Рішення

від 10.06.2024 по справі 199/4702/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/4702/23

(2/199/219/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Свержевської В.О.,

розглянувши у відкритому у судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської філії Держаного підприємства Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор» в особі юридичної особи: Державне підприємство Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати, компенсації за дні невикористаної відпустки, лікарняних, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпропетровської філії Держаного підприємства Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор» в особі юридичної особи: Державне підприємство Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати, компенсації за дні невикористаної відпустки, лікарняних, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилалася на те, що вона з 12.12.2019 року працювала на посаді головного бухгалтера Дніпропетровської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор».

03.05.2023 року ОСОБА_1 за власним бажанням звільнилася з посади головного бухгалтера відповідно до ст.38 КЗпП України, на підставі наказу №58-к від 03.05.2023 року.

Під час перебування у трудових правовідносинах, із боку відповідача була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період із серпня 2022 року по травень 2023 року включно.

У день звільнення 03.05.2023 року відповідач письмово не повідомив позивачку про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України.

ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача за інформацією про нараховані суми, однак, станом на момент подання позовної заяви, відповіді не надано, тому суми позовних вимог обчислені виходячи з відомостей, які отримані в особистому кабінеті на офіційному сайті Пенсійного фонду України форма ОК-7.

Так, відповідно до відомостей, що містяться в формі ОК-7, ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за період із вересня 2022 року по березень 2023 року. Суми помісячних нарахувань становлять :

вересень 2022 року в розмірі 19 560,58 грн.

жовтень 2022 року в розмірі 17 265,00 грн.

листопад 2022 року в розмірі 19 484,19 грн.

грудень 2022 року в розмірі 18 129,25 грн.

січень 2023 року в розмірі 17 265,00 грн.

лютий 2023 року в розмірі 17 623,99 грн.

березень 2023 року в розмірі 19 707,86 грн.

Оскільки форма ОК-7 містить суми нарахованого заробітку, в розрахунку суми позову (додається) обчислено наведено суми, що підлягають фактичній виплаті за відрахуванням податків і зборів в загальному розмірі 19,5% :

вересень 2022 року в розмірі 15 746,27 грн.

жовтень 2022 року в розмірі 13 898,33 грн.

листопад 2022 року в розмірі 15 684,77 грн.

грудень 2022 року в розмірі 14 594,05 грн.

січень 2023 року в розмірі 13 898,33 грн.

лютий 2023 року в розмірі 14 187,31 грн.

березень 2023 року в розмірі 15 864,83 грн.

За відпрацьовані місяці квітень 2023 року та травень 2023 року відомості

у даній формі відсутні. Також форма не містить відомостей щодо нарахованих позивачці лікарняних та суми компенсації за невикористану відпустку за 72 дні.

Отже, за обставин відсутності довідки від відповідача, відомості про суми заборгованості за квітень 2023 року, травень 2023 року, лікарняні та компенсації

за невикористану відпустку, позивачем було здійснено самостійний розрахунок.

Отже, за квітень та травень 2023 року, позивач вважає, нарахованими суми :

квітень 2023 року в розмірі 17363,65 грн., до виплати 13977,74 грн.

травень 2023 року в розмірі 19968,20, до виплати 16074,40 грн.

Посилаючись на вказані обставини, з урахування заяви про збільшення позовних вимог, позивач просила суд стягнути з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 498703,20 грн., із яких :

-заборгованість по заробітній платі в сумі 166367,72 грн.;

-компенсація за дні невикористаної відпустки в сумі 40 231,14 грн.;

-лікарняний (на час хвороби) у сумі 8028,18 грн.;

-середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 305 599,36 грн.;

-індексація заробітної плати в сумі 4 462,58 грн.;

-компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати в сумі 8022,04 грн..

Представник відповідача надав до суду відзив, у якому заперечував стосовного заявлених сум та періодів заборгованості, виходячи з наступного.

Згідно з наявних у Дніпропетровській філії Держаного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор» табелів обліку робочого часу за період із вересня 2022 року по листопад 2022 року наявна наступна інформація:

- вересень 2022 ОСОБА_1 фактично відпрацювала 10 робочих днів;

- жовтень 2022 ОСОБА_1 не працювала та перебувала у відпустці без

збереження заробітної плати;

- листопад 2022 ОСОБА_1 фактично відпрацювала 22 робочих дні.

Таким чином, ОСОБА_1 було нараховано за цей період заробітна плата за вересень 2022 у сумі 6278,18 та за листопад 2022 у сумі 19484,19 грн..

За період із грудня 2022 по квітень 2023 у відповідача фактично відсутні табелі обліку робочого часу.

У квітні 2023 у зв`язку зі службовою перевіркою було відсторонено від виконання обов`язків керівника ОСОБА_2 із покладенням виконання обов`язків керівника на ОСОБА_3 .. У подальшому ОСОБА_4 було звільнено за власним бажанням.

У ході перевірки діяльності колишнього керівництва Дніпродіпродор були виявлені численні порушення, у тому числі стосовно ведення бухгалтерського обліку та кадрової документації.

Згідно з доповідною запискою інспектора з кадрів ОСОБА_5 , із 24.02.2022 Дніпродіпродор знаходилось у непрацездатному стані, з липня 2022 по грудень 2022 працівники знаходились у відпустці без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 також у період із вересня 2022 по грудень 2022 не працювала повні місяці. Фактично відпрацьовані дні зазначались ОСОБА_6 у табелях, які передавались ОСОБА_1 ..

У той же час, як до, так і після свого звільнення, ОСОБА_1 не здійснила належну передачу справ, була виявлена відсутність оригіналів установчих документів, оригіналів актів прийому-передачі нерухомого майна, оригіналів господарських договорів, накладних та актів виконаних робіт.

Також, згідно з актом від 10 серпня 2023 року Дніпродіпродор було встановлено відсутність табелів обліку робочого часу із грудня 2022 по квітень 2023. Таким чином, підстави для нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період із грудня 2022 по квітень 2023 відсутні, у зв`язку з відсутністю первинних документів, підтверджуючих фактичну кількість відпрацьованих днів.

Із приводу фактів зловживань ОСОБА_1 була направлена відповідна заява до Лівобережної окружної прокуратури м.Дніпра (вих.№130 від 27.09.2023). За результатами розгляду цієї заяви було отримано лист заступника керівника прокуратури вих. №82-159-23 від 05.10.2023 року в якому повідомлено, що викладені в заяві факти перевіряються в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023042010000237 від 12.09.2023.

Представник відповідача зазначив, що посилання позивача на відомості Пенсійного фонду України, які містяться в формі ОК-7, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Вказані відомості формуються на підставі офіційної звітності, яка подається підприємством до податкової. Додана до позовної заяви довідка форми ОК-07 була сформована 05.06.2023 та відображає дані звітності в період, коли обов`язки головного бухгалтера виконувала саме позивач. Тобто, вказана довідка відображає нарахування заробітної плати, яке фактично було здійснено собі ОСОБА_1 та зазначено у відповідній звітності, яка також була складена і подана особисто позивачкою.

У той же час, згідно з наказом Дніпродіпродор від 14.08.2023 року, Акту про відсутність табелів обліку використання робочого часу було здійснено перерахунок заробітної плати працівників (у тому числі ОСОБА_1 ) за період 2022-2023 та внесені зміні (уточнення) у відповідну податкову звітність.

Таким чином, відомості Пенсійного фонду України в формі ОК-7 по ОСОБА_1 на даний час містять інформацію (за період вересень 2022 по квітень 2023) про нарахування заробітної плати за вересень 2022 у сумі 6278,18 та за листопад 2022 у сумі 19484,19 грн. Інші нарахування за вказаний період відсутні.

Підприємством було здійснено перерахунок заробітної плати за період вересень 2022 р.- травень 2023, відповідно до якого заборгованість із виплати заробітної плати та лікарняних складає 36906,13 грн..

Стосовно заборгованості з виплат за невикористані відпустки, представник відповідача зазначив, що згідно з позовом заборгованість із виплати за невикористані відпустки складає 47819,84 грн.. Позивачем у розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку вказано 72 дні, з яких був здійснений розрахунок компенсації. Утім, за даними обліку на підприємстві кількість невикористаних днів відпустки складає - 33 дні.

Таким чином, заборгованість за невикористані відпустки складає 16546,49 грн..

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, представник відповідача вказав, що відповідно до акту від 03.05.2023 у день звільнення ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. У зв`язку з цим, обов`язок по виплаті розрахунку при звільненні наступає лише після пред`явлення відповідної вимоги працівником.

Оскільки ОСОБА_1 в день звільнення не була присутня на робочому місці та будь-яких вимог про проведення з нею розрахунку не пред`являла, то строки розрахунку з нею не можна вважати порушеними. Тобто, на думку представника відповідача, відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі, у судове засідання 10.06.2024 року не з`явилася, надала до суду заяву, у якій розгляд справи просила проводити за її відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечував, у судове засідання 10.06.2024 року не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що з 12.12.2019 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера Дніпропетровської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор», що підтверджується копією наказу (розпорядження) №34-к від 11.12.2019 року та копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.14,67).

Відповідно до наказу №58-К від 03.05.2023 року ОСОБА_1 головного бухгалтера Дніпропетровської філії ДП «Укрдіпродор» «Дніпродіпродор» відповідно до ст.38 КЗпП звільнено за власним бажання (а.с.15).

У день звільнення позивачу не було виплачено належні суми заробітної плати та інші компенсаційні суми, що не заперечується представником відповідача.

Згідно з ч. 1ст. 115 КЗпП Українитаст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з відомостями, що містяться в формі ОК-7, ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за період із вересня 2022 року по березень 2023 року. Суми помісячних нарахувань становлять:

вересень 2022 року в розмірі 19 560,58 грн.

жовтень 2022 року в розмірі 17 265,00 грн.

листопад 2022 року в розмірі 19 484,19 грн.

грудень 2022 року в розмірі 18 129,25 грн.

січень 2023 року в розмірі 17 265,00 грн.

лютий 2023 року в розмірі 17 623,99 грн.

березень 2023 року в розмірі 19 707,86 грн.

Оскільки форма ОК-7 містить суми нарахованого заробітку, тому суми, що підлягають фактичній виплаті за відрахуванням податків і зборів в загальному розмірі 19,5% :

вересень 2022 року в розмірі 15 746,27 грн.

жовтень 2022 року в розмірі 13 898,33 грн.

листопад 2022 року в розмірі 15 684,77 грн.

грудень 2022 року в розмірі 14 594,05 грн.

січень 2023 року в розмірі 13 898,33 грн.

лютий 2023 року в розмірі 14 187,31 грн.

березень 2023 року в розмірі 15 864,83 грн.

За відпрацьовані позивачем місяці квітень 2023 року та травень 2023 року відомості у даній формі відсутні станом.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. (далі Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Також Порядком передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до приписів Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Отже, за квітень та травень 2023 року нарахованими є суми ОСОБА_1 :

квітень 2023 року в розмірі 17363,65 грн., до виплати 13977,74 грн.

травень 2023 року в розмірі 19968,20, до виплати 16074,40 грн.

Таким чином, заборгованість із виплати заробітної плати за період: із серпня 2022 року по травень 2023 року включно складає 133926,01 грн.

Суд критично ставиться до посилань представника відповідача, що згідно з наказом від 14.08.2023 року та актом про відсутність табелів обліку використання робочого часу було здійснено перерахунок заробітної плати працівників (у тому числі ОСОБА_1 ) за період 2022-2023 та внесені зміні (уточнення) у відповідну податкову звітність. Вказані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.

Натомість, відомість нарахування заробітної плати - це ключовий документ у нарахуванні заробітної плати, нарахувань та утримань пов`язаних з нею, вона є зведенням сум нарахованих по окладу, премій, а також відпускних та лікарняних, інших виплат. Затвердженої офіційно форми відомості нарахування зарплати не існує, тому підприємство може розробити її самостійно.

Однак, обов`язково мають бути враховані вимоги п.2ст.9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 N 996-XIV(далі - Закон про бухоблік) щодо обов`язкових реквізитів, а саме на документі уданому випадку мають бути: назва ("Відомість по нарахуванню заробітної плати"); назва підприємства, від імені якого складається відомість; дата складання (у даному випадку не тільки дата, але й період (місяць) якого стосується відомість); зміст та обсяг господарських операцій (у даному випадку складові нарахованої зарплати, здійснені утримання з неї); одиниця виміру господарських операцій (гривня з копійками); посади і прізвища осіб, що відповідальні за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (як правило, це бухгалтер, головний бухгалтер, керівник; ФОП указує себе, а також може вказати особу, яка веде для нього облік); особисті підписи та інші дані осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Утім, стороною відповідача не було надано до суду відомість про нарахування коштів (довідку про заробітну плату тощо), яка б відповідала вимогам вищезазначеного Закону, тому суд вважає, що зазначені у відзиві посилання представника відповідача не заслуговують на увагу.

Таким чином, суд вважає стягнути на користь позивачки заборгованість із виплати заробітної плати за період із серпня 2022 року по травень 2023 року у розмірі 133926,01 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За порушення термінів виплати заробітної плати згідно із ст. 2 та 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати.

Відповідно дост. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-IIIпідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зазначені положення також викладені уПостанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

З аналізу вищезазначених законів вбачається, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченоїстаттею 2 Закону N 2050-IIIта Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічні норми закріплені уст. 34 Закону України "Про оплату праці", якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач має також обов`язок здійснити компенсацію, передбачену Законом.

Статтею 3 Закону №2050-IIIпередбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Згідно із наданим позивачем розрахунком, вона має право на індексацію своєї заробітної плати, що складає 4 462,58 грн., та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати в сумі 6 455,93 грн., що підлягають стягненню із відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача лікарняного (на час хвороби) в сумі 8028,18 грн. суд вважає зазначити наступне.

Так, абзацом 1ст. 46 Конституціїпередбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, встановлюючи принципи соціального страхування, п. 8 ч. 1ст. 2 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"встановлює, що соціальне страхування здійснюється зокрема за принципом цільового використання коштів соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків.

Відповідно дост. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності).

Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Добровільно застрахованим особам страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності призначаються та здійснюються територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем здійснення їх обліку як страхувальників.

Із вищенаведених нормЗакону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"випливає, що виплата лікарняних є формою матеріального забезпечення хворого працівника, яка повинна повністю або частково компенсувати останньому втрату заробітної плати (доходу). У зв`язку із цим, цільовим використанням коштів соціального страхування буде лише таке їх використання, коли лікарняні витрати фактично компенсують працівникові, який хворіє втрату заробітної плати.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженаНаказом Міністерства охорони здоров`я України №455 від 13.11.2001 року, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1ст. 80 ЦПК України).

Утім, позивачем не надано до суду листка непрацездатності для підтвердження факту перебування на лікарняному (на час хвороби), а також доказів його тривалості та періоду непрацездатності.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача лікарняного на час непрацездатності в сумі 8028,18 грн. задоволенню не підлягає.

Із приводу вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку за 72 календарних дні у розмірі 40 231,14 грн. грн., суд виходить із наступного.

Згідно з ч.1 ст.83КЗпП України уразі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна норма закріплена у ч. 1 ст. 24Закону України "Про відпустки".

Згідно з ч. 5, 6ст. 10 цього Закону право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

В обґрунтуваннястягнення компенсаціїзаневикористану щорічну відпустку позивачка зазначає, що вона має право на 72 дні відпустки, у той час, як відповідачем визнається право позивача на отримання компенсації за невикористану відпусту у кількості 33 дні.

Так, відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1ст. 80 ЦПК України).

Утім, стороною позивача не надано до суду підтвердження кількості днів невикористаної відпустки у розмірі 72 дні.

Отже, суд вважає, що компенсація за невикористані 33 дні щорічної відпустки, становить 18439,27 грн. (203949,52 грн. (сумарний заробіток за останні 12 місяців) х 365 (кількість календарних днів розрахункового періоду) * 33 дні невикористаної щорічної відпустки).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в розрахунку в сумі 305 599,36 грн., суд вважає зазначити наступне.

Згідно з ч. 1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені вст. 116 КЗпП України.

Відповідно дост. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з висновками про правильне застосування норм права, викладенихВерховним Судом у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а такожсереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбаченастаттею 116 КЗпП України(якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставістатті 117 КЗпП Українинаступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

За розрахунком позивача, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 305 599,36 грн..

Проте, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівникусереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першоїстатті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Із метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи зсереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Із огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи ізсереднього заробіткузачас затримкироботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмірсереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені упостанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц(провадження N 14-623цс18).

Тому, визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 , суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження N 14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи ізсереднього заробіткузачас затримкироботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України.

Як вбачається із матеріалів справи, сума заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем на час звільнення становила 133926,01 гривень.

Позивачем заявлено до стягнення розмірсереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні в сумі 305 599,36 грн. гривень, що перевищує суму заборгованості та є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення, несправедливим щодо роботодавця та порушує принцип співмірності, відтак суд вбачає можливим зменшення розмірусереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 , і визначає такий в розмірі 133926,01 гривень, вважає, що такий розмір середнього заробітку є співмірним розміру невиплачених при звільненні сум, справедливим і таким, що відповідає обставинам даної справи.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягненнясереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні в сумі 133926,01 гривень.

Зменшуючи розмірсереднього заробіткузачас затримкирозрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18), а також висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 08 липня 2020 року у справі N 761/17815/18 (провадження N 61-21117св19), від 29 липня 2020 року у справі N 212/6331/19 (провадження N 61-1610св20), від 02 грудня 2020 року у справі N 152/1957/15 (провадження N 61-4141св20), від 27 січня 2021 року у справі N 332/3682/17 (провадження N 61-9206св20), від 10 лютого 2021 року у справі N 542/656/16-ц (провадження N 61-21050св19, від 24 лютого 2021 року у справі N 592/3597/20 (провадження N 61-15108св20), від 03 березня 2021 року у справі N 279/6777/19 (провадження N 61-9918св20), від 24 березня 2021 року у справі 359/8379/17 (провадження N 61-13585св20) та від 16 квітня 2021 року у справі N 761/11253/19 (провадження N 61-10729св20).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення із Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі у розмірі 133926,01 грн.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 18439,27 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 133926,01 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 4462,58 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати в сумі 6455,93 грн..

Відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає стягнути з відповідача на користь держави судові витрати у розмірі 2972,10 грн..

Відповідно дост.430 ЦПК Українидопустити негайне виконання рішення у межах виплати заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 47, 115-117, 231, 232, 235, 237-1, 238 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської філії Держаного підприємства Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Дніпродіпродор» в особі юридичної особи: Державне підприємство Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати, компенсації за дні невикористаної відпустки, лікарняних, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходу, - задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор», код ЄДРПОУ05416892, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість із заробітної плати у розмірі 133926,01 грн.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 18439,27 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 133926,01 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 4462,58 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати в сумі 6455,93 грн., всього 297209 (двісті дев`яносто сім тисяч двісті дев`ять) гривень 80 копійок.

В іншій частині позову,- відмовити.

Стягнути із Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор», код ЄДРПОУ05416892, 2972(двітисячі дев`ятсотсімдесят дві)гривні 10копійок судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Л.Г.Якименко