Рішення

від 19.06.2024 по справі 336/12896/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/12896/23

Провадження №: 2/336/946/2024

19.06.24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Іванченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Кудіна А.В., яка діє на підставі Довіреності від 09.08.2023 (строк дії до 31.12.2023) звернула до суду з вказаною позовною, в якій просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у сумі 55 903,47 гривні за кредитними договорами:

№F94/13015/00489828 від 08.02.2019, укладеним між відповідачкою та АТ «Ідея Банк» у сумі 31 767,02 гривень станом на 31.10.2023;

№8203865048 від 16.05.2019, укладеним між відповідачкою та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» у сумі 24 136,45 гривень станом на 02.12.2023.

Позов обґрунтовує тим, що за вказаними договорами позивачем набуто право вимоги до боржниці ОСОБА_1 , відповідно до укладеного з попередніми кредиторами АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» Договорами факторингу. Однак, відповідачка в порушення умов даних договорів свої боргові зобов`язання належним чином не виконала, не здійснила відповідних платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки первісний кредиторів, ні на рахунки позивача. У зв`язку з цим, у позивача, як нового кредитора, виникло право на стягнення вказаних вище сум заборгованості в судовому порядку, а також витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 18.01.2024 відкрите провадження у справі розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачкою відзив на позов подано не було.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Подав заяву про розгляд справи без їх участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка, згідно ст.128 ЦПК України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. Причини неявки суду не повідомила. Заяви про розгляд справи без її участі, відзив та заперечення не надала.

Враховуючи те, що відповідачка була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подала, а представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до та частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки всі учасники справи не з`явились у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

08.02.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №F94.13015.004898928, відповідно до умов якого позичальниця отримала від банка грошові кошти у сумі 18450,00 гривень строком на 30 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16,5% на рік. (а.с. 28-29)

Крім того, 08.02.2019 між відповідачкою та ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА життя» укладено Договір добровільного страхування життя №F94.13015.004898928, відповідно до умов якого ОСОБА_1 застрахувала ризики, що можуть виникнути під час неналежного виконання умов кредитного договору №F94.13015.004898928 від 08.02.20219 на суму 2448,27 гривень. (а.с. 31-35).

Також, ОСОБА_1 підписала Заяву №F94.13015.004898928 про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку АТ «Ідея банк» (а.с. 36-37)

Також підписанням Паспорту споживчого кредиту від 08.02.2019, сторони погодили детальний опис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки, графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум плати за обслуговування кредитної заборгованості (а.с.30).

АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти в сумі, визначеній кредитним договором, що підтверджується копіями ордерів-розпорядження №1 та № 2 від 08.02.2019 року (а.с. 35).

07.07.2023 року між AT «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019, укладеним між AT «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с. 41-42).

Відповідно до витягу з реєстру боржників №2 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 у сумі 31767,02 гривні (а.с.43), з яких:

-заборгованість за основним боргом 10420,47 гривень;

-заборгованість за відсотками 4 9410,47 гривень;

-- заборгованість за комісіями 16405,59 гривень.

Крім того, 16.05.2019 ОСОБА_1 шляхом підписання Заяви №8203865048 на отримання кредиту , Заяви про приєднання до Умов отримання кредитів та інших послуг, а також Паспорта кредиту №3865048, уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» кредитний договір №8203865048, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 20615,00 гривень, строком на 36 місяців, зі сплатою 1,50 % при наданні кредиту та 3,99% щомісячних процентів. (а.с.9-12)

Підписавши даний договір позичальниця доручила кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами:

- ПАТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 09322277 суму 15000,00 гривень з як переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 надання кредиту зг.КД №8203865048 від 16/05/2019, Без ПДВ;

- ТОВ «Сармат-Фінанс», код ЄДРПОУ суму 800,00 гривень як Страх.пл. за рах.кред.коштів, зг Агент.дог №010714-14/1 від 01.07.14р ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , страх.дог №239037453\19FMвід 16/05/2019.(а.с.9);

- ТДВ «СК «АРСЕНАЛ ЛАЙФ», код ЄДРПОУ 39180855 суму 3510,00 гривень як оплата страхового платежу за договором страхування №8203865048 від 16/05/2019 (а.с.9 зворот).

Згідно копії повідомлення про відступлення прав вимоги, ОСОБА_1 під особистий підпис ознайомилася з тим, що право вимоги за кредитним договором №8203865048 від 16.05.2019 буде відступлено АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016. (а.с.13)

07.10.2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ПАТ «ТАСКОМБАНК» за плату, а ПАТ «ТАСКОМБАНК» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «ФК «ЦФР» і боржниками (Портфель Заборгованості) (а.с.17-18)

02.12.2022 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №НІ/11/7-Ф, відповідно до умов якого, АТ «ТАСКОМБАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні АТ «ТАСКОМБАНК» права грошової вимоги (Права Вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників. (а.с. 19-22).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №НІ/11/7-Ф від 02.12.2022, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №8203865048 від 16.05.2019 на суму 24136,45 гривень, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 10589,16 гривень;

- заборгованість за відсотками 1,08 гривень;

- заборгованість за щомісячними процентами 13546,21 гривень.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як передбачено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1082 ЦК України, передбачено, що Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів встановлений договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до абзацу другого ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з ст.652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договорів, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості, а також сплати неустойки, передбаченої договором, у разі прострочення.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором №8203865048 від 16.05.2019, якими він обґрунтовував свої вимоги встановлено, що станом на 31.10.2023 заборгованість відповідачки за період з 02.12.2022 по 31.10.2023 перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» становить: 24 136,45 гривень, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 10 589,16 гривень;

- заборгованість за відсотками 1,08 гривень;

- заборгованість за щомісячними процентами 13 546,21 гривень.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019, якими він обґрунтовував свої вимоги встановлено, що станом на 31.10.2023 заборгованість відповідачки за період 07.07.2023 по 31.10.2023 у сумі 31 767,02 гривні (а.с.40), з яких:

- заборгованість за основним боргом 10 420,47 гривень;

- заборгованість за відсотками 4 9410,47 гривень;

- заборгованість за комісіями 16 405,59 гривень.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень»).

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між товариством та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Згідно вимог позовної заяви, позивач окрім заборгованості за тілом кредиту просить стягнути на свою користь за кредитним договором №1365367137 від 21.04.2021 заборгованість по річним відсоткам у сумі 5 940,82 гривень та заборгованість за щомісячними відсотками у сумі 23 203,18 гривень.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У кредитному договорі №8203865048 від 16.05.2019 процентна ставка не зазначена.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти (щомісячні та річні) за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на п.2.2 Кредитного договору №8203865048 від 16.05.2019, відповідно до якого цей Договір, Паспорт кредиту №3865048 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», складають єдиний договір.

Доказами, у контексті статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Суд зауважує, що долучений до позову підписаний відповідачкою Паспорт кредиту №3865048 від 16.05.2019, містить лише узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником.

Кредитний договір, яким є Заява №8203865048 від 16.05.2014, підписаний відповідачкою містить інформацію про суму кредиту. Розмір відсоткової ставки у вказаному кредитному договорі не вказаний. (а.с.9)

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в Паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених в постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20.

З огляду на викладене, наданий позивачем Паспорт кредиту не є договором споживчого кредиту, а лише передує укладенню самого договору, та містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.

Крім того, у Паспорті кредиту від 16.05.2019 зазначено, що вказана в ньому інформація зберігає чинність до дати припинення договору, а також те, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених у Паспорті умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.

За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту кредиту не може свідчити про погодження сторонами розміру відсотків, а також порядку їх нарахування.

Таким чином, на переконання суду, позивачем не доведено, що сторонами погоджено умови кредитного договору, зокрема, в частині сплати річних та місячних відсотків, а тому позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції, яка діяла станом на день укладення договору (16.05.2019) та які були б підписані відповідачкою, до матеріалів справи не надано.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

З огляду на вказане, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором №8203865048 від 16.05.2019 заборгованості по річним відсоткам 1,08 гривня та щомісячним відсоткам у сумі 13546,21 гривень не знайшли свого підтвердження, а відтак не підлягають задоволенню.

Разом з тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 висловила однозначне бажання скористатися запропонованими ТОВ «ЦФР» послугами з отримання кредитних коштів, що слідує з підписаного нею Кредитного договору №8203865048 від 16.05.2019, а тому заборгованість за основним боргом у сумі 10589,16 гривень підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 за період 07.07.2023 по 31.10.2023 у сумі 31 767,02 гривні (а.с.40), з яких: заборгованість за основним боргом 10 420,47 гривень; заборгованість за відсотками 4 9410,47 гривень; заборгованість за комісіями 16 405,59 гривень, суд погоджується з аргументами позивача, а також проведеним ним розрахунком заборгованості та вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами факт, що сторонами погоджено розмір наданого кредиту, розмір, підстави стягнення процентів за користування кредитними коштами та інші платежі відповідно до умов договору (за обслуговування кредиту). Тому слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за основним боргом 10 420,47 гривень та заборгованість за відсотками 4 9410,47 гривень.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісіями у сумі 16405,59 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Так, умовами Кредитного договору №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 не передбачено стягнення з позичальника комісії за користування кредитом.

Разом з тим, відповідно до п.1.10 Договору, за обслуговування кредиту Банк включає: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів , шляхом направлення СМС-сповіщень щодо суми платежу, зарахування платежу в погашення заборгованості , надання інформації по рахунку Позичальника шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника, опрацювання запитів Позичальника.(а.с.28).

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VIII, який діє з 10.06.2017, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2022 (в редакції на час укладення договору), відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачці було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 1.10 Кредитного договору №F94.13015.004898928 від 08.02.2019, щодо обов`язку позичальниці сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, - є нікчемними.

Відповідно до ст.3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст.509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.08.2020 у справі №641/11984/15-ц, дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №264/5957/17 зазначила, що суди повинні досліджувати умови кредитного договору про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту до складу послуг зі споживчого кредитування та правомірності покладення її на споживача. Суди мають застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, від 06.09.2017 у справі № 6-2071цс16, і висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 18.03.2020 у справі №183/2122/15, та від 10.06.2020 у справі №133/474/15-ц.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.ч.1,2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19.

Проте, у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів.

У постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16.07.2018 щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано ч.ч.1-5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19 та від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначив, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду нагадала, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 73).

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за Кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 за комісією (за обслуговування кредиту) у сумі 16405,59 гривень є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, оскільки обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту у вищевказаній сумі (16405,59 грн.) необхідно відмовити.

Частиною другої статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23.09.2015, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.02.2019 у справі №667/11010/14-ц.

Враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 , на ті суми заборгованості, на які мали право первісні кредитори (АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЦФР»), тобто за:

Кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 на суму 15361,43 гривня, з яких: заборгованість за основним боргом 10420,96 гривень, заборгованість за відсотками 4940,47 гривень;

Кредитним договором №8203865048 від 16.05.2014 на суму 10589,16 гривень, що складає суму основного боргу.

Тобто, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки на користь ТОВ «ФК» ЄАПБ» складає 25950,59 гривень = (10589,16 + 15361,43).

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1245,91 гривень = (2 684,00 грн.*(25950,59*100%/55 903,47)).

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість у сумі 25950 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень 59 копійок, з яких:

За Кредитним договором №F94.13015.004898928 від 08.02.2019 на суму 15 361,43 гривня, з яких: заборгованість за основним боргом 10 420,96 гривень, заборгованість за відсотками 4 940,47 гривень;

За Кредитним договором №8203865048 від 16.05.2014 на суму 10589,16 гривень, що складає суму основного боргу.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» витрати по сплаті судового збору у сумі 1245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) гривень 91 копійка.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації (останнє відоме): АДРЕСА_1 .

Суддя: Н.С. Звєздова