Рішення

від 01.04.2024 по справі 753/1089/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5 А

справа № 753/1089/24

провадження № 2/753/3243/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» про захист прав споживача, розірвання договору та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «КМБ-С») про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 02 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КМБ-С» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № с/129, відповідно до умов якого продавець ТОВ «КМБ-С» продав, а покупець ОСОБА_1 купив майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 4.2 Договору визначено, що орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складала 317 680,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 52 946,66 грн.

Пунктом 4.2.1 Договору сторони визначили, що оплата здійснюється у наступному порядку: платіж, у розмірі 317 680,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 52 946,66 грн, здійснюється Покупцем в строк до 02 жовтня 2020 року.

Згідно пункту 5.2.6 Договору відповідач зобов`язаний здійснювати організацію будівництва об`єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію.

За змістом пунктів 2. 6, 2.7 Договору, плановий термін закінчення будівництва IV квартал 2021 року, плановий термін введення в експлуатацію IV квартал 2021 року.

Позивач виконав свої зобов`язання згідно Договору та сплатив на користь відповідача вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в розмірі 317 680,00 грн, що підтверджується квитанцією № 1-1863К від 02 жовтня 2020 року.

Зазначає, що відповідач у порушення умов Договору не виконав свої зобов`язання та не ввів в експлуатацію і не передав позивачеві у власність об`єкт інвестування у IV кварталі 2021 року, у зв`язку із чим були істотно порушені умови Договору, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати у власність майно, на яке він розраховував при укладенні договору.

Надіслану позивачем кореспонденцію, відповідач не отримує, крім того з ним відсутній телефонний зв`язок.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- розірвати Договір купівлі-продажу майнових прав № С/129 від 02 жовтня 2020 року;

- стягнути з ТОВ «КБМ-С» на свою користь кошти сплачені за Договором купівлі-продажу майнових прав № С/129 від 02 жовтня 2020 року у розмірі 317 680,00 грн; неустойку, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 9 539,40 коп.; збитки, передбачені статтею 623 ЦК України, у розмірі 150 150,00 грн; моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Учасників справи повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, яким одночасно сторонам роз`яснено їх процесуальні права на подачу відповідних заяв по суті справи у встановлені строки.

Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено частиною восьмою статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, у відповідності до положень частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Такий висновок суду, зважаючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву та не повідомлено про причину не вчинення ним своєчасно такої процесуальної дії, узгоджується також із положеннями частини восьмої статті 178 вказаного Кодексу. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходило.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КБМ-С» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № С/129, відповідно до умов якого продавець ТОВ «КМБ-С» продав, а покупець ОСОБА_1 купив майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно пунктів 2. 6, 2.7 Договору, плановий термін закінчення будівництва IV квартал 2021 року, плановий термін введення в експлуатацію IV квартал 2021 року.

За змістом пункту 4.2 Договору визначено, що орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складала 317 680,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 52 946,66 грн.

Пунктом 4.2.1 Договору сторони визначили, що оплата здійснюється у наступному порядку: платіж, у розмірі 317 680,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 52 946,66 грн, здійснюється Покупцем в строк до 02 жовтня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання перед відповідачем за Договором купівлі-продажу майнових прав, сплативши на рахунок ТОВ «КМБ-С» вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в сумі 317 680,00 грн, що підтверджується квитанцією № 1-1863К від 02 жовтня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов`язання за Договором купівлі-продажу майнових прав належним чином не виконав та не ввів в експлуатацію об`єкт капітального будівництва і не передав позивачеві у власність об`єкт інвестування у визначені Договором строки.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17 (провадження N 61-41932сво).

Вирішальне значення для застосування положення частини другої статті 651 ЦК України має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що через істотне порушення відповідачем умов Договору позивач був позбавлений того, чого очікував за договором (отримати у власність проінвестований об`єкт нерухомості), тобто на що він розраховував під час укладення договору купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2020, внаслідок чого йому було спричинено шкоди у розмірі сплачених на виконання цього договору коштів в розмірі 317 680,00 грн, тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору та стягнення цих грошових коштів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 9 539,40 грн, суд дійшов до наступних висновків.

Позивач, посилаючись на порушення встановленого у договорі купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2020 року планового строку введення будинку в експлуатацію (пункт 2.7 договору), просив застосувати до відповідача відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд зауважує, що приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2020, відповідач продає, а позивач купує майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру, що розташована в об`єкті капітального будівництва. Розділом 3 договору передбачено порядок передачі майнових прав.

Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що розглядається, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.

Таким чином, зміст договору купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2023 року дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру. Зі змісту договору не вбачається, що відповідач здійснював будівельні роботи з будівництва житла для позивача або виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли з договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22).

Враховуючи викладене, з огляду на правові висновки Верховного Суду, враховуючи, що за договором купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2020 відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені з ТОВ «КМБ-С», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно статті 623 ЦК України, у розмірі 142 120,00 грн, суд дійшов до наступного.

Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

При цьому, цією ж статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Згідно частин першою, п`ятою, шостою та сьомою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено понесення збитків, не обґрунтовано їх розмір саме в сумі 142 120,00 грн, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно статті 623 ЦК України, у розмірі 142 120,00 грн, задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Разом з тим, саме по собі право на відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, в тому числі, і в разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, не звільняє позивача від обов`язку доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача, факту завдання моральної шкоди, обґрунтування й доведення її розміру

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язував із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по забезпеченню будівництва об`єкта капітального будівництва та введення його в експлуатацію.

Разом з тим, суд враховує у даному випадку правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 757/39364/15-ц, згідно з якою Верховний Суд зазначив, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, зі сторони відповідача відсутній склад цивільно-правового порушення.

При цьому, позивач не надав жодних доказів як на підтвердження погіршення свого стану здоров`я, так і на підтвердження того, що таке погіршення сталося внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Отже, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як заподіяння йому моральної шкоди та протиправності дій відповідача так і наявності причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом розірвання договору та стягнення коштів, сплачених позивачем на виконання цього договору у розмірі 317 680,00 грн.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.

Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, окрім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем в підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази:копію Договору про надання правничої допомоги від 13 грудня 2023 року, укладеного між адвокатом Семенюта О.В. та ОСОБА_1 , копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Семенюта О. В. , копію акту наданих послуг від 13 грудня 2023 до Договору про надання правничої допомоги від 13 грудня 2023 на суму 15 000 грн.

Із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені в акту наданих послуг від 13 грудня 2023 року, вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 15 000 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 9 940,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому з відповідача у зв`язку з частковим задоволенням позову слід стягнути в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 176,79 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, стст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» про захист прав споживача, розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу майнових прав №С/129 від 02 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КБМ-С».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» (код ЄДРПОУ 43629830, адреса місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Санаторна, 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти сплачені за договором купівлі-продажу майнових прав № С/129 від 02 жовтня 2020 року в розмірі 317 680,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 940,50 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» (код ЄДРПОУ 43629830, адреса місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Санаторна, 4) на користь держави судовий збір в розмірі 3 176,79 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Повний текст рішення складено 24.05.2024 року.