Рішення

від 02.07.2024 по справі 917/664/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 Справа № 917/664/24

Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Група Дельта», м. Київ, 03150, вул. Січових Стрільців, 37-41, оф. 41А, код ЄДРПОУ 39069060,

до Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», 36022, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 69, код ЄДРПОУ 00952166,

про стягнення 588 606,24 грн.

Без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" просить суд стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" 588 606,00 грн заборгованості, з яких : 480 871,48 грн інфляційні втрати за період з 19.04.2021р. по 19.04.2023р. та 107 734,76 грн три проценти річних за той же період, нараховані за несвоєчасне виконання умов укладеного між сторонами 28.02.2018 року Договору №06, що встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.11.2018р. у справі № 917/845/18, яке набрало законної сили.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 24.04.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, визнано справу малозначною, вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті спору. Ухвалу направлено сторонам до електронних кабінетів через систему Електронний суд (а.с.39-41).

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію рішення Господарського суду Полтавської області від 01.11.2018р. по справі №917/845/18; копію наказу про примусове виконання рішення; розрахунок інфляційних донарахувань та 3% річних; копію листа ВДВС про стан виконання наказу; копію постанови ВДВС про відкриття виконавчого провадження №59268456; інформація про виконавче провадження; копію Договору на надання правової допомоги від 01.12.2023; постанова про зупинення вчинення виконавчих дій; копію акту виконаних робіт від 19.04.2024; копію ордеру, свідоцтва адвоката; квитанцію від 19.04.24р. і ін..

Відповідач відзив на позов, будь-яких заяв чи клопотань не надав. Ухвала про відкриття провадження у справі була скерована відповідачу через систему Електронний суд та доставлена до електронного кабінету відповідача 24.04.2024р. (довідка- а.с.40). Відтак, строк подання відзиву на позов, встановлений ГПК України, сплинув. Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, про що відповідач був попереджений п.5 ухвали від 24.04.24р.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Обставини, встановлені судом під час розгляду справи:

01.11.2018р. Господарським судом Полтавської області було прийнято рішення у справі №917/845/18, яке набрало законної сили 21.01.2019р. Даним рішенням, зокрема, встановлено наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" та Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" укладено договір поставки № 06 від 28.02.2018р. (далі - Договір). Згідно п.1.1 Договору відповідач, як постачальник, зобов`язався поставити покупцю , а покупець зобов`язався прийняти і оплатити борошно пшеничне вищого, першого та другого сортів. Згідно п.8.1 Договору строк дії договору до 31 грудня 2018р.

За п.3.1., п.3.2 Договору оплата товару 100% передплата з моменту отримання рахунку покупцем. Підставою для перерахування грошових коштів є рахунок-фактура постачальника, отриманий покупцем. Датою оплати є дата перерахування коштів на розрахунковий рахунки постачальника.

Згідно п.3.4. Договору ціна товару визначається сторонами в Специфікаціях, що надаються постачальником не пізніше 3 днів до зміни ціни і є невід`ємною частиною цього договору, і яка діє до моменту зміни ціни на товар.

В специфікації № 1 від 28.02.2018р. (додаток №1 до Договору) сторони узгодили найменування, кількість, одиницю виміру та вартість товару, що підлягає постачанню; загальну вартість товару - 976750,00 грн., у т.ч. ПДВ - 162791,67 грн.(борошно в/сорт 77 т., сума без ПДВ 417083,33 грн., борошно 1 сорт 75 т., сума без ПДВ 396875,00 грн.). В п.3 специфікації № 1 від 28.02.2018р. сторони узгодили, що оплата здійснюється покупцем за 100% передоплатою, з моменту отримання рахунку покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. На оплату товару (борошно) відповідач виписав позивачу рахунок-фактуру № П-00000171 від 01.03.2018р. на суму 975000,00 грн.

На виконання Договору за платіжним дорученням № 118 від 01.03.2018р. позивач сплатив відповідачу 975000,00 грн. попередньої оплати за борошно.

В п. 4 специфікації № 1 від 28.02.2018р. сторони узгодили, що поставка здійснюється в строк до 13.03.2018р. на умовах EXW зі складу постачальника за адресою: м. Полтава, вул. Небесної Сотні,69 згідно з Міжнародними правилами по інтерпретації комерційних термінів Інкотермс 2010.

Відповідач за видатковою накладною №П-00000167 від 20.03.2018р. поставив позивачу товар на загальну суму 128884,00грн., а саме борошно пшеничне 1 сорту у кількості 20 тон за ціною 6323,00грн. з ПДВ за 1 тонну на суму 126460,00грн. з ПДВ за тару - мішки поліпропіленові у кількості 400 шт. на суму 2424,00грн. з ПДВ.

За актом здачі - прийняття робіт №П-00000134 від 20.03.2018р. відповідач надав позивачу послуги навантаження 20 тон муки у тарі; загальна вартість послуг 1116,00грн. Залишок товару на суму 845000,00грн. відповідач в порушення договору позивачу не поставив.

Вказаним судовим рішенням позовні вимоги ТОВ «Інвест Група Дельта» було задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (вул. Небесної Сотні, буд.69, м. Полтава, 36022; ідентифікаційний код 00952166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" (вул. Січових Стрільців, буд.37-41, офіс 41А, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 39069060) 845000 грн. 00 коп. - основного боргу, 86280грн. 83коп. - пені, 169000грн. 00коп. - штрафу, 76931 грн. 50коп. - 30% річних, 17658 грн. 18 коп. - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

22.02.2019 на виконання даного рішення Господарським судом Полтавської області було видано відповідний наказ.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені вказаним рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/845/18 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

На підставі виданого Господарським судом Полтавської області наказу про примусове виконання рішення суду від 01.11.2018р. у справі №917/845/18 постановою від 05.06.2019 Подільського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавче провадження ВП № 59268456, яке в подальшому було передано на виконання до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області.

На адвокатський запит від 16.12.2023 про стан виконання рішення суду по справі відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом повідомив про зупинення виконавчого провадження з 23.07.2020 у зв`язку з початком процедури приватизації.

Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на час подання позову відповідач не перерахував позивачу заборгованість, яка стягнута за рішенням суду у справі № 917/845/18.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку поставки товару із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 588 606,00 грн заборгованості, з яких : 480 871,48 грн інфляційні втрати за період з 19.04.2021р. по 19.04.2023р. та 107 734,76 грн три проценти річних за той же період.

При прийнятті рішення судом встановлено наступне:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України судом приймаються як преюдиційні факти встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 01.11.2018р. в справі №917/845/19.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Великої Палати Верховного Суду 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням ч. 1 ст. 49 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі, тобто день зарахування суми платежу визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України, а отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

При прийнятті даного рішення, суд враховує позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За наведеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного:

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За умовами договору № 01/12/23-02 від 01.12.2023 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичем (а.с. 22-23), сторони домовилися про наступне:

- предметом договору є надання адвокатом юридичної допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором з питань стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних з ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» за справою №917/845/18.

- клієнт зобов`язується оплачувати послуги адвоката в порядку та на умовах, визначених цим договором; підписати акт приймання-передачі адвокатських послуг протягом 3 днів з моменту отримання;

- оплата послуг адвоката становить фіксовану суму 12 000,00 грн за весь обсяг наданих послуг, у т.ч. : вивчення документів, підготовка процесуальних документів, участь у судах всіх інстанцій, організація і виконання судового рішення ДВС (п. 4.1 Договору).

Наявність статусу адвоката у Рябушко В.С. підтверджується копією свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 09.04.019 № 002125.

В акті надання послуг № 1 від 19.04.2024 (а.с. 24) сторони підтвердили, що адвокат надав позивачу юридичні послуги згідно договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року в межах даної справи, загальна вартість послуги з надання правничої допомоги - 12 000,00 грн. Позивачем також надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 19.04.2024р. у підтвердження проведення оплати 12 000,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 12 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої ст. 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відповідного клопотання від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача: 7063,27 грн судового збору та 12 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 252 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (вул. Небесної Сотні, 69, м. Полтава, 36022; код ЄДРПОУ 00952166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" (вул. Січових Стрільців 37-41, офіс 41А, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39069060) 480 871,48 грн інфляційні втрати за період з 19.04.2021р. по 19.04.2023р. та 107 734,76 грн три проценти річних за той же період, 7063,27 грн витрат по сплаті судового збору, 12 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Видати наказ після набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.07.24р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя О.С.Мацко