Рішення

від 02.07.2024 по справі 910/5232/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024Справа № 910/5232/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Фермерського господарства «Ковалевського Віталія Івановича»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелвіз Делайт»

про стягнення 284 996,24 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фермерського господарства «Ковалевського Віталія Івановича» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелвіз Делайт» про стягнення 284 996,24 грн, з яких: 202 500,00 грн сума попередньої оплати, 66 039,40 грн пеня, 12 416,15 грн 7% річних та 4 040,69 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 18.05.2023 № 18/05/23-1 в частині передачі позивачу оплаченого ним товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5232/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонами строки для подання заяв по суті спору.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.05.2024 була направлена судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка значиться у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (вул. Вербицького Архітектора, 7Г, оф. 20, м. Київ, 02091), однак конверт № 0600264961510 повернувся до суду не врученим, причиною повернення зазначено «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, оскільки судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.05.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Водночас, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕЛВІЗ ДЕЛАЙТ» (продавець) та Фермерським господарством «Ковалевського Віталія Івановича» (покупець) укладено договір № 18/05/23-1 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов`язався поставити, а позивач прийняти товар і оплатити його вартість.

Найменування товару визначається сторонами у Додатках, які складаються на кожну партію товару окремо і є невід`ємними частинами цього Договору (п. 1.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору встановлено термін (строки) передачі товару - 10 днів з дня оплати товару.

Відповідно до пунктів 3.4., 3.5. Договору продавець передає покупцю разом з товаром наступні документи: видаткову накладну, протокол якості, договір. Перехід права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних на товар.

За умовами п. 4.1. Договору оплата товару проводиться в порядку 50% передоплати на основі рахунку та 50% за фактом отримання товару. Оплата проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Передача-приймання товару здійснюється в пункті поставки обумовленого сторонами (п. 6.1. Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання представниками та засвідчення печатками сторін (за наявності). Строк дії Договору становить до 31.12.2023, або до повного його виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 7.1. Договору).

Так, на виконання п. 1.2. Договору сторонами 18.05.2023 було підписано Додаток № 1 до Договору, яким визначено характеристики товару, який підлягає поставці, а саме: Насіння соняшнику Піонер П64ЛП130, в кількості 50 шт, загальної вартості 202 500,00 грн. Умови оплати визначено аналогічні з передбаченими п. 4.1. Договору умовами. При цьому, сторони у вказаному Додатку № 1 визначили, що товар має бути поставлений не пізніше 31.05.2023.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 19.05.2023 здійснив 100% передоплати за товар, перерахувавши на користь відповідача кошти у розмірі 202 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 27.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов Договору поставку оплаченого товару у перебачений сторонами строк не здійснив, у зв`язку з чим позивачем була направлена претензія-вимога про повернення попередньої оплати за непоставлений товар від 28.02.2024 № 28/02/24-1. Оскільки така вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому заявив до стягнення з відповідача суму сплаченої передоплати у розмірі 202 500,00 грн, а також пеню у розмірі 66 039,40 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 12 416,15 грн та інфляційні збитки у розмірі 4 040,69 грн за порушення виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, сторони у Додатку № 1 до Договору від 18.05.2023 визначили строк виконання відповідачем свого зобов`язання із поставки товару на суму 202 500,00 грн - не пізніше 31.05.2023.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували здійснення відповідачем поставки товару у встановлений договором строк на суму 202 500,00 грн.

Суд зазначає, що зі змісту ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Згідно з ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

З аналізу викладених норм вбачається, що за договором поставки у продавця (постачальника) виникає обов`язок передати відповідний товар у власність покупця, якому відповідає обов`язок покупця прийняти цей товар, а також оплатити його. Тобто у постачальника на підставі договору виникає негрошове зобов`язання перед покупцем, і лише в разі порушення цього зобов`язання та за наявності відповідної вимоги покупця в постачальника може виникнути обов`язок щодо повернення суми попередньої оплати.

У справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у даних правовідносинах у відповідача обов`язок повернення позивачу сплаченої останнім попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України настав з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01.06.2023.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 28.02.2024 звертався до відповідача із претензією-вимогою про повернення попередньої оплати за непоставлений товар від 28.02.2024 № 28/02/24-1, у якій просив відповідача повернути суму попередньої оплати у розмірі 202 500,00 грн протягом 7 днів з дати отримання цієї претензії.

Жодних відповідей від відповідача на зазначену претензію та доказів повернення сплачених позивачем коштів передоплати матеріали справи не містять.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив поставку товару у визначений договором строк та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 202 500,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Водночас, у зв`язку з порушенням умов Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 66 039,40 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 12 416,15 грн та інфляційні збитки у розмірі 4 040,69 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частинами 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).

Тобто, законодавство дозволяє сторонам вільно визначати у договорі розмір штрафних санкцій за порушення зобов`язань, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до п. 8.1. Договору за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі неотриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством.

За порушення строків відвантаження товару за цим Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки. Крім цього, винна сторона зобов`язується сплатити на користь іншої сторони Договору 7% річних та інфляційні втрати, а також компенсувати підтверджені збитки, спричинені невиконанням умов Договору (п. 8.2. Договору).

При цьому, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку (п. 8.3. Договору).

З урахуванням викладеного вище та враховуючи порушення відповідачем умов Договору, позивачем правомірно нараховано останньому до сплати штрафні санкції у вигляді пені та 7% річних за період прострочення з 01.06.2023 по 15.04.2024, а також інфляційні втрати за період прострочення з 01.06.2024 по 29.02.2024.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 7% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у заявлених обсягах, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 66 039,40 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 12 416,15 грн та інфляційні збитки у розмірі 4 040,69 грн.

Відповідач, в свою чергу, своїм правом на спростування викладених у позові обставин не скористався, свого обов`язку зі сплати на користь позивача попередньої оплати у розмірі 202 500,00 грн, а також пені, 7% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до умов Договору, не спростував.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелвіз Делайт» (вул. Вербицького Архітектора, буд. 7Г, оф. 20, м. Київ, 02091; ідентифікаційний код 44594631) на користь Фермерського господарства «Ковалевського Віталія Івановича» (вул. Шевченка, 68, с. Миколаївка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27634; ідентифікаційний код 23227389) борг у розмірі 202 500,00 грн, пеню у розмірі 66 039,40 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 12 416,15 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 040,69 грн та судовий збір у розмірі 4 274,94 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.07.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко