Постанова

від 02.07.2024 по справі 380/7152/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02 липня 2024 року

справа № 380/7152/23

адміністративне провадження № К/990/22837/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці

на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (суддя - Крутько О.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року (у складі колегії суддів: Качмар В.Я., Гудим Л.Я., Затолочний В.С.)

у справі №380/7152/23

за позовом Приватного підприємства «Енерджі Стар»

до Львівської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

У квітні 2023 року Приватне підприємство «Енерджі Стар» (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці (далі - митний орган, відповідач у справі, скаржник у справі) в якому просило визнати протиправними та скасувати: рішення митного органу про коригування митної вартості товарів від 14 жовтня 2022 року №UA209000/2022/900131/2; картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 14 жовтня 2022 року UA209170/2022/001466.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року позов задоволено. Вказане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року.

14 липня 2023 року представником Підприємства подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10736.00 гривень.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року заяву Підприємства про відшкодування витрат на правову допомогу задоволено частково, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Задовольняючи заяву позивача частково суди попередніх інстанцій вказали на те, що виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу достатньою до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є сума у розмірі 5000,00 гривень.

13 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської митниці на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №380/7152/23, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року та витребувано справу з суду першої/апеляційної інстанції.

27 червня 2024 року справа №380/7152/23 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили, що підготовка і подання позовної заяви по даній та сума гонорару оплаченої за її написання не є співмірною із категорією даної справи. Дана категорія справи не є складною, а написання позовної заяви не потребувало часу, для такого високого розміру гонорару.

Крім того, як вказав митний орган, суди не дослідили та не надали належної оцінки тому, що послуга зібрання в клієнта документів та їх аналіз не є видом правничої допомоги в розумінні Закону України «Про адвокатську діяльність». До того ж така послуга як юридичний аналіз документів є складовою частиною послуги підготовка позовної заяви та штучно виділена для збільшення розміру вартості правової допомоги.

Також відповідач наголосив на тому, що суди попередніх інстанцій не дослідили факту не надання представником позивача жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та відповідає зазначеній сумі.

Правове регулювання та висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина перша статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положення частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про вирішення питання розподілу судових витрат з огляду на її обґрунтованість в частині послуг, які підтверджуються документально, виходячи з принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката обсягу фактично наданим послугам.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру таких витрат.

У свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав доказів та не зазначив обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

Отже, Верховним Судом не встановлено визначених законом підстав для скасування додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року.

Доводи митного органу, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд, переглянувши додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши дотримання судами норм процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого скарга залишається без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №380/7152/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер