Рішення

від 01.07.2024 по справі 922/663/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/663/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом 3-я особа, яка не Харківського обласного центру зайнятості, м. Харків заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коло турботи", м. Київ про стягнення 113 185,87 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області 01 березня 2024 року надійшла позовна заява Харківського обласного центру зайнятості (Позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛО ТУРБОТИ" (Відповідач) заборгованості у загальній сумі 113 185,87 грн (де: заборгованість з орендної плати по договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р. (в редакції договору № 2 від 06.07.2021р. про внесення змін до договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р.) за період з 16.10.2021 по 23.02.2023, з 16.01.2023 по 27.12.2023 у розмірі 89 938,68 грн; - пеня у сумі 23 247,19 грн), а також суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Позивачем визначено у якості третьої особи - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, оскільки згідно Договору є Орендодавцем.

Враховуючи підстави викладені у позові та те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області по Договору є Орендодавцем, то суд вважає за доцільне залучити останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача, в порядку ст. 50 ГПК України.

Ухвалою від 04.03.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/663/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛО ТУРБОТИ" належить до осіб, які в силу ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Однак, Відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/663/24 від 04.03.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Зазначена судова кореспонденція повернулась на адресу суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Судом прийнято та долучено до матеріалів справи надані від третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, пояснення (вх. №8631), де останній зазначає, що орендної плати, яка повинна сплачуватися Орендарем на рахунок Балансоутримувача, то як зазначено - у пункті 3 4. даного Договору - Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Відповідно до п 3.7. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу).

Тобто, Балансоутримувач, згідно Договору оренди від 08 10.2018 № 6607-Н має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Коло турботи» стягнення заборгованості з орендної плати, що підлягає сплаті Балансоутримувачу

Крім того, повідомляємо, що Регіональне відділення зверталося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коло турботи», в якій просило суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету заборгованість з орендної плати у сумі 50 080,05 грн та пеню у сумі 12581,76 грн та розірвати договір оренди № 6607-Н від 08.10 2018р в редакції договору № 2 від 06 07.2021р про внесення змін до договору оренди № 6607-Н від 08 10.2018р в новій редакції, укладений між сторонами.

Рішенням від 06.12 2023 у справі № 922/103/23 позов Регіонального відділення задоволений повністю.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

08.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (Орендодавець) та ТОВ «КОЛО ТУРБОТИ» (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №6607-Н та 08.11.2019 - договір №1 про внесення змін до вказаного договору оренди.

06.07.2021 року за результатами аукціону (переможцем якого стало ТОВ "КОЛО ТУРБОТИ", протокол електронного аукціону 08.06.2021 N UA-P5-2021-05-14-000048-1) між Орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, Орендарем - ТОВ "КОЛО ТУРБОТИ" та Балансоутримувачем - Куп`янським міськрайцентром зайнятості було укладено договір N 2 про внесення змін до договору оренди від 08.10.20l8p. N 6607-H в новій редакції (далі - Договір № 6607-Н).

Відповідно до пункті 1.1 розділу ІІ Договору № 6607-Н, Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначені в пункті 4 Умов (нежитлові приміщення: кім. №№ 2, 4-8, 10-12, 15, 1/2 кім. №№ 13, 14, 16, 18 площею 120,75 кв.м. на першому поверсі та напівпідвал площею 165,30 кв.м. одноповерхової адміністративної будівлі, літ."А", реєстровий номер 21247874.1.ЮМАЖВМ005, інв. №10310024, загальною площею 286,05 кв.м., розміщене за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул., Харківська, 2), вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.

Частиною четвертою ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

У пункті 9.1. Умов Договору № 6607-Н визначена місячна орендна плата за результатами проведення аукціону (протокол електронного аукціону 08.06.2021p. №UA-PS-2021-05-14-000048-1) у розмірі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ.

Відповідно до пункту 132 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, визначено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків балансоутримувачу майна.

Пунктом 3.3. розділу ІІ Договору № 6607-Н передбачено, що Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону. Згідно з пунктом 16 Умов визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладання договору складає: Балансоутримувачу 30 відсотків суми орендної плати, державному бюджету 70 відсотків суми орендної плати.

У пункті 3.2. Договору № 6607-Н визначено: якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

Відповідно до пункту 3.7. Договору № 6607-Н передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно a6o не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу).

Всупереч вимогам частини четвертій ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 3.3 Договору № 6607-Н Орендарем не виконувались зобов`язання щодо сплати орендної плати, внаслідок чого склалася заборгованість за період з 16.10.2021 по 23.02.2022 та з 16.01.2023 по 27.12.2023 в сумі 89938,68 грн., що підтверджується рахунками, актами виконаних робіт про надання орендних послуг, актами звірки розрахунків з дебіторами і кредиторами, які додаються до позовної заяви. Із неї по акту приймання передачі, затвердженого директором Харківського обласного центру зайнятості 30.12.2022 Куп`янським міськрайцентром було передано Харківському обласному центру зайнятості дебіторську заборгованість з орендної плати в сумі - 20506,34 грн. та пені у розмірі 293,71 грн.

Згідно з наказом Міністерства економіки України від 06 грудня 2022 року № 5064 «Про реорганізацію державних установ Державної служби зайнятості» (зі змінами внесеними наказами від 24.04.2023 № 15561, від 18.10.2023 № 15561) Куп`янський міськрайцентр зайнятості реорганізовано шляхом приєднання до Харківського обласного центру зайнятості та встановлено, що Харківський обласний центр зайнятості є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Куп`янського міськрайцентру зайнятості. Згідно з актом прийому-передачі, затвердженого директором Харківського обласного центру зайнятості 16.01.2023 Куп`янським міськрайцентром, було передано Харківському обласному центру зайнятості майно, в тому числі будинок центру зайнятості вул. Харківська, 2, інв. №10310024.

Відповідно до п. 12.3 Договору № 6607-Н якщо протягом строку дії договору відбувається зміна Орендодавця або Балансоутримувача майна, новий Орендодавець або Балансоутримувач стає стороною такого договору шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна (далі - акт про заміну сторони) за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Акт про заміну сторони підписується попереднім і новим Орендодавцем або Балансоутримувачем та в той же день надсилається іншим сторонам договору листом (цінним з описом). Акт про заміну сторони складається у трьох оригінальних примірниках. Новий Орендодавець або Балансоутримувач зобов`язаний (протягом п`яти робочих днів від дати його надсилання Орендарю) опублікувати зазначений акт в електронній торговій системі. Орендодавець або Балансоутримувач за цим договором вважається заміненим з моменту опублікування акта про заміну сторін в електронній торговій системі.

На виконання вимог пункту 12.3 розділу ІІ Договору № 6607-Н Харківським обласним центром зайнятості та Куп`янським міськрайцентром зайнятості складено акт про заміну сторони у договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.05.2023, за яким Новим Балансоутримувачем відповідно до Договору є Харківський обласний центр зайнятості.

Вищезазначений акт направлено ТОВ «КОЛО ТУРБОТИ» листом від 09.05.2023 № 3.1-1728/23, який отримано Відповідачем особисто.

Вищезазначений Акт опубліковано в електронній торговій системі 26.09.2023 (https://prozorro.sale/planning/RGL001-UA-20230926-99447/).

Отже, Балансоутримувач Куп`янський міськрайцентр зайнятості вважається заміненим Новим Балансоутримувачем, а саме Харківським обласним центром зайнятості, з 26.09.2023.

Суд звертає увагу, що зазначені вище обставини викладені в рішенні Господарського суду Харківської області від 06.12 2023 у справі № 922/103/23, зазначене рішення набрало законної сили та скасовано не було.

Підпунктом 11.7.1. пункту 11.7. договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р., передбачено, що договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.

Пунктом 12.1 Договору № 6607-Н передбачено, що Орендар письмово повідомляє іншим сторонам договору протягом п`яти робочих днів з дати внесення змін у його найменуванні, місцезнаходженні, банківських реквізитах і контактних даних.

Вимоги пункту 12.1 Договору № 6607-Н Відповідачем не виконано, про зміни, які відбулися, Балансоутримувача не було повідомлено. У пункті 3.2 Умов Договору № 6607-Н зазначена адреса електронної пошти Орендаря, на яку надсилаються офіційні повідомленням за цим договором: innaguba0108@ukr.net.

Відповідно до пункту 3.10. Договору № 6607-Н припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Пунктом 3.8. Договору № 6607-Н передбачено, що на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

У зв`язку з наявністю у Відповідача заборгованості з орендної плати (в частині належній Балансоутримувачу), Позивачем в порядку пункту 3.8. Договору № 6607-Н було нараховано пеню у сумі 23247,19 грн. Відповідача було повідомлено шляхом направлення листа від 15.02.2024 № 2-519/24 щодо слати заборгованості з орендної плати та пені. Проте, з боку Відповідача дій по погашенню заборгованості не відбулося.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви заборгованість з орендної плати в сумі 89938,68 грн. та 23247,19 грн. нарахованої на неї пені не погашено.

З метою захисту порушеного права, Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати, пені.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Докази сплати орендарем орендної плати за користування переданим йому державним окремим індивідуально визначеним майном за визначений Договором оренди № 6607-Н від 08.10.2018р. (в редакції договору № 2 від 06.07.2021р. про внесення змін до договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р.) за період з 16.10.2021 по 23.02.2023, з 16.01.2023 по 27.12.2023 в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо неможливості користування орендованим майном, через обставини, за які орендар не відповідає, а також доказів звернення до орендодавця чи балансоутримувача про неможливість отримання доступу до орендованих приміщень, матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, орендар засвідчив, що об`єкт є вільним від третіх осіб, всередині об`єкта немає майна, належного третім особам, повний та безперешкодний доступ до об`єкта оренди надано орендарю в день підписання акту приймання-передачі. Акт підписано орендарем та орендодавцем без зауважень. Заперечення з боку Відповідача в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 89 938,68 грн заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

За несвоєчасну сплату орендної плати Позивачем також нараховано Відповідачу пеню за період з 16.10.2021 по 23.02.2022 та з 16.01.2023 по 27.12.2023 у розмірі 23 247,19 грн у відповідності до п. 3.8 розділу договору оренди.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, сторони у п.3.8 договору оренди нерухомого майна погодили, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідач, уклавши договір оренди № 6607-Н від 08.10.2018 в редакції договору № 2 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди в новій редакції щодо нерухомого майна, що належить до державної власності, погодився на викладені в ньому умови, в тому числі і умову про нарахування пені за порушення або неналежне виконання зобов`язань.

Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Надаючи оцінку умовам договору та положенням ст. 232 ГК України, суд дійшов до висновку послатися на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену у постанові від 27.02.2024 у справі №911/858/22, а саме:

"5.24. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення 1 139 390,97 грн за договором купівлі-продажу. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до пункту 7.2 Договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Згідно з пунктом 7.6 Договору неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, є помилковим і таким, що не узгоджується з висновками щодо застосування норм права (статті 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України), викладених у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду".

5.25. Проаналізувавши наведений висновок колегія суддів зазначає, що відповідно до встановлених фактичних обставин у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, сторони в пункті 7.6 договору домовилися про нарахуванням неустойки (штрафу, пені) протягом усього періоду порушення.

Отже застосовуючи практику вищих судів, формулювання пункту 3.8 договору, суд дійшов до висновку, що в даному випадку такі умови договору можуть трактуватися, як виключення наведених у частині 6 статті 232 ГК України граничних строків нарахування пені.

Так, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає до стягнення є вірно нарахованою та становить 23 247,19 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛО ТУРБОТИ» (код ЄДРПОУ 41516097, Харківське шосе, буд. 182, м. Київ, 02121) на користь Харківського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491277, вул. Громадського Олега, 1-А, м. Харків, 61068) заборгованості у загальній сумі 113 185,87 грн (де: заборгованість з орендної плати по договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р. (в редакції договору № 2 від 06.07.2021р. про внесення змін до договору оренди № 6607-Н від 08.10.2018р.) за період з 16.10.2021 по 23.02.2023, з 16.01.2023 по 27.12.2023 у розмірі 89 938,68 грн; - пеня у сумі 23 247,19 грн), а також суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "01" липня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін