Постанова

від 27.06.2024 по справі 227/1778/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4830/24 Справа № 227/1778/23 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С.А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 227/1778/23 за позовом Заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Притуляка С.А.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Прокурор Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 при зверненні до Білозерської міської ради із заявою про відведення земельної ділянки кадастровий номер 1422085500:01:000:1006 у власність для ведення особистого селянського господарства, всупереч вимог ст.ст.116, 118, 121 Земельного кодексу України, приховав той факт, що раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це. Білозерська міська рада на момент прийняття оспорюваного рішення не перевірено факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Такі дії призвели до незаконного вибуття з комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 для ведення особистого селянського господарства.

Посилаючись на наведені обставини просив суд, визнати незаконним та скасувати рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 року №8/26-22 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів кадастровий номер 1422085500:01:000:1006), а також судові витрати по справі.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року в задоволенні позову заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що з прийняттям оспорюванного рішення право власності держави припинилося. Для того, щоб його захистити (витребувати майно в інших осіб), спочатку необхідно повернути державі право власності. З цією метою підлягає визнанню незаконним (недійсним) рішення міської ради. Без визнання недійсним цього рішення не має підстав вважати державу власником майна та відсутні передумови для застосування віндикації (витребування майна).

Також зазначає, що рішення Білозерської міської ради суперечить актам цивільного законодавства, а саме ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки ним вдруге безоплатно передано земельну ділянку у власність громадянина, який вже використав право на приватизацію.

Оскільки рішення міської ради не відповідає ч. ч.І, 3 ст. 203 ЦК України, прокурором заявлено вимогу про визнання рішення незаконним (недійсним) та скасування його.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, належним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 №8/26-22 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів 1422085500:01:000:1006)».

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Всудовому засіданні представник прокуратурі підтримав доводи скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних обставин.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 02.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000га кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Також повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виді цільового призначення не скористався.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9077/15-19- СГ від 04.06.2019 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000га кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 із земель держаної власності сільськогосподарського призначення на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства.

09.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про затвердження технічної документації документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000га кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Також повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виді цільового призначення не скористався.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16911/15-19-СГ від 23.09.2019р. затверджено технічну документацію та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, площею 2,0000га із кадастровим номером 0521084200:04:001:0158, для ведення особистого селянського господарства.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2019 року ОСОБА_1 продав вказану вище земельну ділянку ОСОБА_2 .

09.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Білозерської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовно площею 2,0000га. Земельна ділянка розташована на території Білозерської міської ради Покровського району Донецької області.

Рішенням Білозерської міської ради від 19.08.2021р. №8/21-31 надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000га із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі за межами населених пунктів Білозерської міської ради.

Рішенням Білозерської міської ради від 18.11.2021р. №8/26-22 за заявою ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів Білозерської міської ради (колишньої Новодонецької сільської ради) Покровського (раніше Добропільського) району Донецької області кадастровий номер 1422085500:01:000:1006. Передано у власність ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000га (кадастровий номер 1422085500:01:000:1006).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належним та ефективним способом захисту цього права Білозерської міської ради, є саме позов про витребування земельної ділянки, само по собі скасування вказаного рішення жодним чином не призведе до відновлення порушеного права Білозерської міської ради на земельну ділянку.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком та зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України, кожна особамає право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Вимогами статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно частини 1статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі що скасування рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 року №8/26-22, не призведе до поновлення прав Білозерської міської ради щодо користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, що потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Колегія суддів звертає увагу, що належним та ефективним способом захисту цього права є саме позов про витребування земельної ділянки, який, в свою чергу, може обґрунтовуватися незаконністю рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 року №8/26-22., яка не була заявлена разом позивачем.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки судом встановлено всі обставини справи їм дана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2024 року немає, т.я. воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складений 01 липня 2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агєєв