Рішення

від 22.04.2024 по справі 504/826/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/826/23

Провадження №2/504/619/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

Головуючого - судді Барвенко В.К.,

секретаря - Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, в смт. Доброслав, цивільну справу за позовом адвоката Демчука Ярослава Вікторовича в інтересах ТОВ «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Реєстраційна служба Одеської області» в особі Махортова Ігоря Олександровича , код ЄДРПОУ 41395911, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, про визнання права іпотекодержателя, скасування рішення державного реєстратора, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» звернулось до суду з позовом до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Реєстраційна служба Одеської області» в особі Махортова Ігоря Олександровича , Приватний нотаріус одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, в якому просить суд:

визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» право іпотекодержателя за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. за реєстровим №514 на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення іпотеки, індексний номер 41643728 від 15.06.2018 року;

скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення обтяження, індексний номер 41643745 від 15.06.2018 року;

визнати недійним Договір купівлі-продажу від 18.06.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П., реєстр. №95 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41669306 від 18.06.2018 року;

визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 22.06.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П., реєстр. №100 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41758083 від 22.06.2018 року.

Також, позивач просить стягнути з відповідачів судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката 20 000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 02.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ОД24/04/2008/840-К/94.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 02.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н, посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І., та зареєстрований в реєстрі за № 514.

Відповідно до положень іпотечного договору, предметом іпотеки є земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,100га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0006.

Позивач зазначає, що 18 серпня 2014 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області у справі №504/826/14-ц позов ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено; вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.04.2008 року, а саме: земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5122786400:02:001:0006 шляхом надання ПАТ «КБ «НАДРА» права на укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, на умовах та в порядку, визначеному ст.38 ЗУ «Про іпотеку», за початковою ціною, яка дорівнює вартості предмета іпотеки, що встановлена іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, у розмірі 518 736 гривень або за будь-якою іншою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час укладання правочину щодо відчуження вказаного предмету іпотеки; вирішено кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направити на погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02 квітня 2008 року перед ПАТ «КБ «НАДРА» у розмірі 186 762,39 дол. США, що станом на 19 лютого 2014 року еквівалентно 1 622 386, 20 грн.

Також, позивач зазначає, що 24.04.2020 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 125. За змістом пункту 1 Додатку 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення права вимоги від 24.04.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02.04.2008 року, договором поруки б/н від 02.04.2008 року та іпотечним договором б/н від 02.04.2008 року.

Надалі, ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 19.03.2021 року у справі №504/826/14-ц замінено стягувача у справі №504/826/14-ц за позовом ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02.04.2008 року, замість стягувача ПАТ «КБ «НАДРА» вказано стягувача ТОВ «Консалт Солюшенс», як правонаступника.

Позивач зазначає, що 15 червня 2018 року реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем було припинено обтяження предмета іпотеки з записом № 26577481.

Того ж дня, 15 червня 2018 року було припинено іпотеку з записом №26577299.

Підставою для припинення обтяження та іпотеки був лист №704-1/2-85, виданий ПАТ «КБ «НАДРА» 23.09.2016 року, який, як зазначає позивач, є підробленим документом.

В подальшому, через декілька днів, ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку, яка була предметом іпотеки, ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18 червня 2018 року.

А потім, 22 червня 2018 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу.

Позивач вважає, що документи, які стали підставою для припинення іпотеки та зняття обтяжень є підробленими, а договір купівлі продажу б/н від 18.06.2018 року та договір купівлі-продажу б/н від 22.06.2018 року мають бути визнані судом недійсним, оскільки укладені договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, укладення таких договорів спрямоване на уникнення від звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу.

Також, позивач вважає, що у зв`язку з припиненням іпотеки та подальшим відчуженням земельної ділянки, яка виступає предметом іпотеки за іпотечним договором від 02.04.2008 року, порушено його право іпотекодержателя.

Рух справи у суді:

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання.

В судове засідання позивач та представник не з`явилися, надали заяву, в якій просили розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідачі до суду не з`явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялись за місцем реєстраційного обліку, проте відсутні в місці своєї реєстрації.

Інші причини неявки відповідачів суду невідомі, відзивів на позовну заяву до суду не надавали.

Поштова кореспонденція щодо повідомлення реєстратора Махортова І.О. повернута з відміткою про відсутність адресата.

Поштова кореспонденція щодо повідомлення приватного нотаріуса Косюк О.П. повернута з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Ухвалою від 22.04.2024 року постановлено розгляд справи у заочному порядку за наявними у справі матеріалами.

Встановлені судом фактичні обставини:

Судом встановлено, що 02 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ОД24/04/2008/840-К/94, за змістом якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 94 112 дол. США 06 центів строком до 01 квітня 2033 року в порядку та на умовах, визначених цим Кредитним договором (а.с. 13).

Банк виконав свої зобов`язання та видав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 94 112,06 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки №NL-7 від 02 квітня 2008 року (а.с.16).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 02 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н, посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І., зареєстрований в реєстрі за № 514 (а.с. 12-19).

Відповідно до положень іпотечного договору, предметом іпотеки є земельна ділянка, що стане власністю Іпотекодавця в майбутньому після отримання Іпотекодавцем Державного акту на право власності на земельну ділянку, який буде виданий на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між Іпотекодавцем та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. 02.04.2008 року за реєстровим №508 та внесений у державний реєстр правочинів 02.04.2008 року за номером 2806021.

Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,100га в межах згідно з планом, кадастровий номер 5122786400:02:001:0006.

На виконання умов іпотечного договору, 02 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. та зареєстрований в реєстрі за №508 (а.с. 20 + зворот).

02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Корчевською Т.І. внесено запис про іпотеку №6934271 та зареєстровано обтяження за № 6934296 на земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_1 , площею 0,100га в межах згідно з планом, кадастровий номер 5122786400:02:001:0006.

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 були внесені зміни у статут Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», відповідно до яких найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра».

Таким чином відбулась зміна форми юридичної особи без її заміни.

Отже ПАТ «Комерційний банк «Надра» у подальшому виступає кредитором у цьому зобов`язанні.

18 серпня 2014 року заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області у справі №504/826/14-ц позов ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено, - зернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, а саме: земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5122786400:02:001:0006 шляхом надання ПАТ «КБ «НАДРА» права на укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, на умовах та в порядку, визначеному ст.38 ЗУ «Про іпотеку», за початковою ціною, яка дорівнює вартості предмета іпотеки, що встановлена іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, у розмірі 518 736 гривень або за будь-якою іншою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час укладання правочину щодо відчуження вказаного предмету іпотеки; Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направити на погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02 квітня 2008 року перед ПАТ «КБ «НАДРА» у розмірі 186 762,39 дол. США, що станом на 19 лютого 2014 року еквівалентно 1 622 386, 20 грн (а.с. 22-24).

24 квітня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 125 (а.с. 25-26).

За змістом пункту 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

За змістом пункту 1 Додатку 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення права вимоги від 24.04.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02 квітня 2008 року, договором поруки б/н від 02 квітня 2008 року та іпотечним договором б/н від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтерівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. та зареєстрованим в реєстрі за №514.

19 березня 2021 року ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області у справі №504/826/14-ц замінено стягувача у справі №504/826/14-ц за позовом ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02.04.2008 року, замість стягувача ПАТ «КБ «НАДРА» вказано стягувача ТОВ «Консалт Солюшенс», як правонаступника (а.с. 31-32).

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» є кредитором ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором №ОД24/04/2008/840-К/94 від 02 квітня 2008 року, договором поруки б/н від 02 квітня 2008 року та іпотечним договором б/н від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтерівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. та зареєстрованим в реєстрі за №514.

06 червня 2018 року до Державного реєстру речових прав внесено відомості про речове право, індексний номер 26577051, згідно яких ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2008 року, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006 (а.с. 34).

Через перенесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку змінився на індексний номер 26577299, а номер запису про обтяження на індексний номер 26577481.

15 червня 2018 року реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем припинено обтяження із записом № 26577481 (а.с. 36).

15 червня 2018 року реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем припинено іпотеку із записом № 26577299.

Підставою для припинення обтяження та іпотеки був лист №704-1/2-85, виданий ПАТ «КБ «НАДРА» 23.09.2016 року (а.с. 36).

Судом встановлено, що згідно інформації, яка викладена у листі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «НАДРА» з ринку від 21 грудня 2020 року, яка надана на адвокатський запит представника позивача, у Фонді відсутня інформація про реалізацію земельної ділянки, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором від 02.04.2008 року, та про повідомлення ПАТ «КБ «Надра» від 23.09.2016 року за вих. №704-1/2-35 щодо припинення вищезазначеного договору іпотеки (а.с. 42).

З листа Національного банку України від 12 січня 2021 року №20-0006/1809 вбачається, що листування з нотаріусами та державними реєстраторами з питань припинення обтяжень нерухомого майна по іпотеці за 2016 рік в описах архівних справ ПАТ «КБ «НАДРА» не зазначено та на архівне зберігання до Національного банку України уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» не передавалося (а.с. 43 + зворот).

Таким чином, у попереднього стягувача - ПАТ «КБ «Надра» та у теперішнього стягувача - ТОВ «Консалт Солюшенс» відсутня інформація про видачу ПАТ «КБ «НАДРА» в особі уповноваженої ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» повідомлення №704-1/2-85 від 23 вересня 2016 року щодо припинення договору іпотеки.

Позивач стверджує, що ПАТ «КБ «НАДРА» в особі уповноваженої ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» не видавало повідомлення №704-1/2-85 від 23 вересня 2016 року, вказаний документ є підробленим, а матеріали не містять доказів на підтвердження зворотного.

При цьому, у вказаному листі зазначено, що договір іпотеки від 02 квітня 2008 року припинено у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки.

В той же час, з матеріалів справи встановлено, що реалізація предмету іпотеки відбулась лише 18.06.2018 року.

На думку суду, вказане свідчить про відсутність законних підстав для припинення запису про обтяження та іпотеку земельної ділянки, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором від 02.04.2008 року.

Судом встановлено, що 18 червня 2018 року між ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка була предметом іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. та зареєстрований в реєстрі за №95 (а.с. 38-39).

Судом встановлено, що 18 червня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41669306, згідно якого ОСОБА_2 став власником вказаної земельної ділянки (а.с. 34 зворот).

Судом встановлено, що 22 червня 2018 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, земельної ділянки, яка була предметом іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. та зареєстрований в реєстрі за №100 (а.с. 40-41).

22 червня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №41758083, згідно якого ОСОБА_3 став власником вищевказаної земельної ділянки (а.с. 34 зворот).

Оцінка суду:

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо визнання прав іпотекодержателя щодо іпотечного майна:

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за наведених умов, забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) зроблено висновки про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У наведеній постанові наголошено на тому, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.

Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі.

Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису ("заднім числом"), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала висновки, викладені у певних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Верховного Суду.

Конкретизація висновків полягала, зокрема, у такому:

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- під час вирішення таких спорів потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки щодо належного способу захисту прав:

"9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

9.9. Як зазначено (див. розділ 7 постанови ВП ВС), при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Бонус-трейд", на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ "Бабаївськ-інвест" відчужило предмет іпотеки".

Отже, суд дійшов до висновку, що звертаючись до суду із позовною вимогою про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. за реєстровим №514 на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач обрав вірний спосіб захисту.

Водночас це наявність/відсутність цього права у позивача суду слід оцінити з огляду на добросовісність/недобросовісність набувача спірного нерухомого майна.

Щодо фраудаторності правочину:

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, посилання на неурахування яких стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У разі оспорювання правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, яка наведена заявницею як підстава для касаційного оскарження, зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17).

Та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

В контексті правової оцінки доводів позивача щодо фраудаторності оспорюваних правочинів, суд звертає увагу на усі фактичні обставини спірних правовідносин, обставини укладення оспорюваних договорів та поведінку їх сторін.

Суд вважає доцільним надати цим правочинам повної правової оцінки.

Суд вважає, що з огляду на чинність боргового зобов`язання ОСОБА_1 з повернення грошових коштів на користь кредитора за кредитним договором, настання строку повернення значної суми грошових коштів, цілком логічним вбачається висновок, що ОСОБА_1 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання такого зобов`язання та вжив заходів щодо ухилення від їх настання.

Факт реального виконання таких договорів не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Водночас, суд звертає увагу, що застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Суд звертає увагу, що укладаючи кредитний договір 02.04.2008 року № ОД24/04/2008/840-К/94 ОСОБА_1 розумів, що він отримує цільовий кредит на придбання земельної ділянки (яка у подальшому передана ним у іпотеку).

Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 94 112,06 доларів США на придбання земельної ділянки.

ОСОБА_1 02.04.2008 року отримав готівку в касі банку в сумі 475265,90 грн., що на момент отримання коштів становило суму еквівалентну 94112,06 доларів США (сумі кредиту).

Ціна за яку ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку кадастровий номер 5122786400:02:001:0006 становила згідно умов договору від 02.04.2008 року 475266,91 грн. (еквівалент 94112,06 доларів США).

За умовами іпотечного договору 02.04.2008 року визначена сторонами договору вартість предмету договору (земельну ділянку кадастровий номер 5122786400:02:001:0006) становила 518736 грн., тобто майже 103000 доларів США.

ОСОБА_1 укладаючи 18.06.2018 року з ОСОБА_2 договір купівлі- продажу належної йому земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:001:0006, визначає ціну предмету договору в сумі 60000 грн., що за курсом НБУ станом на 18.06.2018 року (26,3155 грн. за один долар США) становить еквівалент 2280 доларів США.

При цьому, відповідно до п.2.1 цього договору, нотаріусом застережено, що правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваної земельної ділянки роз`яснено.

Надалі, 22.06.2018 року ОСОБА_2 укладає договір купівлі- продажу належної йому земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:001:0006, покупцем якої виступив ОСОБА_3 , і визначає ціну предмету договору в сумі 60000 грн., що за курсом НБУ станом на 22.06.2018 року (26,3054 грн. за один долар США) становить еквівалент 2280 доларів США.

Вказані обставини визнаються судом такими, що свідчать про укладення оплатних договорів на шкоду кредитору.

Також суд ураховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 іншого майна, за рахунок якого він може погасити борг перед позивачем, а також відомостей про виконання, хоча б частково, боргового зобов`язання за кредитним договором від 02 квітня 2008 року.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники повинні мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, надати справедливе та своєчасне задоволення вимог та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21, і підстав для відступу від якого суд не вбачає.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України, де, зокрема, вказано, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Позичальник, який не виконав взятих на себе зобов`язань за цільовим кредитним договором у межах строку його дії, та після того, як судом звернуто стягнення на предмет іпотеки, маючи заборгованість за кредитом на значну суму 186762,39 доларів США (станом на 19.02.2014 року), відчужив предмет іпотеки за суму, яка є очевидно заниженою, і не є справедливою ціною, на думку суду, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Враховуючи наведені вище обставини укладення оспорюваних договорів купівлі- продажу земельної ділянки (предмету іпотеки), очевидну недобросовісність дій відповідача ОСОБА_1 , невиконання ним умов кредитного договору, ухилення від наслідків виконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно задля погашення боргу за кредитним договором, та з огляду на необхідність дотримання вимог розумності та справедливості, а також пропорційності втручання у право мирного володіння майном, забезпечення встановленої законодавством пріоритетності вимог, забезпечених іпотекою, суд вважає, що права позивача, як кредитора відповідача, повинні бути задоволені за рахунок (але не виключно) іпотечного майна, зокрема вищевказаної земельної ділянки.

Щодо вимог про скасування рішень державного реєстратора:

Вирішуючи вимоги позову про скасування рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення іпотеки, індексний номер 41643728 від 15.06.2018 року, та скасування рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення обтяження, індексний номер 41643745 від 15.06.2018 року, а також позовної вимоги щодо визнання за позивачем права іпотекодержателя за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, суд виходить з наступного:

До 16.01.2020 року була чинною редакція ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон), відповідно до якої:

«У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься саме запис про скасування державної реєстрації прав».

Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020 року, законодавець змінив зазначену норму, виклавши її наступним чином: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону».

Із зазначеного вбачається, що законодавець виключив з конструкції статті можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв`язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки нормою воно не передбачене, а реєстратор, у свою чергу, отримуючи судове рішення про скасування запису, не зможе його виконати. Більше того, структурна побудова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачає випадки, коли запис (наприклад, про іпотеку) залишається, але при необхідності провести певні зміни (наприклад, зміну іпотекодержателя) здійснюється реєстраційна дія на підставі рішення державного реєстратора (без внесення нового чи зміни номера запису).

У постановах Верховного Суду, а саме: Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 року у справі №352/1021/19 та Касаційного господарського суду у постанові від 03.09.2020 року у справі №914/1201/19, суди зазначили, що починаючи з 16.01.2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.

У постанові Касаційного господарського суду від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19, зазначено: «Виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто позивач обрав належний спосіб захисту висуваючи вказані позовні вимоги.

Судом було встановлен, що ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженого ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» не видавало листа № 704-1/2-85 від 23.09.2016 року, на підставі якого було припинено обтяження та запис про іпотеку земельної ділянки з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006.

Враховуючи те, що реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26577481 від 15.06.2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26577299 від 15.06.2018 року, якими було припинено обтяження та іпотеку земельної ділянки з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006, на підставі листа № 704-1/2-85 від 23.09.2016 року, який ніколи не видавався ПАТ «КБ «Надра», суд вважає, що такі рішення державного реєстратора підлягають скасуванню.

З метою поновлення порушеного права позивача, необхідним є визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» права іпотекодержателя за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. за реєстровим №514 на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відновлення запису про іпотеку має відбуватись з моменту набрання цим рішенням законної сили.

Щодо вимог скасування рішень приватного нотаріуса від 18.06.2018 року та 22.06.2018 року:

Приписами частини першої статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини другої статті 16 ЦК України регламентовані один з способів захисту у цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права (пункт 1); припинення дії, яка порушує право (пункт 3).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Так, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Саме «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Ковенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату у простіший спосіб; і винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації або які вимагають подальших звернень особи, чиї права порушені, до суду або до інших державних органів, не відповідає цій міжнародній нормі.

ЄСПЛ у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному прав звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», у якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівста), а тому застосування ефективного способу захисту порушеного права, як обов`язок держави покладається на суд, а не на особу, яка звернулась до суду з позовом.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечую ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9).

Таким чином, ефективним слід розуміти такий спосіб захисту, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Закон не надає суду можливості відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права, оскільки в розумінні частини другої ст. 5 ЦПК України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з частковим відступом від принципу диспозитивності для захисту особи, яка звернулась з позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, у справі №914/1201/19 від 03.09.2020

Отже, як вказав Верховний Суд, скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту.

Підстав для відступу від вказаної правової позиції у даній справі не вбачається.

Оскільки оспорювані правочини були вчинені їх сторонами на шкоду кредитору, визнані судом недійсними з підстав наявності ознак фраудаторності, то і державна реєстрація цих правочинів не може залишатись в силі.

Тому вимоги позову в цій частині законні і підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення судового збору:

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір в сумі 10 736,00 грн. в рівних частинах, оскільки його сплата доведена платіжною інструкцією № 97 від 27.02.2023 року.

Також слід стягнути з відповідачів сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1342,00 грн., оскільки його сплата доведена платіжною інструкцією № 98 від 27.02.2023 року.

Щодо витрат на правничу допомогу:

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат Богомаз А. П. надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».

Суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 27.04.2023 року, ордер адвоката серії ВН № 1235358 від 27.04.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 236/23 від 27.04.2023 року на суму 10000 грн.

Ані акту приймання правничої допомоги із зазначенням переліку наданих послуг, ані розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, - позивач до позову не надав, рівно як і не надав цих документів суду у судовому засіданні.

Суд вважає, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для ухвалення рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, немає.

Таким чином у цій частині позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 514 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 43, 49, 76-82, 89, ч.1 ст.223, 258-259, 263-264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Реєстраційна служба Одеської області» в особі Махортова Ігоря Олександровича , код ЄДРПОУ 41395911, Приватний нотаріус одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, про визнання права іпотекодержателя, скасування рішення державного реєстратора, визнання договору купівлі- продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» право іпотекодержателя за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Корчевською Т.І. за реєстровим № 514 на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення іпотеки, індексний номер 41643728, від 15.06.2018 року.

Скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про припинення обтяження, індексний номер 41643745, від 15.06.2018 року.

Визнати Договір купівлі-продажу від 18.06.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П., реєстр. №95 - недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41669306, від 18.06.2018 року.

Визнати Договір купівлі-продажу від 22.06.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П., реєстр. №100 - недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41758083, від 22.06.2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, судовий збір в розмірі 10 736,00 гривень та 1342,00 гривень в рівних частках.

В задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 22.04.2024 року.

Суддя В. К. Барвенко