Постанова

від 24.06.2024 по справі 682/841/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 682/841/23

Провадження № 22-ц/4820/988/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

секретар судового засідання Заворотна А.В.

за участю представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Славутської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_4 , на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року (суддя Матвєєва Н.В.).

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У квітні 2023 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі КЕВ м. Хмельницький) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначалось, що військовослужбовцю ЗСУ ОСОБА_5 під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Славутського гарнізону Хмельницької області, відповідно до ордеру №003609 від 28.12.2002, виданого Виконавчим комітетом Славутської міської ради, було надано службове приміщення №17 з 1- кімнати, житловою площею 17,8 кв.м, на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , на склад сім`ї із двох осіб, в тому числі його дружину ОСОБА_1 .

Вказана квартира належить до службових квартир, знаходиться на обліку відомчого житлового фонду і призначена для розміщення військовослужбовців, які проходять службу в Славутському гарнізоні Хмельницької області.

У 2015 році військовослужбовця ОСОБА_5 переведено для подальшого проходження служби у м. Рівне, а згодом до військової частини НОМЕР_3 , а згодом, яка тимчасово знаходиться в м. Кропивницький.

Відповідачка та її чоловік ОСОБА_5 всупереч вимогам чинного законодавства, займане ними службове житло не звільнили і уповноваженим особам квартирно-експлуатаційного відділу Міністерства оборони України не передали.

Крім того, у 2018 році ОСОБА_5 змінив реєстрацію місця проживання, а відповідачка одна залишилася зареєстрованою в службовому приміщенні, неодноразові звернення військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_5 та відповідачки про добровільну здачу житла залишені ними без розгляду.

Згідно з актами не проживання особи за місцем реєстрації, відповідач не проживає за місцем реєстрації з січня 2019 року по день звернення позивачем до суду. Зі слів сусідів, останнім часом квартирою користується невідома особа чоловічої статі.

ОСОБА_1 не має відношення до Славутського гарнізону і не перебуває на відповідному обліку військової частини НОМЕР_1 , своєю бездіяльністю створила перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном, позивач не може в повному обсязі виконувати соціальні гарантії, які передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо забезпечення даним службовим житлом інших військовослужбовців Славутського гарнізону.

З врахуванням викладеного вище, позивач просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2023 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 2684 грн.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено та скасовано заочне рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.05.2023.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2023 року клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 та його доньку ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , залучено до участі в справі Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Славутської міської ради.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2023 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерство Оборони України.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року позов військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кисельову М.І., просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що позивачем у рамках даної цивільної справи подано позов до дружини та члена сім`ї військовослужбовця ОСОБА_5 , ордер на службове приміщення був виданий також на його ім`я, а тому суд першої інстанції мав залучити чоловіка відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 до участі в справі як третю особу.

При цьому, також зазначає, що її чоловік ОСОБА_5 має право на пенсію за вислугу років, досягнувши 45-річного віку та маючи календарну вислугу 25 років і більше, однак, за весь багаторічний сумлінний період служби він не отримував іншого службового житла окрім спірної квартири АДРЕСА_2 чи компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення та перебуває на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов, разом із донькою ОСОБА_7 . На думку скаржниці, позбавлення її, як члена сім`ї військовослужбовця, права на користування єдиним наявним у сім`ї військовослужбовця службовим житловим приміщенням під час дії воєнного стану в Україні та задіяння її чоловіка у безпосередніх бойових діях та захисті територіальної цілісності держави є неприйнятним та неприпустимим.

Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не враховано довідку військової частини НОМЕР_4 від 04.07.2023 №501\179, витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №156 від 17.06.2022, з яких слідує, що чоловік відповідачки ОСОБА_5 правовідносин з роботодавцем Міністерством оборони України не припинив.

Вказує, що представником Органу опіки та піклування не було дотримано вимог ЦПК України у частині подання доказів та не надано доказів на підтвердження чи спростування факту проживання у квартирі малолітньої ОСОБА_3 . Суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права врахував виключно пояснення представника Органу опіки та піклування, які не є доказами, проте покладені в основу оскаржуваного рішення.

Також посилаєтьсяв апеляційнійскарзі нате,що врішенні судуне вповному обсязівідображено показаннясвідків,висвітлено їхпоказання однобічно. Суд першої інстанції критично поставився до показань свідка з її сторони ОСОБА_8 , оскільки він перебуває у дружніх стосунках із відповідачкою. В той же час у суду першої інстанції не виникло жодних зауважень до показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , показання саме яких суд мав би оцінити з точки зору довіри до свідків, оскільки останні як одні й ті ж особи підписували акти про не проживання особи за місцем реєстрації двічі, 02.08.2022 та 17.03.2023, що може свідчити про їх безпосередню зацікавленість чи упередженість.

Акт про не проживання особи за місцем реєстрації від 02.08.2022, як зазначає скаржниця, судом помилково взято до уваги та покладено в основу рішення, оскільки строк дії акту в ньому не зазначено, акти від 02.08.2022 та від 17.03.2023 складені під час дії воєнного стану та крайньої необхідності у відповідача ОСОБА_1 доглядати прикуту до ліжка матір.

На думку скаржниці, судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин положення ст. 71 ЖК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_11 просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказував, що посилання ОСОБА_1 на обставину, що її чоловік не отримав службове житло за новим місцем служби, є безпідставним, оскільки задля отримання військовослужбовцем службового житла за новим місцем служби, необхідно здати службове житло за попередні місцем служби, що ОСОБА_5 не було зроблено до цього часу. Проте, вказані обставини не завадили йому стати на квартирний облік у Рівненському гарнізоні, на якому він перебуває разом із донькою. Службова квартира АДРЕСА_2 була виділена йому в користування на підставі рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №96 від 19.07.2023.

Військова частині НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Звертає увагу на той факт, що з відповіді на адвокатський запит адвоката Кисельової М.І. вбачається, що підполковник ОСОБА_5 під час проходження військової служби у військовій частині АДРЕСА_3 перебуває на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов з 07.03.2015, проживає та зареєстрований на території військової частини, у черзі на забезпечення службовим житлом з 22.06.2018, тому добровільна відмова останнього від користування спірною службовою квартирою в м. Славута і перебування на черзі для отримання службового житла в м. Рівне, не покладає на суд першої інстанції обов`язок залучення ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи. А неотримання ОСОБА_5 в м. Рівне іншого житла чи компенсації за неотримане службове житло, не є предметом даної цивільної справи. На думку позивача, переміщення ОСОБА_5 17.06.2022, тобто більш як через сім років після добровільного залишення ним службового житла в м.Славута, до оперативного угрупування військ «Дніпро» не є тотожним відрядженню військового до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів.

КЕВ м. Хмельницький подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначав, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Неправомірні дії ОСОБА_1 позбавляють можливості забезпечити житловою площею інших працівників, військовослужбовців, які проходять службу в Славутському гарнізоні та потребують поліпшення житлових умов.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу.

Представник позивача ОСОБА_12 , представник третіх осіб ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно дост. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до архівного витягу із рішення Виконавчого комітету Славутської міської ради від 23.12.2022 №403 квартири в новозбудованому 65-ти квартирному будинку АДРЕСА_4 ; надано статус «службова» квартирам АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 (на даний час - Ізяславська) (а.с. 103-114 т. 2).

Квартира АДРЕСА_2 перебуває на обліку КЕВ м. Хмельницький як службова та належить до державного житлового фонду Міністерства оборони України (а.с. 47-48 т. 1).

Згідно з архівним витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 25.12.2002 №660 «Про надання службових житлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 », було надано службове житлове приміщення № НОМЕР_5 з 1-ї кімнати житловою площею 17,8 кв.м. на 1 поверсі в будинку АДРЕСА_1 на склад сім`ї з 2 осіб, в тому числі: 1) начальник відділення бойової підготовки в/ч НОМЕР_2 капітан ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 , 1973 року народження (дружина) (а.с. 9 т. 1).

Рішенням Виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 28.12.2002 № 405 було затверджено витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 25.12.2002 №660 «Про розподіл службових житлових приміщень /квартир АДРЕСА_8 » (а.с. 10 т. 1).

29.12.2002 на підставі вказаного рішення ОСОБА_5 було видано ордер серії ХМО №003609 на сім`ю з 2 осіб ( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 дружина) на право заняття житловою площею 17,8 кв.м., квартирою АДРЕСА_2 (а.с. 140 т. 2).

Згідно з довідками ВЧ НОМЕР_4 від 04.07.2023 №179, від 25.08.2023 №501/217, підполковник ОСОБА_5 перебуває на військовій службі у військовій частині № НОМЕР_6 , перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 07.03.2015 в загальній черзі, у черзі на забезпечення службовим житлом з 22.06.2018 за №118, зареєстрований та проживає на території військової частини НОМЕР_7 (а.с. 142, 145, 152 т. 2).

Зареєстрованим місцем проживання доньки відповідачки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є АДРЕСА_9 з 30.07.2015 (а.с. 141 т. 2).

За повідомленням Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький від 15.01.2015 за №118, по даних КЕВ м. Хмельницький переведені для подальшого проходження служби в м. Рівне військовослужбовці, які утримують квартири, в тому числі: капітан ОСОБА_5 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Таким військовослужбовцям за новим місцем служби ордери на отримання службового житла будуть надаватися після здачі службового житла за попереднім місцем служби (а.с. 11 т. 1).

Згідно з актами про не проживання особи за місцем реєстрації від 03.08.2022 та 20.03.2023, складених в присутності свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_9 , ОСОБА_1 із січня 2019 року і по день складення актів не проживає в квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 14-15 т. 1).

Відділенням поліції № 1 Шепетівського районного управління поліції НП ГУНП в Хмельницькій області від 07.07.2023 ОСОБА_1 надано відповідь, з якої вбачається, що 27.06.2023 під час комісійного обстеження квартири АДРЕСА_2 , в складі заступника командира в/ч НОМЕР_1 , начальника комендантської дільниці КЕВ м. Хмельницький, представника поліції ВнП №1 було встановлено, що в квартирі тривалий час ніхто не проживав, вона знаходиться у занедбаному стані, цінні речі в квартирі відсутні. Під час обстеження квартири складено акт опису майна, яке не перебуває на балансі (побутова техніка) та опечатано вхідні двері. Про необхідність забрати речі було повідомлено ОСОБА_1 (а.с. 44 т. 2).

З витягу з Реєстру територіальної громади від 18.08.2023 року вбачається, що з 18.08.2023 в квартирі АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_2 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 72 т. 2).

З відповіді ТОВ «Х-СІТУ» на виконання ухвали суду від 27.11.2023 про витребування доказів, слідує, що вказаним товариством надавалися електронні комунікаційні послуги за адресою: АДРЕСА_10 на підставі договору від 05.12.2017, укладеного між товариством та ОСОБА_8 . Дата відключення 06.06.2022 у в зв`язку з непогашенням заборгованості за послуги (а.с. 210 т. 2).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Під час допиту свідків в суді першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , останні підтвердили факт підписанні ними акту не проживання особи за місцем реєстрації від 03.08.2022 та 20.03.2023 про те, що ОСОБА_1 не проживає в квартирі АДРЕСА_2 з січня 2019 року.

За показами свідка ОСОБА_8 , останній з 2018 року на прохання ОСОБА_1 наглядав за квартирою АДРЕСА_2 , іноді залишався ночувати у ній, коли був у квартирі - ОСОБА_6 у квартирі не було, питань з приводу її відсутності в квартирі не ставив.

Задовольняючи позов про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира має статус службового житлового приміщення, відповідачка не проживає в спірній квартирі без поважних причин, доказів наявності підстав для збереження за нею права користування житловим приміщенням не надала.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

За положеннямистатті 47 Конституції України,кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною четвертоюстатті 9 ЖКУкраїни передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього ч. 1ст. 118 Житлового Кодексу України. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.

Як передбачено ч. 2ст. 121 ЖК України(в редакції статті на час спірних правовідносин), службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до пп. 19, 20 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ №1081 від 03.08.2006, у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

За матеріалами справи, військовослужбовець ОСОБА_5 знявся з реєстраційного обліку в службовій квартирі та припинив проживання у спірній квартирі, водночас в ній продовжує бути зареєстрованою відповідачка ОСОБА_1 (дружина ОСОБА_5 ), проте не проживає у ній.

Стаття 71 ЖКУкраїни встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно достатті 72ЖК України,визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановленістаттею 71 ЖК Українистроки у жилому приміщенні без поважних причин, а поважністьпричин такоївідсутності -на відповідача. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Судувід 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17.

Застаттею 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першоюстатті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

Як на доказ поважності причин не проживання відповідачки у спірному жилому приміщенні, остання посилалась на необхідність догляду за хворою матір`ю ОСОБА_18 , яка його потребувала з січня 2023 року (а.с. 19-20 т. 2), запровадження в Україні у лютому 2022 року правового режиму воєнного стану та знаходження квартири біля стратегічного військового об`єкту, проте, вказані обставини виникли після спливу більше ніж трьох років, як відповідачка залишила спірне житлове приміщення, і такий тривалий строк відсутності її у квартирі є самостійною підставою для визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, що враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Крім того, за змістом відповіді ВП №1 Шепетівського РУП від 07.07.2023 №4617/831/1221/171/23 на звернення ОСОБА_1 , вказана відповідь направлялось на адресу заявниці ОСОБА_1 - АДРЕСА_11 , що свідчить про те, що відповідачка обрала інше постійне місце в іншому населеному пункті м. Рівне (а.с. 44 т. 2).

Надані відповідачкою квитанції про сплату комунальних послуг за квітень-травень, вересень-жовтень 2022 року, січень 2023 року (а.с. 25-43 т. 2) беззаперечно не свідчать про те, що з 2018 року вона мала зацікавленість до квартири АДРЕСА_2 , планувала проживати у ній.

Таким чином встановлено, що відповідачка добровільно залишила жиле приміщення, тривалий час в ньому не мешкає, своєю реєстрацією в квартирі створює для держави в особі позивача перешкоди.

Безпідставним є посилання скаржниці в апеляційній скарзі на наявність судового рішення від 05.01.2016 у справі №682/2620/15 про відмову в позові Славутського гарнізону, військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_12 до ОСОБА_1 про виселення, оскільки задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила користування житловим приміщенням не залежить від вирішення спору про виселення з нього вказаної особи.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участь в справі в якості третьої особи ОСОБА_5 (чоловіка відповідачки), оскільки правом на заявлення такого клопотання в суді першої інстанції відповідачка не скористалась, крім того, належних та допустимих доказів того, що рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки не надала.

Також не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції показів свідків, оскільки, відповідно до частин першої-третьоїстатті 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей12,13,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей263,264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно дост. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2024 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай