Рішення

від 26.06.2024 по справі 522/22644/23-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/22644/23-Е

Номер провадження 2/522/2891/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.

при секретарі Міщенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола «Тріумф» про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола «Тріумф» про розірвання договору, стягнення коштів в розмірі 3500 гривень, інфляційних втрат 1041,96 гривень та 189,29 гривень - 3 % річних та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з метою проходження навчання в автошколі у січні 2022 року прийшов до офісу Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"Тріумф". Позивач передав кошти за проходження теоретичної частини навчання ОСОБА_2 в сумі 3500 грн. та завершальним етапом послуг автошколи по навчанню повинно було бути отримання сертифікату про закінчення автошколи. Однак, з 24 лютого 2022 року в країні було введено воєнний стан та заняття в автошколі припинились. 18.07.2023 року позивач з метою повернення сплачених за навчання коштів звернувся до працівника автошколи, якому він передавав кошти, та який є відповідальним представником Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"Тріумф", із претензією. Станом на дату подання позову відповіді на дану претензію позивача до співробітника автошколи так і не послідувало та кошти не повернуті, послуги навчання не надані. В зв`язку з чим, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24 листопада 2023 року позовна заява була залишена без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення без руху для усунення недоліків заяви, шляхом надання відомостей, що дозволить суду вирішити питання про підсудність справи.

04 грудня 2023 року на виконання ухвали суду від 24.11.2023 року позивач надав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.12.2023 р. було відкрито спрощене провадження по справі з викликом сторін.

У судові засідання призначені на 14.02.2024 р. та 03.04.2024 р. відповідач не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, повістки направлені до відповідача повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

03 квітня 2024 року позивач подав заяву проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України та не заперечував проти винесення заочного рішення.

26 червня 2024 року в судове засідання сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.

Відповідач правом на подачу до суду відзиву не скористався, в судове засідання не з`явився, заяви про відкладення розгляду справи не надав, про причини неявки до судового засідання не повідомив.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідача на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.

Відповідно до ч.ч.7,8ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно дост. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, відповідно до ч. 4 ст.223, ст.280 ЦПК Україниза згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з метою проходження навчання в автошколі у січні 2022 року звернувся до офісу Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"Тріумф".

На підтвердження початку навчання в автошколі в січні місяці було створено працівниками автошколи чат в месенджері «Вайбер», адміністратором якого є ОСОБА_3 .

Позивач сплатив кошти за проходження теоретичної частини навчання в сумі 3500 грн., та його було додано у вищезгаданий чат, в якості учня. Завершальним етапом навчання мало бути отримання сертифікату про закінчення автошколи.

Водночас, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Президентом підписано закон про затвердження Указу ПрезидентаУкраїни"Пропродовженнястроку діївоєнного стану в Україні" №2119-IX (реєстр. №7168). "Цим законом продовжено строк діївоєнногочасу вУкраїніз 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб".

В подальшому, строк діївоєнногочасу вУкраїнібуло продовжено.

Так, з початком повномасштабного вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року в країні було введено воєнний стан, заняття в автошколі припинились, про що працівником автошколи було сповіщено у месенджері «Вайбер» повідомленням.

При цьому, працівники автошколи не зазначали про жодні обмеження чи строки пов`язані з відновленням проходження навчання в автошколі, більше того в груповому чаті «Вайбер» зазначалося (мовою оригіналу): «те, кто не находится в Одессе по возвращению будете сдавать».

Позивач виїхав з Одеської області на територію Вінницької області, що підтверджується довідкою переселенця від 22.04.2022 року.

Після повернення, позивач звернувся до працівника автошколи для відновлення проходження навчання, як це було передбачено домовленістю у електронних листах, проте, працівник повідомив позивачу, що потрібно оплачувати навчання та на запитання позивача про вартість послуг порівняно з попередньо сплаченою сумою працівник автошколи відповів в повідомленні: «зараз ціна 5000 грн але для Вас залишу стару ціну - 3500 грн.», що в свою чергу підтверджує наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також факт оплати послуг автошколи з навчання.

18 липня 2023 року позивач звернувся до працівника автошколи, який є відповідальним представником Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"Тріумф", із претензією наступного змісту: «Доброго дня, я поспілкувався з адвокатом стосовно даного питання, мені повідомили, що у даній ситуації були оплачені кошти, та не було фактично надано послугу з навчання. В такому випадку я маю право або на повернення сплачених коштів, або на отримання послуги».

Станом на дату звернення до суду, відповіді на дану претензію позивачем не отримано та кошти не повернуті, послуги з навчання не надані.

Позивач в своєму позові наполягає на тому, що між позивачем та відповідачем після оплати за проходження навчання в автошколі було укладено реальний договір, адже була виконана умова оплати послуги за навчання.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Тобто законодавство дозволяє укладати договори у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи документами, з яких зрозуміло, що між сторонами є певна домовленість.

У постанові від 17.11.2021 року по справі № 172/1159/20 КЦС зазначено, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Законодавець передбачив тільки дві форми правочинів усну та письмову (електронну)».

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

03 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5408/21 (ЄДРСРУ № 106078971) досліджував питання щодо використання переписки в месенджері Telegram, як доказу в судовому провадженні.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 року по справі №914/1003/21 зазначив: "На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.»

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі №923/1379/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах. Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив: "Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні НЕ свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Позивач 26.07.2023 р. направив претензію ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АВТОШКОЛА "ТРІУМФ" на адресу її місця реєстрації згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (01014, місто КИЇВ, вулиця ЗВІРИНЕЦЬКА, будинок 63), як суб`єкту господарювання котрий створив дану філію із вимогою: повернути сплачені ним кошти за послуги автошколи, які йому так і не було надано.

Згідно з інформацією з ЄДР, Одеська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"Тріумф" зареєстроване за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 18, є відокремленим підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШКОЛА "ТРІУМФ", зареєстрованого за адресою: 01014, місто КИЇВ, вулиця ЗВІРИНЕЦЬКА, будинок 63. (інформація з реєстру додається на ст. 15 додатків)

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1, ч. 6 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України).

Виходячи з наведених положень законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).

Отже, відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).

Судом з`ясовано, що позивачем не було отримано послуг з навчання в автошколі, тобто відповідачем свої зобов`язання не виконані. При цьому, протилежне відповідачем не доведено й судом не встановлено.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Такий же підхід застосовував у свої практиці і Верховний Суд України, у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що, звичайно, висуваються.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

В даному випадку умови договору є такими: позивач зобов`язаний оплатити послуги за проходження навчання в автошколі, кінцевою стадією якого є одержання сертифікату про закінчення автошколи; відповідач як юридична особа, що надає навчальні послуги зобов`язаний забезпечити позивача умовами для проходження навчання та надати доступ до складання внутрішнього залікового теоретичного тесту, після чого видати вищевказаний сертифікат.

Дії відповідача щодо ненадання послуг навчання, свідчать про істотне порушення умов договору та порушення прав позивача, як сторони даної угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (пункт 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК грошове зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Позивач надав суду розрахунок індексу інфляції та трьох процентів річних починаючи з лютого місяця 2022 року у відповідності до ст. 625 ЦК України за весь час прострочення відповідачем виконання умов договору.

Згідно розрахунку індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних здійсненого станом на дату подання позову загальна сума штрафних санкцій становить 3500 грн. сума боргу + інфляція 1041,96 грн. + 3% річних 189,29 грн. = 4 731,25 грн.

У Постанові Великої палати ВС від 10.04.2018 (справа № 910/10156/17) зазначено правовий висновок, що положення ст.625 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі щодо порушення позадоговірного грошового зобов`язання, яке виникло на підставі ст. 1212 ЦК, повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Адже, незважаючи на підставу виникнення в боржника обов`язку сплатити кредитору певну суму, таке зобов`язання все одно є грошовим.

Отже, ця норма може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, які, по суті, є змістом зобов`язання, вказані в ст.11 ЦК). Тому попри те, як у боржника виник обов`язок щодо сплати грошей у зв`язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов`язку повернення авансу (попередньої оплати), всі ці зобов`язання є грошовими.

Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зістаттями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, оцінивши докази, їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що послуги з навчання позивача не надано, а фактично отримані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті,суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно дост. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.76-81,89,141,229,258,259,263-266,268,273,280-289, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола «Тріумф» про стягнення коштів - задовольнити.

Договір укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АВТОШКОЛА "ТРІУМФ" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ЄДРПОУ: 41153270) розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШКОЛА "ТРІУМФ" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ЄДРПОУ: 41153270) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти у розмірі 3500 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 1041,96 грн. та 3% річних 189,29 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШКОЛА "ТРІУМФ" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ЄДРПОУ: 41153270) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 858,88 грн. та витрат на професійну правничу допомогу розмірі 1500 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя