеармійському військово-мисливському товариству Київського військового округу земельної ділянки площею 42,0 га за рахунок заболочених сіножатей колгоспу імені Щорса, с. Березівка Макарівського району - 19,0 га та радгоспу "Бузовський" Києво-Святошинського виробничого радгоспно-колгоспного управління - 23,0 га.

Розпорядженням Кабінету міністрів УРСР від 03 грудня 1963 року № 1910/р було прийнято пропозицію Київського сільськогосподарського облвиконкому, підтриману Міністерством виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів УРСР, про відведення Всеармійському військово-мисливському товариству Київського військового округу під будівництво ставу 42,0 га малопродуктивних, заболочених сіножатей в Київській області.

Як зазначає позивач, Всеукраїнська громадська організація «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України», була створена на підставі рішення установчої конференції даного товариства від 04.03.1992 шляхом реорганізації рад Військово-мисливських товариств Київського, Прикарпатського та Одеського військових округів колишнього СРСР як Всеукраїнська громадська добровільна некомерційна організація.

На позачерговій конференції Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР від 30.06.1992 р. вирішено реорганізувати військово-мисливське товариство Збройних Сил СРСР у "Всеармійське мисливське товариство" вийшло з її складу.

Постановою президії центральної ради всеармійського мисливського товариства від 17.02.1994 № 6 затверджено акт (розподільчий) про перехід майна і фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, в зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації до Товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступник).

Як вбачається з рішення спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 13.05.2003 Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України фактично з 03.02.1994 набуло право на користування , володіння та розпорядження майном колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, яке розташоване на території України.

Рішенням Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області від 15 червня 2000 року № 7 "Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" затверджено технічну документацію зі складання державного акту постійного користування землею товариству військових мисливців Збройних Сил України загальною площею 25,45 га, з них під водою, гідротехнічними спорудами 0,3 га для Бучанського рибальського господарства.

До матеріалів справи долучено копію Державного Акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 002267 від 14 липня 2000, згідно якого Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Колонщинською сільською Радою народних депутатів Макарівського району Київської області надано у постійне користування 25,4458 га землі для Бучанського рибальського господарства. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №243.

Як вказує позивач, 14.12.2021 року на виконання доручення Позивача ФОП Мінова Луіза Володимирівна було подано заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 14.12.2021 реєстраційний номер ЗВ-9719437382021. До заяви було додано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

24.12.2021 року Рішенням РВ-2100719592021 Державного кадастрового реєстратора Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у задоволенні цієї заяви було відмовлено. На обґрунтування своєї відмови державний реєстратор надав Висновок щодо перевірки електронного документа в якому повідомив, що межі земельної ділянки, про внесення відомостей про яку звернувся позивача, перетинаються із наявною в Державному земельному кадастрі ділянкою 3222480800:08:002:0027; Площа співпадає на 100% (Накладка). Також було надано Протокол № ПП-2100396822021 проведення перевірки електронного документа від 24.12.2021.

23.12.2021 Київською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №828 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель", яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (15.01) Київська обласна державна адміністрація військове містечко № 265 площею 894,6000 га на території: вул. Жуків Хутір 4 с. Буча, вул. Миколаївська, 1, с Бузова, Комплекс будівель № 1 буд 30, 36, 37, с/рада Колонщинська Бучанського району Київської області площею 25,5000 га на території: вул. Березівська, 1 с. Бузова Бучанського району Київської області.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку 3222480800:08:002:0027 від 22.12.2021, означена земельна ділянка має цільове призначення для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид користування: дял розміщення на постійній основі Збройних Сил України; площа земельної ділянки 894,6 га, місце розташування: Київська область, Бучанський район, вул. Жуків Хутір, 4, с. Буча, вул. Миколаївська, 1, с. Бузова, комплекс будівель № 1, буд 30, 36, 37, с/рада Колонщинська; вид речового права: інформація відсутня; найменування юридичної особи: Київська обласна державна адміністрація; вид обмеження: зона особливого режиму використання земель.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 28/3 від 28.03.2023, в якому вказував про наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою, на яку повністю накkалась земельна ділянка зареєстрована за відповідачем (кадастровий номер 3222480800:08:002:0027) та просив погодити зміну меж земельної ділянки позивача.

Листом від 28.06.2023 № 558/31.01/31.02.01/2023 Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації позивача повідомлено про відсутність підстав для внесення змін щодо меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, оскільки, земельна ділянка право постійного користування на яку позивач набув згідно акту серії І-КВ № 002267 від 14 липня 2000 не була сформована як об`єкт права, а сам акт скасований рішенням суду, а отже відсутні підстави для зміни меж спірної земельної ділянки.

Міністерство оборони України звернулось до відповідача з листом № 517/958 від 13.03.2023, в якому зазначило, що на земельних ділянках зареєстрованих на праві власності за відповідачем знаходиться військове нерухоме майно, зареєстроване за Міністерством оборони України.

Згідно розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.07.2023 № 613 надано Міністерству оборони України для розміщення нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, загальною площею 894,6000 га.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, загальною площею 894,6 га 14.12.2022 за реєстрована на праві власності за Київською обласною державною адміністрацією та на праві постійного користування за Міністерством оборони України.

Позивач звернувся з позовом, в якому просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 894.6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області, з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, у Державному земельному кадастрі із закриттям відповідної поземельної книги; скасувати державну реєстрації права власності Київської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 894.6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 65831036 від 19.12.2022 14:27:03, Гребенюк Анна Миколаївна, Димерська селищна рада, Київська області.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Своє право постійного користування земельною ділянкою позивача підтверджує актом серії І-КВ № 002267 від 14 липня 2000. Підставою для видачі оспорюваного акту стало рішення Виконавчого комітету Колонщинської сільської ради Макарівського району від 15.06.2000 року № 7.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом момент прийняття рішення від 15.06.2000) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом момент прийняття рішення від 15.06.2000) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; 2) підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; 3) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; 4) справляння плати за землю; б) делеговані повноваження: 1) здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; 2) реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; 3) організація і ведення земельно-кадастрової документації; 4) погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; 5) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; 6) здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення; 7) визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства; 8) підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 9) погодження проектів землеустрою; 10) здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновків про відсутність у Виконавчого комітету Колонщинської сільської ради Макарівського району повноважень для прийняття рішення щодо виділення земельної ділянки у постійне користування.

Статтею 19 Земельного кодексу УРСР, від 18.12.1990 № 561-XII, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів. Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті. Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (стаття 32). Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Відведення земельних ділянок для потреб громадян провадиться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів. Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Отже, сільською, районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України в межах своєї компетенції приймається рішення про надання земель, а потім оформляються документи на землю.

Позивач в заявах по суті спору не вказував про наявність рішення відповідної ради про надання йому земельної ділянки площею 25,4458 га, яке має передувати оформленню акту постійного користування земельною ділянкою, як і не надав суду копію відповідного рішення.

Отже, суду не надано, жодного рішення, яке свідчило б про наявність підстав для оформлення документів на спірну земельну ділянку. Тобто суду не було надано доказів прийняття відповідною радою рішення про надання про надання земель

Як на підставу передачі в постійне користування спірної земельної ділянки, товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України посилається на рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів трудящих від 21.09.1963 р. № 565. Однак, як вбачається зі змісту даного рішення, в Макарівському районі виділяється 19 га земель, проте оспорюваний держаний акт видано на площу 25,4458 га. Крім того, відсутність визначення меж земельних ділянок на місцевості та різні площі земельних ділянок вірогідно не підтверджують, що в рішеннях виконавчого комітету Колонщинської сільської ради від 15.06.2000 № 7 та Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів трудящих від 21.09.1963 р. № 565 мова йде одну і ту ж земельну ділянку.

Суд також відзначає, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області від 15 червня 2000 року щодо передачі товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України у постійне користування земельної ділянки, де розташоване Бучанське рибальське господарство в Макарівському районі Київської області, загальною площею 25,4458 га; визнано протиправним та скасовано державний акт на право постійного користування землею серії 1-КВ №002267 від 14.07.2000 року, виданий Колонщинською сільською Радою Макарівського району Київської області Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

В подальшому Постановою Верховного суду від 14 листопада 2019 року №2а-11648/10/2670 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року скасовано. Провадження у справі № 2а-11648/10/2670 за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Виконавчого комітету Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, Колощинської сільської ради Макарівського району Київської області, треті особи: Національний університет оборони України, Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про визнання нечинним рішення та державного акту на право постійного користування землею - закрито. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Суд відзначає, що Верховним Судом у справі №2а-11648/10/2670 не були встановлені будь-які обставини, крім тих, що стосуються підвідомчості даного спору.

Тобто з січня 2014 по листопад 2019 акт на право постійного користування землею серії 1-КВ №002267 від 14.07.2000 року був скасований.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 площею 894.6 га перебуває у державній власності. Держава здійснює свої правомочності власника через її органи, в даному випадку через відповідача (Київську обласну державну адміністрацію).

Відповідно до п. 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Пунктами 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Рішення про затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності, затверджені до набрання чинності цим Законом, разом з витягами із таких проектів із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, які відносяться цими проектами до державної чи комунальної власності, є підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок та державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на земельні ділянки. Матеріали проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, розроблених, але не затверджених до набрання чинності цим Законом, можуть використовуватися при розробленні схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, матеріалів інвентаризації земель, а також іншої документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 7 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Наразі ст. 92 Земельного Кодексу України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, закріплені за державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти; ж-1) земельні ділянки, закріплені за державними закладами фахової передвищої освіти; з) земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти; ї) землі під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності.

Отже спірна земля (земельна ділянка площею 894,6 га), яка перебуває за межами населених пунктів згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ з прийняттям означеного закону є розмежованою та вважається землею, що належить до державної власності. В подальшому згідно приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ та ЗК України відповідач як орган державної влади сформував спірну земельну ділянку площею 894,6 га як об`єкт цивільних прав з присвоєнням їй з кадастрового номера 3222480800:08:002:0027 та зареєстрував право державної власності на вказану земельну ділянку, власником якої значиться Київська обласна державна адміністрація.

Суду не було надано належних, допустимих та вірогідних доказів того, що при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 відповідачем було порушено норми чинного законодавства, що могло б стати підставою для скасування права власності відповідача на земельну діяльну. Оскільки, відповідач діяв згідно приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ та Земельного Кодексу України.

Позивач наразі позиціонує себе користувачем земельної ділянки, на яку повністю накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027.

Проте позивач не є власником земельної ділянки. Оформлені на праві державної власності земельні ділянки, органом, який здійснює від імені держави правомочності власника, можуть передаватись в користування іншим особам. Тобто відповідні правові титули можуть існувати одночасно, що не є порушенням чи перешкодою у реалізації власниками та користувачами їх прав та повноважень. Наразі, земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 передана у користування Міністерству оборони України.

Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини набуття на праві постійного користування земельної ділянки площею 25,4458 га у передбаченому законодавством порядку, як і не доведено, що відповідачем порушено права позивача при реєстрації за собою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027.

Отже, відсутність порушення законодавства з боку відповідача при реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 так і відсутність порушення прав позивача є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " державна реєстрація речових прав похідних від права власності, обтяжень речових прав на земельну ділянку, право власності на яку набуто та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Вказані норми додатково підтверджують можливість реєстрації іншого речового права на нерухоме майно, разом з реєстрацією права власності на відповідне майно. Тобто реєструючи за собою право власності на земельну ділянку, саме відповідач не порушив прав позивача.

Крім того, суд вважає, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд відзначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку є не ефективним, оскільки, не призведе оформлення права користування земельною ділянкою площею 25,4458 га за позивачем, оскільки, реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027 за відповідачем не перешкоджає позивачу користуватись земельною ділянкою площею 25,4558 га. Натомість, передача земельної ділянки в користування Міністерству оборони України, є перешкодою для реалізації прав відповідача як користувача. Фактично, за умови належного оформлення права постійного користування позивач може звернутись з позовом про усунення перешкод в користування майном чи витребування.

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

З поданого позову вбачається, що обрані позивачем способи захисту є не ефективним та не призведе до відновлення його права як користувача земельною ділянкою, яке він вважає порушеним. Крім того, як уже було зазначено судом вище, позивачем не доведено порушення відповідачем приписів законодавства та його прав як землекористувача.

Всі вищезазначені обставини зумовлюють відмову у задоволенні позову в зв`язку з його необгрунтованістю.

Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та вірогідними доказами того факту, що рішення відповідачем порушено його права та в обраний позивачем спосіб захисту вони можуть бути захищені.

Встановлення судом при розгляді справи по суті відсутності порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. А тому, оскільки, судом встановлено відсутність порушень прав позивача та неефективність обраного способу захисту, судом не спростовуються решта обставин, зазначених позивачем в обгрунтування позовної заяви.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем тих обставин, з якими він пов`язує порушення його прав та інтересів, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Всеукраїнської громадської організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 1, ідентифікаційний код 19356706) до Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл.. Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) та Головного управління держгеокадастру у м. Києві та Київській області (03115, м. Київ, вулиця Серпова, 3/14, ідентифікаційний код 39817550) про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 894.6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області, з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027, у Державному земельному кадастрі із закриттям відповідної поземельної книги; про скасування державної реєстрації права власності Київської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 894.6 га, яка знаходиться в межах території Макарівської селищної територіальної громади в Бучанському районі Київської області з кадастровим номером 3222480800:08:002:0027; про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 65831036 від 19.12.2022 14:27:03, Гребенюк Анна Миколаївна, Димерська селищна рада, Київська області - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 01.07.2024

Суддя І.В.Усатенко