Рішення
від 01.07.2024 по справі 140/4516/24
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4516/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14.02.2024 №Ф-1804-0320 в розмірі 9267,06 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 07.03.2024 отримав від ГУ ДПС у Волинській області оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) та необхідність погасити заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017- 2018 роки в сумі 9267.06 грн.

Вважаючи вимогу безпідставною, позивач оскаржив її до Державної податкової служби України (далі ДПС України) в порядку ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування». У скарзі від 15.03.2024, адресованій ДПС України, позивач зазначив, що на той час перебував у трудових правовідносинах з Луцьким національним технічним університетом (код ЄДРПОУ 05477296), куди був прийнятий на роботу 23.11.2012 та звільнений з роботи 10.06.2022. Однак рішенням від 11.04.2024 № 10337/6/99-00-06-02-01-06 ДПС України скаргу залишила без задоволення.

Оскаржувану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у нього, як у фізичної особи-підприємця, відсутній обов`язок щодо сплати ЄСВ. Вказує на те, що за нього, як за найманого працівника роботодавець (страхувальник) Луцький національний технічний університет сплачував єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску ще і позивачем як фізичною особою-підприємцем, який мав право провадити господарську діяльність, проте її не здійснював та дохід від неї не отримував.

З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.25-28) заперечив позовні вимоги, зазначивши, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 26.09.2001 та 08.03.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення його підприємницької діяльності. Проте ОСОБА_1 не повідомив орган податкової служби про припинення підприємницької діяльності та не подав заяву про зняття з обліку та ліквідаційну (звітну) декларацію.

У період з 2017 року жодного разу єдиний внесок позивач не сплачував. Станом на 19.04.2018 за даними ІКС Податковий блок за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 9267, 06 грн.

Відповідач зауважив, що обов`язок сплачувати мінімальний страховий внесок за себе розповсюджується на фізичних осіб-підприємців з 01.01.2017 незалежно від отримання доходів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у разі, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

На думку відповідача, позивачу правомірно було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), а тому він просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 26.09.2002 по 08.03.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та 08.03.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с. 15).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 26.06.2024 позивач з січня 2013 року по грудень 2021 року перебував у трудових відносинах із Луцьким національним технічним університетом (далі Луцький НТУ) (ідентифікаційний код юридичної особи 05477296). Роботодавець як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а.с.32-34).

14.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ФОП ОСОБА_1 вимогу сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від №Ф-1804-0320 в розмірі 9267,06 грн. (а.с.10)

В індивідуальній картці платника (далі ІКП) за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 19.04.2018 у сумі 9267, 06 (а.с.30).

Зі змісту ІКП ФОП ОСОБА_1 видно, що нарахована розрахункова сума єдиного внеску станом на 19.04.2018 становить 8448,00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців) та 819,06 грн за січень 2018 року. Всього за 2017 рік та січень 2018 року нараховано в ІКП 9267,06 грн.

Позивач оскаржив вимогу від 14.02.2024 №Ф-1804-0320 до ДПС України, рішенням якої від 11.04.2024 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вимогу без змін (а.с. 11, 12).

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності зазначеної вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у той час, коли він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11. 2019 у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19, від 18.11.2021 у справі №520/6094/19, від 19.12.2022 у справі №640/9262/19, від 07.02.2023 у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Як уже було зазначено судом, позивачу нараховано єдиний внесок за 2017 рік в сумі 8448,00 грн та за січень 2018 рік в сумі 819, 06 грн, а всього 9267, 06 грн, що підтверджується ІКП (а.с.30).

Водночас індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.32-34) підтверджується, що позивач у 2017-2018 роках перебував у трудових відносинах з Луцьким НТУ (ідентифікаційний код юридичної особи 05477296); про сплату за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останньому страхового стажу за всі місяці 2017 та 2018 років.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у період січень 2017 року січень 2018 року, отримання ним інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у січні 2017 року - січні 2018 року нараховував та сплачував роботодавець Луцький НТУ в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте її не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано).

Трактування законодавства відповідачем призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності, що не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, при тому, що мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

За обставин цієї справи сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 №Ф-1804-0320 в розмірі 9267,06 грн протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що підтверджується також довідкою про доходи №11 від 26.06.2024 (а.с.35). Вказані обставини виключають обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 №Ф-1804-0320 в розмірі 9267,06 грн не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 29 грн сплачені згідно з квитанцією №1321530809 від 24.04.2024 (а.с.6).

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 14.02.2024 №Ф-1804-0320 в розмірі 9267,06 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 1211, 20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679)

Суддя Т.М. Димарчук

СудВолинський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення01.07.2024
Оприлюднено04.07.2024
Номер документу120122050
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на доходи фізичних осіб

Судовий реєстр по справі —140/4516/24

Ухвала від 21.10.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Хохуляк В.В.

Постанова від 25.09.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 29.08.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 29.08.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 06.08.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 25.07.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Рішення від 01.07.2024

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

Ухвала від 29.04.2024

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні