Рішення

від 28.06.2024 по справі 200/1068/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2024 року Справа№200/1068/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.01.2023 включно;

зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.01.2023 у сумі 421956 гривень 98 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що на день звільнення 31.05.2017 з Військової частини НОМЕР_1 не отримав у повному обсязі належне грошове забезпечення. В зв`язку із затримкою виплат частини грошового забезпечення на виконання рішення суду виникли підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 28 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви, створеної із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, із зазначенням фактичного місця проживання чи перебування позивача, відповідного поштового індексу, дійсної адреси електронної пошти позивача.

Представником позивача були усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 11 березня 2024 року відкрито спрощеного позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зауважив, що належні позивачу кошти були спірними на дату звільнення, отже не підлягали негайній виплаті. Компенсація за затримку розрахунку при звільненні може мати місце після рішення суду та залежить від перерахунку коштів казначейством відповідно до видатків Державного бюджету, а отже не залежить від відповідача.

Окрім того, при механізмі розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок необхідно враховувати період затримки такої виплати, а також те, з чим пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з відповідною вимогою. В той же час для військовослужбовців не передбачений порядок обчислення середньої заробітної плати та середнього заробітку.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання ухвали суду представником позивача подана заява з поясненнями, де зазначено, що відповідно до наказу від 31.05.2017 року №157 позивача 31.05.2017 року було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням контракту. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Оскільки індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу 27.01.2024 року, то раніше позивач не міг вгадати дату виплати та звернутись до суду у будь-яке число, що передувало фактичній даті виплати - 27.01.2024 року.

Представник позивача зазначив, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби або переведені до іншої військової частини до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення.

Ухвалою суду від 26 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду.

Вирішуючи справу в решті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з 18.03.2016 по 31.05.2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 31.05.2017 № 157 звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням контракту.

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.03.2017.

25.04.2021 позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача.

Для вирішення вказаного спору позивач 19.11.2021 року звернувся до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №200/16540/21, яке набрало законної сили 07.11.2022 відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 ЧАСТКОВО, зокрема зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 :

нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 31.05.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;

нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

27.01.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі № 200/16540/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 31.05.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у загальній сумі 44555,75 грн, що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що відповідачем затримано виплату перерахованого грошового забезпечення за період з 01.06.2017 по 18.01.2023, через що з відповідача за вказаний період на користь позивача належить стягнути середній заробіток 421956 гривень 98 копійок.

Зокрема, предметом позову представник позивача з посиланням на алгоритм, наведений Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, зазначив суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням двох періодів:

з 01.06.2017 по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України згідно із Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ);

19.07.2022 року по 18.01.2023 (після внесення змін у статтю 117 КЗпП України згідно із Законом №2352-ІХ).

За змістом заявлених вимог, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.06.2017 по 18.07.2022, на думку представника позивача, має складати 378170,50 грн.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, в тому числі, розумні строки розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Тому, відповідно до наведених норм, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, враховуючи обставини здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Тому, вирішуючи справу, суд керується відповідними нормами КЗпП України, в редакції, яка діяла в період існування спірних правовідносин.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (у редакції до внесення змін Законом №2352-IX).

Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З наведених підстав, враховуючи встановлений рішенням суду у справі №200/16540/21 факт неповного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині застосування до спірних відносин норм статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд керується практикою Верховного Суду у зазначеній категорії справ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- РОЗМІР ПРОСТРОЧЕНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, З ЧИМ БУЛА ПОВ`ЯЗАНА ТРИВАЛІСТЬ ТАКОГО ПЕРІОДУ З МОМЕНТУ ПОРУШЕННЯ ПРАВА ПРАЦІВНИКА І ДО МОМЕНТУ ЙОГО ЗВЕРНЕННЯ З ВИМОГОЮ про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, СПІВМІРНІСТЬ можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:

«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

69.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Викладені правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.06.2017 по 18.07.2022 до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі не є спірним та підтверджено матеріалами справи, що останнім днем проходження позивачем служби є 31.05.2017, а датою остаточного розрахунку на виконання рішення суду у справі № 200/16540/21 є 27.01.2024.

Проте, суд враховує, що частина друга статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум передбачає можливість визначення розміру відшкодування за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору.

У цій справі обставини протиправної бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. Отже, відповідач не спростував факт несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.

Проте, суд наголошує, що стаття 117 КЗпП України для її застосування також передбачає наявність вини відповідача.

За встановленими обставинами справи не є доведеною наявність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку ПРОТЯГОМ ВСЬОГО ЧАСУ після звільнення позивача до дня його звернення до суду з відповідними вимогами.

Зокрема, представником позивача зазначено, що після звільнення 31.05.2017 позивач звернувся із заявою до відповідача лише 25.04.2021 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Заява відповідачем не була задоволена.

В подальшому для вирішення вказаного спору позивач звернувся до суду 19.11.2021 року (у справі №200/16540/21), тобто, більш ніж через чотири роки після припинення служби.

Наявності обставин, які б заважали позивачу у період протягом більше чотирьох років ініціювати питання виплати належних йому сум, за обставинами справи не доведено. Жодного доказу з цього приводу ані у справі №200/16540/21, ані у цій справі №200/1068/24 позивачем не надано.

Суд звертає увагу, що в даному випадку з`ясування таких обставин стосується не процесуального права позивача на звернення до суду, а матеріально-правовим аспектом наявності вини відповідача та обсягу його відповідальності протягом всього періоду затримки розрахунку за умови відсутності своєчасних звернень позивача з цього приводу.

Нарешті, як право на звернення до суду, так і правомочності розпоряджатися власними майновими активами належать громадянину, який, зокрема, може відмовитися від реалізації належних йому майнових прав, і така відмова протягом тривалого часу не може в повному обсязі ставитися у вину зобов`язаному суб`єкту владних повноважень.

Крім того, суд враховує, що затримка розрахунку стосувалася не всієї суми належного при звільненні грошового забезпечення, а лише його частини у вигляді індексації за певний період та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, які станом на день звільнення не були нараховані. Тобто, затримка розрахунку за увесь вказаний період не може беззаперечно ставитися у вину відповідачу.

Тому , з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає за необхідне з метою розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні, виходячи з наявності вини відповідача, виключити період, в який з боку обох сторін мала місце обопільна бездіяльність, та взяти для вказаного розрахунку період з 26.04.2021 (після звернення позивача із заявою до відповідача) до 18.07.2022 включно (відповідно до обсягу вимог, що розглядаються, з урахуванням залишення частини позовних вимог без розгляду).

За таких умов період затримки складає 449 днів.

За розрахунками представника позивача з посиланням на довідку про доходи:

- грошове забезпечення позивача за березень 2017 року - 7258,00 грн., за квітень 2017 року - 7258,00 грн.

Відповідно до постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (7258,00 грн. + 7258,00 грн.) / 61 (березень 2017 року та квітень 2017 року) = 237,97 грн.

Отже, середній заробіток за вищевказаний період з 26.04.2021 до 18.07.2022 склав би: 449 днів х 237,97 = 106848,53 грн.

При цьому, у позовній заяві представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, де наведено механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві коштів після звільнення зі служби складає 52539,55 гривень, з яких:

виплачено відповідачем 7258,00 грн. грошове забезпечення та 725,80 грн. грошова компенсація за невикористані дні основної відпустки;

виплачено на виконання рішення суду 44555,75 грн. - індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.

Виходячи з цього представник позивача надав власний арифметичний розрахунок частки несвоєчасно виплаченої суми: 44555,75 грн. / 52539,55 грн. * 100% = 84,80%.

При вирішенні цієї справи суд відповідно до висновків Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 також враховує частку несвоєчасно виплаченої суми, відносно сум, які виплачені добровільно, проте арифметичний розрахунок представника позивача вважає помилковим.

Адже, при звільненні позивачу було нараховане грошове забезпечення за один останній місяць проходження служби та компенсація за основну відпустку, тоді як за рішенням суду сума індексації грошового забезпечення та компенсація додаткової відпустки включала розрахунок за більш ніж 14 місяців служби за період з 18.03.2016 по 31.05.2017.

Тобто, сума, яка нарахована позивачеві за рішенням суду у справі № 200/16540/21 за період проходження служби з 18.03.2016 по 31.05.2017, складала лише частку від грошового забезпечення, яке своєчасно щомісяця виплачувалось позивачеві, і така сума не є співставною з виплаченою при звільненні сумою грошового забезпечення за один місяць.

Тому, для оцінки істотності частки суми за рішенням суду до сум, що виплачені відповідачем добровільно, присуджена сума повинна бути розділена на фактичну кількість повних місяців проходження служби, за які була додатково нарахована відповідна індексація грошового забезпечення, тобто:

44555,75 грн. / 14 місяців / 52539,55 грн. * 100% = 6,06 %.

Відповідно, з урахуванням принципу пропорційності, сума середнього заробітку за затримку розрахунку складає 106848,53 грн. * 6,06% = 6475,02 грн.

При цьому, щодо способу захисту права суд зауважує, що за приписами статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;…

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи, що сторона позивача просить визначити суму середнього заробітку у твердій грошовій сумі, з метою забезпечення ефективності судового рішення та недопущення повторного звернення до суду за захистом права у спірних відносинах, суд не вважає за доцільне приймати рішення зобов`язального характеру, через що дійшов висновку про стягнення на користь позивача визначеної суми.

Отже, враховуючи такі критерії, як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та поведінку сторін у спірних відносинах, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності в умовах воєнного стану, що триває на час розгляду справи, при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.07.2022 у сумі 6475,02 грн, що відповідає обставинам справи та є достатнім для поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.07.2022 в сумі 6475 (шість тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 02 коп.

У задоволенні решти позовних вимог про зобов`язання нарахувати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/) відповідно до наявних умов електропостачання та функціонування програмного забезпечення через обставини збройної агресії проти України.

Суддя Г.А. Чекменьов