Рішення

від 24.06.2024 по справі 911/3698/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3698/21

Розглянувши позовну заяву Акціонерне товариство «КИЇВПАССЕРВІС»

до фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни

про стягнення 50 634,05 грн. та усунення перешкод у користуванні майном.

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін.

встановив:

Акціонерне товариство «КИЇВПАССЕРВІС» (далі позивач, АТ «Київпассервіс») звернувся до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни (далі відповідач, ФОП Кравець Л.І.) про стягнення 50 634,05 грн. неустойки за період з березня 2019 року по листопад 2021 року за неправомірне користування майном, а також усунути перешкоди у користування асфальтним майданчиком шляхом демонтажу наявній на ньому конструкції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно користується об`єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди №68/17-О від 31.03.2017р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.12.2021 року відкрито провадження у справі № 911/3698/21, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, доказів повної або часткової сплати ним заборгованості, яка є предметом даного спору, не надав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача не надходило, суд вважає, що, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд

встановив:

31.03.2017 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 68/17-О (далі договір).

За положеннями пункту 1.1. договору визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, яке належить на праві власності ПАТ «КИЇВПАССЕРВІС» - частину асфальтного майданчика на пристанційній території АС «Кагарлик» (далі - майно) площею 8,0 кв.м, розміщене за адресою: Київська обл. м, Кагарлик, вул. Незалежності, 15, вартість якого за незалежною оцінкою станом на 28.02.2017р. становить 15 600,00 грн. (без ПДВ).

Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, в тому числі товарів підакцизної групи.

Орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1. договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.3. договору орендна плата за базовий місяць оренди - становить 600,00 грн. (в тому числі ПДВ 20% - 100.00 грн.) за узгодженням сторін. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Як визначено п. 5.10. договору орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 01.04.2017 по 31.03.2018 включно (п. 10.1. договору).

Пунктом 10.2 договору визначено, що умови цього договору зберігають силу протягом строку дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Договір оренди може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадку виникнення необхідності використання майна для власних потреб, попередивши про це орендаря за 15 днів (п. 10.4. договору).

Відповідно до акта приймання-передачі від 01.04.2017, орендодавець згідно договору оренди надає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, яке належить на праві власності ПАТ «КИЇВПАССЕРВІС» - частину асфальтованого майданчика на пристанційній території АС «Кагарлик» площею 8,0 кв.м, розміщене за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15.

27.03.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №1, у відповідності до якої внесені наступні зміни:

- за взаємною угодою сторін продовжено термін дії Договору оренди нерухомого майна від 31.03.2017р. №68/17-0 до 31.03.2019р. включно (п. 1. додаткової угоди);

- розділ 2 «Умови передачі орендованого майна орендарю» доповнено пунктом:

« 2.4. повернення майна після закінчення строку оренди здійснюється орендарем у зворотному порядку до порядку передання майна в оренду» (п. 2. додаткової угоди).

Як встановлено з матеріалів справи позивач листом за №1/15-15/60 від 12.02.2019 звернувся до відповідача про розірвання договору оренди з 01.03.2019, у зв`язку із необхідністю використовувати майно для власних потреб.

В якості доказів направлення та отримання такого листа відповідачем позивачем до матеріалів справи долучено фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0407133623577.

Згідно акту обстеження території АС «Кагарлик», складеного комісією в складі: Снігірьова О.С. - бухгалтера , Ворожба С.М - спеціаліста з оренди та Мелюхова К.В. -

представника АТ «Київпассервіс», станом на 14.06.2020 р., на території АС «Кагарлик» за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться торгівельний об`єкт, який належить ФОП Кравець Л.І.

Також, 15.09.2021 на адресу відповідача направлено претензію вих. № 15/09-юр1, якою повідомлено про необхідність сплати заборгованість по орендній платі, а також звільнити орендовану земельну ділянку, від розміщеного на ній нерухомого майна.

У відповідь на претензію, відповідачем повідомлено, про припинення здійснення нею підприємницької діяльності, у зв`язку з проблемами за станом здоров`я. Окрім того, зазначила, що демонтування кіоску не відбулося, у зв`язку із тим, що позивач про це не повідомляв відповідача.

На підтвердження перебування у приватній власності земельної ділянки, частина якої була передана відповідачу в оренду позивачем до матеріалів справи долучено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 152694 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором найму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 772 Цивільного кодексу України наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 07.07.2021 по справі № 904/5303/19 виснував наступне: у даному випадку має місце спеціальне правове регулювання, відповідно до якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України є, зокрема, встановлення судом обставин про те, що неповернення об`єкта оренди за договором після закінчення строку його дії відбулося з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном.

Передбачена частиною другою статті 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 230 ГК України.

Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ГПК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Наразі суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач вчинив дії до повернення орендованого обладнання або мав намір повернути орендоване обладнання.

Доказів того, що станом на дату виникнення обов`язку з повернення орендованого обладнання існували обставини, які незалежно від волі відповідача перешкодили йому виконати свій обов`язок, встановлений договором та законом, та повернути позивачу його власність, матеріали справи не містять та відповідачем до суду не подано.

З урахуванням зазначеного, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач на вимогу позивача орендоване обладнання у визначені строк не повернув, що не спростовано відповідачем шляхом подання доказів, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення майна з оренди.

За таких обставин, заявлені вимоги в частин стягненні 50 634,05 грн. неустойки за період з березня 2019 року по листопад 2021, що розраховані з урахуванням наведених норм та є арифметично правильними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи, що відповідачем не надано доказів оплати відповідних нарахувань до прийняття рішення у справі.

Відносно заявлених вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Положення ст. 391 Цивільного кодексу України, якою передбачено права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, передбачають регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Тобто передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2019 року у справі № 904/2083/18, від 14.02.2019 року у справі № 916/24/18, від 16.04.2019 року у справі № 904/2061/18 та від 13.03.2018 року у справі № 916/23/17.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем договірних відносин.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Аналогічний висновок зроблений також у Постанові ВС КГС від 03 червня 2020 року у справі №916/1666/18.

Суд зауважує, що між сторонами у справі на даний час відсутні договірні (орендні) правовідносини, оскільки договір оренди землі №68/17-О від 31.03.2017 припинив свою дію з 01.03.2019, що свідчить про можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування (негаторний позов). Судом не встановлено обставин, що свідчили б про правомірність користування земельною ділянкою з боку відповідача, так як договір оренди розірваний, а відтак, у відповідача виник обов`язок повернути предмет оренди у тому стані, який був отриманий відповідачем за актом приймання-передачі від 01.04.2017, тобто звільненою від будь-яких елементів нерухомого майна.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині усунення перешкод у користуванні асфальтованого майданчика шляхом демонтажу малої архітектурної форми, є обґрунтованими, законними, не спростованими відповідачем, та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 540 грн. покладається судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «КИЇВПАССЕРВІС» (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 15 А) 50 634 (п`ятдесят тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 05 коп. неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю.

3. Усунути перешкоди в користуванні Акціонерного товариства «КИЇВПАССЕРВІС» (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 15 А) власністю, шляхом виселення фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та демонтажу малої архітектурної форми з частини асфальтованого майданчика площею 8,00 кв.м. на пристанційній території АС «Кагарлик», за адресою Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15.

4. Стягнути з фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «КИЇВПАССЕРВІС» (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 15 А) 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін