Рішення

від 24.01.2024 по справі 911/1898/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа № 911/1898/23

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технологічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква", м. Біла Церква

про визнання недійсним договору та стягнення 56 511,72 грн.

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технологічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" про визнання недійсним договору та стягнення 56 511,72 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 26.07.2023 р.

Ухвалою господарського суду від 26.07.2023 р. розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 04.10.2023 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.10.2023 р. закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 01.11.2023 р.

30.10.2023 р. відповідачем подано до суду заяву про закриття провадження у справі.

30.10.2023 р. позивачем подано до суду заяву про закриття провадження у справі.

01.11.2023 р. до суду від прокурора надійшла заява про закриття провадження у справі та вирішення питання про судові витрати.

01.11.2023 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 24.01.2024 р., про що сторонами підписано відповідну розписку.

02.11.2023 р. до суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання з`явились уповноважені представники позивачів та прокурор, належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача належним чином повідомленого про місце, дату та час розгляду справи учасників такої справи не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та всебічного розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути цю справу в даному судовому засіданні за відсутності позивача та третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

24.03.2022 р. між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (замовник, позивач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" (постачальник, відповідач) укладено договір № 88-22, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у визначені Договором строки передати замовнику у власність автомобільні шини для транспортних засобів (код ДК 021:2015-34350000-5 "шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності") далі - товар, якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації та технічному завданню, які є невід`ємною частиною цього Договору (додаток 1), (додаток 2), а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Специфікацією (додаток 1) та технічним завданням (додаток 2) до договору від 24.03.2022 р. № 88-22 сторони погодили найменування продукції, що поставляється, місце поставки, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ 269 600,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 44 933,33 грн.

Згідно з умовами пункту 1.5 Договору, Договір укладається на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (зі змінами) та на підставі Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна сума Договору складає: 269 600,00 грн. у т. ч. податок на додану вартість (далі по тексту ПДВ - 20%): 44 933,33 грн.

Ціна на товар зазначається у специфікації (додаток 1) із врахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається накладна та рахунок (рахунок-фактура) постачальника (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Договору розрахунки за товар, що поставляються проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 10 календарних днів.

Датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 4.3 Договору).

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" поставило обумовлений товар на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною № 348 від 25.03.2022 р.

Військова частина НОМЕР_1 на виконання умов договору оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 269 600,00 грн. (у т. ч. 44 933,33 грн. ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням № 397 від 28.03.2022 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги при зверненні до суду, прокурор послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 р.

Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р. містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, відповідно до якого, за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Також, прокурор зазначив, що згідно листа-роз`яснення ДПС України від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02-06, нульова ставка ПДВ, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2. пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України та Постанови КМУ від 02.03.2022 р. № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою № 178.

З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, Військова частина НОМЕР_1 зверталась до відповідача із листами-вимогами від 24.06.2022 р. № 71/1920-22-вих, від 13.07.2022 р. № 71/2323-22-вих, 10.11.2022 р. № 71/3614-22-вих та 21.03.2023 № 71/1/493-23-вих про повернення зайво сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість, зокрема за договором № 88-22 від 24.03.2022 р. у розмірі 44 933,33 грн., однак відповідач ніяким чином не відреагував на вимоги позивача-2.

Посилаючись на те, що відповідач не повернув безпідставно отримані кошти у розмірі 44 933,33 грн., прокурор звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем, позивачем-2 Військовою частиною НОМЕР_1 , прокурором були подані до суду заяви про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що відповідачем в повному обсязі сплачено відповідні кошти.

Проаналізувавши додані до матеріалів справи докази, судом встановлено, що відповідно до платіжних інструкцій № 626 та № 856, 25.07.2023 р. та 26.10.2023 р., тобто після відкриття провадження в цій справі, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" сплачено Військовій частині НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 78 266,66 грн. (ПДВ за договорами № 88-22 та № 97-22) та 11 578,39 грн. (3% річних та інфляційних втрат у справі 911/1898/23). Надходження наведених коштів на рахунок позивача-2 також підтверджено банківською випискою, копію якої додано до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, у зв`язку із виконанням відповідачем заявленої у позові майнової вимоги про стягнення грошових коштів після відкриття провадження в цій справі, провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" грошових коштів у розмірі 56 511,72 грн., з яких: 44 933,33 грн. сплаченого ПДВ, 1636,00 грн. 3% річних та 9 942,39 грн. інфляційних втрат підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, предметом спору у даній справі є визнання недійсним пункту 3.1 договору № 88-22 від 24.03.2022 р. з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою, третьою статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Таким чином, операції з постачання Військовій частині НОМЕР_1 автомобільних шин для транспортних засобів за Договором № 88-22 від 24.03.2022 р. оподатковуються за нульовою ставкою, тому встановлення у пункті 3.1 договору суми ПДВ у розмірі 20% є безпідставним та не відповідає вказаним вище нормам законодавства.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи викладене вище, оскільки пунктом 3.1 договору № 88-22 від 24.03.2022 р. до ціни договору незаконно включено суму ПДВ 20%, а саме: 44 933,33 грн. за придбання позивачем-2 автомобільних шин для транспортних засобів, що суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови КМУ від 02.03.2022 р. № 178, наявні підстави для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.

Відтак, позовна вимога прокурора про визнання недійсним пункту 3.1 договору № 88-22 від 24.03.2022 р. з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква", підлягає задоволенню.

Щодо підстав для представництва інтересів держави в суді Білоцерківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону.

Приписами частини третьої статті 4, частин третьої та четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.99 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13, 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм, зокрема шляхом надання повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить Військова частина НОМЕР_1 .

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Таким центральним органом виконавчої влади є позивач-1 - Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Отже саме Адміністрація Державної прикордонної служби України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 08.06.2023 р. скерувала до Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення № 560вих-23 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем.

У відповідь на повідомлення прокуратури Адміністрація Держприкордонслужби листом від 14.06.2023 р. № 71/27967/23-Вих повідомила, що підтримує необхідність повернення сплачених коштів. При цьому, причини не звернення самостійно до суду не вказала, а моніторингом загальнодоступних інформаційних джерел прокуратурою встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у справі судами не відкривались.

Згідно відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2023 р. № 14/1047-23-Вих, останній повідомив, що наразі задіяний в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та, посилаючись на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично заявив клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури.

Вказана пасивна поведінка позивачів 1, 2 є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 903/129/18.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 р. (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 р. (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересах за захистом до суду не звертається.

Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 з листом-повідомленням № 558вих-23 від 08.06.2023 р. про звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів 1, 2.

Згідно листів позивача-1 від 14.06.2023 р. № 71/27967/23-Вих та позивача-2 від 12.06.2023 р. № 14/1047-23-Вих, останні підтримали необхідність повернення сплачених коштів та не заперечили щодо пред`явлення позову до суду органом прокуратури.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин.

З огляду на вказане вище у сукупності суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, врахувавши положення частини дев`ятої статті 129 ГПК України, якими визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, суд покладає судові витрати у вигляді судового збору на відповідача повністю, так як саме його бездіяльність призвела до звернення прокурора із наведеним позовом.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним пункт 3.1. договору № 88-22 від 24.03.2022 р. з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технологічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" (09113, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 234; код ЄДРПОУ 44537484).

3.В іншій частині позову провадження у справі закрити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно-технологічний центр "Укравтозапчастина Біла Церква" (09113, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 234; код ЄДРПОУ 44537484) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (рахунок UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 38347014; 01014, місто Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 копійок судового збору.

5.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 01.07.2024 р.

Суддя А.В. Лопатін