Рішення

від 05.06.2024 по справі 320/2959/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2024 року № 320/2959/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Половинко М.А., представника відповідача Черчелюк Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Громадянка російської федерації ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області з вимогами:

- визнати бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 12.04.2023;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області прийняти заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 12.04.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що відповідачем протиправно не прийнята її заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, під час особистого відвідування ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. За наслідками письмового звернення позивачки до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою їй надано відповідь у порядку розгляду звернень громадян, якою роз`яснено порядок та строки звернення із вказаною заявою. На думку позивачки, зазначене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні прийняття заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та не ухваленні відповідного рішення згідно з приписами чинного законодавства України (про прийняття заяви, або про відмову у прийнятті заяви).

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, відповідач зазначає, що листами від 07.03.2023 №Є-211/6/8010-23/8010.7.1.1/796-23 та від 18.05.2023 №Є-742/6/8010-23/8010.7.1.1/1682-23 позивачці надано роз`яснення стосовно порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку відповідача, позивач не вчинив жодних дій для невідкладного звернення за захистом, тобто, не виконала свій обов`язок щодо звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, сумлінно, без необґрунтованих затримок. Отже, відповідач вважає, що позивачем порушено порядок та строки звернення за захистом в Україні, визначені чинним законодавством України, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачка подала відповідь на відзив, у якій вказала, що нею вчинено всі можливі дії, спрямовані на подання її заяви у встановленому законом порядку, однак, на переконання позивачки, відповідач протиправно не прийняв її заяву відповідно до спеціальної процедури, передбаченої Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

У судовому засіданні, призначеному на 05.06.2024, допитаний у якості свідка ОСОБА_2 , повідомив, що він є чоловіком ОСОБА_1 . Вказав, що його дружна ( ОСОБА_1 ) неодноразово зверталась до органу міграційної служби щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки вона має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в російській федерації. Пояснив, що він разом із дружною ( ОСОБА_1 ) 25.01.2023 відвідував ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області з метою подати заяву про надання їй статусу біженця, однак її заяву не прийняли та відмовили в усному порядку. Вказав, що інші два рази позивачка відвідувала орган міграційної служби разом із адвокатам, з метою подачі заяви про надання їй статусу біженця, та також отримувала усні відмови. Повідомив, що також його дружна ( ОСОБА_1 ) зверталась до відповідача у письмовому порядку, направляючі листи із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте від ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області надходили листи-відповіді, якими також було ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті вказаної заяви.

Позивачка та її представник у судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили суд даний адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача та свідка, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 16.04.2013.

Позивачкою були отриманні посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 (дата видачі: 12.02.2019, строк дії: 07.02.2020 підстава видачі 04/10 провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності), № НОМЕР_3 (дата видачі: 27.01.2020, строк дії: 24.01.2021 підстава видачі 04/10 провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності), № НОМЕР_4 (дата видачі: 13.01.2021, строк дії: 12.02.2022 підстава видачі 04/10 провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності), №800280826 (дата видачі: 18.02.2022, строк дії: 16.02.2023 підстава видачі 04/14 возз`єднання сім`ї з громадянином України (на підставі шлюбу).

Як зазначає відповідач, що позивачкою порушенні вимоги Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, оскільки вона не звернулась до міграційного органу в установлений строк за обміном посвідки на тимчасове проживання в Україні, у зв`язку з чим втратила можливість здійснити такий обмін.

Згідно з поясненнями позивачки, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в російській федерації, вона є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.

Так, 25.01.2023 позивачка відвідала Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області з метою особисто подати заяву про надання їй статусу біженця, однак її заяву не прийняли та не надали письмові відповідь - відмову у прийомі заяви.

Також, 17.02.2023 та 12.04.2023 особисто відвідувала Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області для подачі заяви про надання їй статусу біженця, однак отримувала лише усні відмови у прийнятті такої заяви.

Матеріали справи свідчать, що до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист позивачки від 27.01.2023 із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому позивачка просила, зокрема, зафіксувати факт її звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати позивачку довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду її заяви.

Також, 17.02.2023 позивачка надіслала відповідачеві електронне звернення із проханням надіслати їй відповідь на попереднє звернення від 27.01.2023.

Вказані звернення позивачки розглянуто ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.03.2023 №Є-211/6/8010-23/8010.7.1.1/796-23 позивачці надано роз`яснення та повідомлено, що під час опрацювання звернення з`ясовано, що позивачка порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні; повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою; проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

18.04.2023 позивачка повторно надіслала до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області лист із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому позивачка просила, зокрема, зафіксувати факт її звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати позивачку довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду її заяви.

ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області відповідно до Закону України «Про звернення громадян» розглянуло повторне звернення позивачки та листом від 18.05.2023 №Є-742/6/8010-23/8010.7.1.1/1682-23 позивачці надано повторне роз`яснення та повідомлено, що під час опрацювання звернення з`ясовано, що позивачка порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні; повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою; проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).

Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Системний аналіз означених норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Водночас, положеннями Закону № 3671-VI визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI»);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7 - 8 Закону № 3671-VI);

- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9 - 10 Закону № 3671-VI).

Так, варто зазначити, що статтею 8 вказаного Закону № 3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно частини шостої статті 8 зазначеного Закону № 3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону № 3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №120/192/20-а.

Водночас, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачкою бездіяльності відповідача, яка полягала у неприйнятті щодо заяви позивача жодного з рішень, які відповідач зобов`язаний прийняти.

Як зазначалось, позивачкою безпосередньо звернулась до відповідача 25.01.2023 з метою особисто подати заяву про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак її заяву не прийняли і не зареєстрували, позивачку не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі заяви, відмовляючи виключно в усній формі, що, в свою чергу, позбавило позивачку можливості її розгляду з подальшим прийняттям рішення.

Також, 17.02.2023 та 12.04.2023 особисто відвідувала Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області для подачі заяви про надання їй статусу біженця, однак отримувала лише усні відмови у прийнятті такої заяви.

Вказана обставина щодо неприйняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач зверталась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом від 21.01.2023, в якому просила зафіксувати факт його звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли він зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду його заяви, зазначивши у додатках копію заяви-анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, 17.02.2023 позивачка надіслала відповідачеві електронне звернення із проханням надіслати їй відповідь на попереднє звернення від 27.01.2023.

18.04.2023 позивачка повторно надіслала до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області лист із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому позивачка просила, зокрема, зафіксувати факт її звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати позивачку довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду її заяви.

Отже, у зв`язку з наявністю у матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення позивачкою дій щодо звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та відсутністю доказів прийняття рішення щодо прийняття заяви чи відмови у її прийнятті відповідачем, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги висновок суду про протиправну бездіяльність ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви від 12.04.2023, вимога про зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 №649 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви, як похідна, підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на зазначену норму, судом враховується те, що позивачеві небезпечно повертатись до російської федерації, оскільки її чоловік, громадянин України ОСОБА_3 - військовий Збройних Сил України, який в 2022 році отримав орден За мужність III ступеня.

В період свого життя в російській федерації позивачка відкрито виражала свою позицію проти путінського режиму та репресивних заходів і законів. З 2011 року позивачка виступала публічно і організовувала кампанії проти законодавчих заходів, що обмежують права жінок. та тиску на жінок у суспільстві (приймала участь в кампанії проти пропозиціє рпц мп ввести православний дрес-код для жінок, брала участь в кампанії «За вільне материнство» проти поправок, що обмежують репродуктивну свободу жінок і ін.). Займалася організацією незалежною феміністської бібліотеки в Петербурзі, особливу увагу приділяла поповненню фондуй бібліотеки книжками українською мовою.

17.05.2012 під час проведення «Райдужний флешмобу», присвяченому Міжнародному дню боротьби з гомофобією і трансфобією в Петербурзі, позивачка зазнала нападу православного фундаменталіста, контр-протестуючого, який вистрелив з газового пістолету в її друга, який стояв в той момент поряд з нею.

19.01.2013 позивачка була затримана поліцією російської федерації на акції пам`яті опозиційного адвоката ОСОБА_4 і журналістки ОСОБА_5 .

11.05.2013 була затримана поліцією російської федерації на акції солідарності з фігурантом так званої Болотної справи, політв`язнем ОСОБА_6 (був заарештований через акцію протесту 06.05.2012 проти інавгурації путіна).

В 2015-2016 роках стажувалася в Швеції у правозахисній організацій Centralasiengrupperna. Брала участь в Мальме в роботі соціального центру для біженців. В Швеції також брала участь в акціях/демонстраціях проти путінського режиму російської федерації.

В Україні з 2018 року позивачка була волонтеркою ЦІПЛ ZMІNА, правозахисної організації.

У російській федерації позивачка ризикує піддатися переслідуванням за кримінальною статтею про державну зраду за підтримку Збройних Сил України. У випадку її повернення на територію російської федерації позивачка також ризикує піддатися катуванням і нелюдяному поводженню з нею. Вказане, зокрема, підтверджує, що їй дійсно небезпечно повертатися в російську федерацію.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 12.04.2023.

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області прийняти заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 12.04.2023.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 02 липня 2024 р.