Постанова

від 19.06.2024 по справі 642/4276/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

19 червня 2024 року

м. Харків

справа № 642/4276/23

провадження № 22-ц/818/1110/24, № 22-ц/818/1424/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Маміної О.В. Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Львової С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, третя особа: Департамент реєстрації ХМР про визнання трудових відносин припиненими, зобов"язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки, за апеляційною скаргою Фонду державного майна України, в особі представника Олесі Шевчук на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2023 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 січня 2024 року, постановлені суддею Пашнєвим В.Г.,

В С Т А Н О В И В :

28 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду, у якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та Фондом державного майна України з 28 квітня 2023 року у зв`язку із його звільненням з посади директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з розділу: «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо», відомості про нього як керівника Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день винесення рішення суду, судовий збір та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 17 травня 2021 року Наказом Міністерства соціальної політики №43кс його призначено на посаду директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства.

14 жовтня 2022 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України №910-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство внесено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій і пакетів акцій (часток), що належать державі у статутних капіталах господарських товариств, які передаються із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна.

16 лютого 2023 року між Міністерством соціальної політики та Фондом державного майна складено Акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (код згідно ЄДРПОУ 03187743) із сфери управління Міністерства соціальної політики України до сфери управління Фонду державного майна України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

19 квітня 2023 року Позивачем на ім`я голови Фонду державного майна України направлено Заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання з 28 квітня 2022 року.

26 квітня 2023 року Фондом державного майна України надіслано лист від 26.04.2023 №10-57-10337, яким ОСОБА_1 фактично було відмовлено у звільненні через необхідність проведення інвентаризації.

19 травня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я голови Фонду державного майна України була направлена заява про видачу наказу про звільнення, в якій ОСОБА_1 просив надати йому копію наказу про звільнення його з посади директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства.

Жодної відповіді щодо заяви від Фонду державного майна України ОСОБА_1 не надійшло.

Станом на 28 квітня 2023 року (останній робочий день позивача) у Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства наявна заборгованість з виплати позивачу заробітної плати в розмірі 72 653 грн 42 коп, яка встановлена Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 22 травня 2023 року в справі №642/2599/23.

Позивач, як директор підприємства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора, у зв`язку з чим вважає, що бездіяльність Відповідача щодо вирішення питання про звільнення позивача, як директора підприємства, є грубим порушенням його прав на звільнення та обрання іншого місця роботи на власний розсуд.

Через відсутність рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 , непроведення державної реєстрації відомостей про зміну керівництва ХКЕПОП, непроведення остаточного розрахунку при звільненні, позивач вимушений звернутися до суду з цієї позовною заявою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки - задоволено.

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Фондом державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) з 28 квітня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з посади директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 112; код ЄДРПОУ: 03187743) на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з розділу: «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо», відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як керівника Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 112; код ЄДРПОУ: 03187743) на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 109 494 грн. 39 коп. (сто девять тисяч чотириста дев`яносто чотири гривні 39 копійок).

Стягнуто з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1610 грн 40 коп. (одна тисяча шістсот десять гривень сорок копійок).

Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1610 грн 40 коп. (одна тисяча шістсот десять гривень сорок копійок).

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 січня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки- задоволено. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. Стягнуто з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі Фонд державного майна України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просить скасувати додаткове рішення та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 19.04.2023 ОСОБА_1 було подано заяву про розірвання контракту № 3 від 17.05.2021, укладеного між Міністерством соціальної політики України, як уповноваженим органом управління та ОСОБА_1 , яким останнього було призначено па посаду директора Підприємства за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання з 28.04.2023. Зазначає, що у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власних бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (навіть у день подання заяви про звільнення). Щодо документального підтвердження поважної причини зазначає, що КЗпП України прямо визначено про документальне підтвердження двох поважних причин: неможливість проживання у даній місцевості та догляд зі хворим членом сім`ї, проте на практиці є усталеною позиція, що поважність будь-якої з причин потрібно підтвердити документально. Вказує, що звільнення за зміною місця проживання кваліфікується як «звільнення з поважних причин» і надає особі право на низку пільг і гарантій, отже, «поважність причин» має бути підтверджена документально. Отже, у будь-якому разі працівник повинен у своїй заяві про звільнення докладно описати поважну причину звільнення, яка унеможливлює подальше виконання трудових обов`язків та, в свою чергу, надати всі наявні документи на підтвердження зазначених у такій заяві підстав, чого Позивачем зроблене не було. Так, ОСОБА_1 ні до позовної заяви, ні до заяви від 19.04.2022 про звільнення за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання не було надано ані документальних, ані будь яких інших доказів на підтвердження зазначеної в заяві «поважної причини». Зазначає, що Фондом було розглянуто заяву ОСОБА_1 від 19.04.2023 та листом Фонду від 26.04.2023 № 10-57-10337 надано відповідь, в якій зазначено, що відповідно ч. 2 ст. 10 Закону Україні «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не враховано те, що на балансі Підприємства наявне нерухоме та рухоме державне майно, а отже, з наведених вище підстав, випливає необхідність проведення інвентаризації майна Підприємства, визначення матеріально-відповідальної особи та передання їй майна Підприємства для забезпечення належного зберігання. Стосовно стягнення середнього заробітку вказує, що згідно ч. 1 ст 4 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності» Фонд є суб`єктом управління об`єктами державної власності, тому до повноважень Фонду не відноситься проведення розрахунків (виплати заробітної плати та вихідної допомоги) та внесення в трудові книжки записів про звільнення. Посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Стосовно доводів щодо незгоди з додатковим рішенням зазначає, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що ним понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., відповідно до начебто укладеного між Позивачем та особою, що надає професійну правничу допомогу, договору про надання правової та професійної правничої допомоги. Акцентує увагу на тому, що на підтвердження вищевикладених обставин Позивачем не було надано жодних доказів (копій договору, копій квитанцій, копій акту приймання-передачі виконаних робіт і т.п.). Крім того, звертає увагу на те, що сама позовна заява була підписана (сформована) безпосередньо Позивачем, а не його адвокатом. Вказує, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (участь у судових засіданнях не здійснювалась), не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Міністерства соціальної політики від 17.05.2021 №43кс ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства з 17.05.2021, відповідно до укладеного контракту від 17.05.2021 № 3, строком до 16.05.2024.

16 лютого 2023 року на підставі акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство передано із сфери управління Міністерства соціальної політики України до сфери управління Фонду державного майна України.

19 квітня 2023 року Позивачем на ім`я голови Фонду державного майна України направлено Заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання з 28 квітня 2022 року.

26 квітня 2023 року Фондом державного майна України надіслано лист від 26.04.2023 №10-57-10337, яким ОСОБА_1 повідомлено про те, що враховуючи те, що на балансі підприємства наявне нерухоме та рухоме державне майно, необхідно провести інвентаризацію майна Підприємства, визначити матеріально-відповідальну особу та передати їй майно Підприємства для забезпечення належного зберігання. Після проведення інвентаризації майна Підприємства та передачі його для матеріально-відповідальної особи Фондом буде розглянуто питання про звільнення ОСОБА_1 .

Статтею 55 Конституції України гарантований захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Стаття 38 Кодексу законів про працю передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У paзi, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місцe проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в iншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом ciм`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з iншиx поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13 (провадження № 61-678св17), від 04 травня 2022 року у справі № 761/16900/21 (провадження № 61-12562св21).

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Як свідчать матеріали справи Фондом державного майна України не було вжито жодних дій для виконання обов`язку з видачі наказу про звільнення та проведення державної реєстрації змін до відомостей про керівника юридичної особи за заявою ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади за власним бажанням від 19.04.2023 р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи Фонду державного майна України на неможливість звільнення позивача до проведення інвентаризації є безпідставним, оскільки ні Кодекс законів про працю України, ні будь-які інші законодавчі акти не ставлять питання звільнення керівника підприємства за власним бажанням в залежність від проведення інвентаризації.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства дія трудового договору працівника продовжується.

Згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що у державній власності» з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, укладаються або переукладаються контракти.

16 лютого 2023 року на підставі акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство передано із сфери управління Міністерства соціальної політики України до сфери управління Фонду державного майна України.

Після передачі Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України, з позивачем не було переукладено контракт, у тому числі про повну матеріальну відповідальність працівника, а тому позивач не зобов`язаний нести будь-яку матеріальну відповідальність перед відповідачем.

Будь-яких інших поважних причин неможливості звільнення позивача з посади Фондом державного майна України при наданні відповіді від 26.04.2023 р. №10-57-10337 не наведено.

Стосовно доводів Фонду державного майна України на ненадання позивачем разом із заявою про звільнення доказів на підтвердження поважності причин звільнення, колегія суддів зазначає.

Питання щодо обов`язку працівника документально підтверджувати причину звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання в КЗпП України не врегульовано.

Роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Неможливість продовжувати роботу має бути мотивована. Зокрема, на вимогу роботодавця переїзд працівника на нове місце проживання мають підтверджувати відповідні документи (ухвала від 22.07.2015 справа № 6-10569св15).

Як свідчать матеріали справи, Фонд державного майна України не запитував у позивача будь-яких документів, доказів чи пояснень, які б підтверджували переїзд на нове місце проживання.

Позивачу було відмовлено у вирішенні питання про звільнення не через відсутність доказів зміни місця проживання, а з інших причин.

Отже вірним висновок суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги в частині визнання припиненими трудових відносин між позивачем та Фондом державного майна України з 28 квітня 2023 року у зв`язку із звільненням позивача з посади директора Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, є доведеними.

Стосовно вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника підприємства.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі. В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що у разі визнання трудових відносин припиненими внаслідок розірвання трудового договору на підставі рішення суду, повноваження директора припиняються, підприємство зобов`язується провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру.

Факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним і таким, що не суперечить закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним засобом захисту порушених прав позивача та забезпечення принципу верховенства права є визнання припиненими трудових відносин між ним і Фондом державного майна України та виключення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань про ОСОБА_1 як керівника (директора) Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства.

Крім вимоги про розірвання трудових відносин, позивач просив також стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Судовим наказом Ленінського районного суду м.Харкова від 22.05.2023 р. в справі №642/2599/23 встановлено наявність у Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства заборгованості з виплати позивачу заробітної плати в розмірі 72 653 грн 42 коп. Даний судовий наказ набрав законної сили 15 червня 2023 року. На виконання даного Судового наказу також відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 від 11.07.2023 р.

Відповідно до ч.4,5 ст.82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт наявності у Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства заборгованості з виплати позивачу заробітної плати в розмірі 72 653 грн 42 коп. встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому не потребує повторного дослідження та доказування у рамках даної справи.

Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачу станом суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

Представником Позивача надано до суду довідку форми ОК-5, з якої вбачається, що сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати у лютому 2023 складає 12864 грн 00 коп., у березні 2023 - 12864 грн 00 коп..

Таким чином, заробітна плата за два останніх місяці становить 25 728 грн. (12864 грн 00 коп. * 2), відповідно середньоденний розмір заробітної плати за останні два місяці складає 598 грн 33 коп. (25 728 грн / (59 - 16). Затримка розрахунку має місце з 29.04.2023, по 20.10.2023, що складає 6 місяців або 183 дні, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з становить 109 494,39 грн. ( 183 х 598,33 ).

Оскільки позивач мав бути звільнений з 28 квітня 2023 року, то саме у цей день з ним необхідно було здійснити остаточний розрахунок, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягають стягненню кошти в сумі 109 494,39 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно незгоди відповідача з додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 січня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами є сума в розмірі по 10 000 грн. з кожного з відповідачів.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 22 грудня 2023 року до суду звернулася представник позивача адвокат Мух К.Б. із заявою, в якій просить ухвалити додаткове рішення у справі № 642/4276/23 та стягнути з Фонду державного майна України та Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу пов`язані з розглядом справи в розмірі 10000 грн. з кожного відповідача.

Як свідчать матеріали справи, представництво позивача у суді адвокат Мух К.Б. здійснювала на підставі договору №29Ч2023-ФО про надання правової та професійної правничої допомоги від 29 червня 2023 року.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано:

- договір №29Ч2023-ФО про надання правової та професійної правничої допомоги від 29 червня 2023 року;

- додаток №1 до Договору №29Ч2023-ФО про надання правової та професійної правничої допомоги від 29 червня 2023 року;

- доручення №1 про надання правової та професійної правничої допомоги до Договору №29Ч2023-ФО про надання правової та професійної правничої допомоги від 29 червня 2023 року;

- звіт про надану правову та професійну правничу допомогу за дорученням №1 до Договору №29Ч2023-ФО про надання правової та професійної правничої допомоги від 29 червня 2023 року, відповідно до змісту якого остаточний розмір гонорару становить 20 000 грн.;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КР№000391 адвоката Мух К.Б.;

- ордер на надання правничої допомоги адвоката Мух К.Б.;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1836 адвоката Прилипко Д.В.;

- копію посвідчення помічника адвоката Щеглакова І.Е.;

- копію наказу про прийняття на роботу ОСОБА_3 ..

До заяви про ухвалення додаткового рішення у справі представником позивача також надано докази направлення заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Отже, доводи апелянта про те, що позивачем не було надано жодних доказів копій договору, копій квитанцій, копій акту приймання-передачі виконаних робіт і т.п., спростовуються матеріалами справи.

Доводи апелянта про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді та не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, колегією суддів не приймаються, оскільки судом було вірно визначено розмір відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі по 10 000 грн. з кожного відповідача, що відповідає положенням ст. 137 ЦПК України, а також принципам співмірності та пропорційності цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції, Додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Фонду державного майна України, в особі представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2023 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 червня 2024 року.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова