Рішення

від 02.07.2024 по справі 320/3409/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2024 року № 320/3409/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ ІНТЕКС-ГРУП до Київської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ІНТЕКС-ГРУП" з позовом, у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.03.2019 № UA125000/2019/000285/2 про коригування митної вартості товарів;

-визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.03.2019 № UA125160/2019/00002.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення, якими митним органом здійснено коригування митної вартості товару у сторону збільшення та відмовлено у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю, на думку позивача, прийняті з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки митного органу стосовно того, що подані позивачем документи виявились недостатніми для визнання заявленої позивачем митної вартості за основним методом, є помилковими, а тому вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що посадові особи Київської митниці ДФС діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Представник відповідача зазначив, що під час проведення контролю правильності визначення митної вартості транспортного засобу встановлено, що документи, які подані позивачем до митного оформлення, містять розбіжності та не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, тому, відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України, з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів- за ціною договору.

Окрім того, враховуючи вимоги частини 3 статті 53 Митного кодексу України, декларанту була надана можливість усунути виявлені розбіжності, проте витребувані митницею документи були надані позивачем не в повному обсязі.

Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає частині другій статті 64 Митного кодексу України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ- резервного методу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що у березні 2019 року ТОВ "ІНТЕКС-ГРУП" заявлено до митного оформлення придбаний на підставі контракту від 14.03.2019 № 2-1403 автомобіль, бувший у використанні, легковий, дизельний, марка BMW, модель Х5 xDrive40d, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , робочий об`єм циліндрів 2993 см3, колісна формула- 4х4, тип кузова- універсал, календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення 2018, загальна кількість місць, включаючи водія- 5, колір- сірий, рівень екологічної норми- Євро 6. Пробіг 18900 км. Дата першої реєстрації- 09.02.2018, призначення для перевезення людей, виробник BAYER MOT.WERKE-BMW.

З метою митного оформлення товару позивач 27.03.2019 надав Київській митниці ДФС митну декларацію (МД) за № UA125160/2019/541287 із заявленою митною вартістю товару.

Митна вартість товару була заявлена позивачем за основним методом за ціною договору відповідно до статті 58 Митного кодексу України.

Як зазначає позивач, одночасно із митною декларацією №UA125160/2019/541287 для підтвердження визначення митної вартості автомобіля в сумі 55 590, 00 євро, у відповідності до частини другої статті 53 Митного кодексу України, ним були подані наступні документи: зовнішньоекономічний контракт від 14.03.2019 №2-1403, специфікація №1 до зовнішньоекономічного контракту від 14.03.2019 №2-1403, рахунок-фактура (інвойс) від 14.03.2019 №1 (ціна товару 55 950, 00 євро), міжнародна товарно-транспортна накладна від 22.03.2019 (CMR) А №266252, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 09.02.2018 M-S-0-205/18-00021, технічний паспорт на транспортний засіб ЕХ197406 від 09.02.2018, фото імпортованого транспортного засобу, замовлення на купівлю транспортного засобу віл 27.02.2019, рахунок-фактура від 27.02.2019 №1802939, квитанція про оплату від 12.03.2019 рахунок-фактури №1802939 від 27.02.2019, квитанція про оплату від 20.03.2019 рахунок-фактури №1802939 від 27.02.2019, договір-заявка на організацію міжнародного перевезення від 14.03.2019 №25-L-0319, внутрішній договір складського зберігання від 14.03.2019 №m24-L-03019 , договір про надання комплексу послуг з митного оформлення брокера від 14.03.2019 №24-L-0319.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації митної вартості товарів, контролюючий орган 27.03.2019 направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив про наявність розбіжностей, що не дає можливості здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарі (а.с. 139).

Посилаючись на положення частин другої, третьої та четвертої статті 53, статтей 54, 57 Митного кодексу України митний орган витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження числових складових митної вартості імпортованих товарів:

-за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

-якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, та документи, що містять відомості про вартість страхування;

-договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (огодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

-копію митної декларації країни відправлення;

-висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вказаний запит позивачем було надано відповідь про те, що при митному оформленні митної декларації №UA125160/2019/541287 останнім було надано найбільш можливу кількість додаткових документів для підтвердження митної вартості автомобілю.

У подальшому, Київською митницею ДФС 29.03.2019 було прийняте спірне рішення №UA125000/2019/000285/2 про коригування заявленої позивачем митної вартості транспортного засобу у сторону збільшення, згідно з яким відповідач збільшив митну вартість транспортного засобу в митній декларації №UA125160/2019/541287 з 55 590,00 євро до 59 650,00 євро.

Як вбачається з відомостей, що викладені у вказаному рішенні, митна вартість імпортованого товару визначена митним органом за резервним методом з урахуванням інформації спеціалізованих видань та/або інформаційних ресурсів, які містять відомості про ціни, сформовані у відповідному регіоні світового ринку, з урахуванням марки, моделі, року випуску тощо. Незастосування методів визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів і за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів відповідач пояснює відсутністю цінової інформації про ідентичні та подібні товари, а методів визначення митної вартості на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (обчислена вартість) відсутністю інформації щодо ціни складових для визначення.

Неможливість визначення митної вартості оцінюваного товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується, відповідач обґрунтовує наявністю у поданих позивачем документах для підтвердження митної вартості розбіжностей, а також відсутністю у вказаних документах відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а саме: позивачем не надано митному органу висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У зв`язку з проведенням коригування митної вартості товару орган доходів і зборів відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю, про що склав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення від 29.03.2019 № UA125160/2019/00002.

Водночас, позивач, не погоджуючись із рішенням Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 29.03.2019 №UA125000/2019/000285/2 та рішенням від 29.03.2019 № UA125160/2019/00002 про відмову в прийнятті митної декларації (карткою відмови), звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, регулюються положеннями Митного кодексу України та інших актів законодавства, прийнятих у відповідності до вимог цього Кодексу.

В силу приписів частини першої статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 Митного кодексу України).

В силу приписів частини першої статті 257 цього Кодексу декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Частиною сьомою статті 257 Митного кодексу України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в силу приписів статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частиною четвертою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначено статтею 53 Митного кодексу України.

За приписами частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

При цьому, частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Крім того, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова висловлена Верховним Судом у постанові від 03 вересня 2020 року в адміністративній справі № 815/3714/16.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання декларантом до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Суд зазначає, що при здійсненні імпортування транспортного засобу на митну територію України на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Водночас, судом встановлено, що під час проведення контролю правильності визначення митної вартості транспортного засобу відповідачем було встановлено відсутність всіх відомостей щодо ціни товару та виявлено наявність розбіжностей в поданих позивачем до митного оформлення документах, зокрема: встановлено розбіжність у 113 кілометрів у пробігу, який заявлений позивачем у поданих до митного органу документах (18900 км) та фактичного пробігу (18787 км), який встановлений актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 27.03.2019 (а.с.84-99).

Крім того, позивачем до митного оформлення не було надано документів із третіми особами, що пов`язані із поставкою імпортованого на митну територію транспортного засобу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, орган доходів і зборів наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Так, на виконання вимог частини другої та третьої статті 53, статті 57 Митного кодексу України, з метою підтвердження числових складових митної вартості електронним повідомленням від 27.03.2019 від декларанта було витребувано додаткові документи, а саме:

-за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

-якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, та документи, що містять відомості про вартість страхування;

-договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (огодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

-копію митної декларації країни відправлення;

-висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Водночас, як було зазначено вище, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Таким чином, з огляду на подання позивачем усіх наявних документів, визначених положеннями статті 53 Митного кодексу України, для підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу, відповідачем не доведено, що виявлені під час здійснення митного контролю розбіжності впливають або можуть вплинути на числові значення складових митної вартості та можуть бути підставою для заниження митної вартості товару на суму 4060 євро.

Судом також встановлено, що припущення митного органу про порушення позивачем вимог митного законодавства пояснюється застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів.

Так, згідно з приписами частини першої статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Як вбачається з відомостей, що викладені в оскаржуваному рішенні, митна вартість імпортованого товару визначена митним органом за резервним методом.

Неможливість визначення митної вартості оцінюваного товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується, відповідач обґрунтовує наявністю у поданих позивачем документах для підтвердження митної вартості розбіжностей, а також відсутністю у вказаних документах відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а саме: позивачем не надано митному органу висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Водночас, суд зазначає, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен був провести консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених статтею 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Аналогічна правова висловлена Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року в адміністративній справі № 803/916/17.

Слід також звернути увагу на те, що на момент прийняття судом рішення у даній справі відповідачем не доведено існування передбачених статтею 58 Митного кодексу України обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на неповне подання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Крім того, висновки відповідача про наявність розбіжностей у поданих документах не знайшли свого документального підтвердження у ході судового розгляду справи.

Судом також встановлено, що припущення митного органу про порушення позивачем вимог митного законодавства пояснюється застосуванням органом доходів і зборів, з урахуванням резервного методу, інформації спеціалізованих видань та/або інформаційних ресурсів, які місять відомості про ціни, сформовані у відповідному регіоні світового ринку, з урахуванням марки, модулі, року випуску тощо.

Як зазначає відповідач, дані інформаційні ресурси, в силу положень пункту 9 Тимчасового порядку виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів для їх вільного обігу на митній території України затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 12.12.2018 №1077, є джерелом інформації, яку орган доходів і зборів додатково використовує під час проведення перевірки достовірності заявленої фактурної вартості транспортного засобу.

Водночас, жодних пояснень та документів із посиланням на конкретний інформаційний ресурс, який використовувався митним органом для перевірки вартості транспортного засобу позивача, представником відповідача суду не надано.

Натомість, в матеріалах справи містяться відомості щодо цін на аналогічну модель легкового автомобілю з інтернет-ресурсу https://www.mobile.de, який був наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКС-ГРУП» до митного органу в якості додаткових документі на підтвердження митної вартості товару. Як стверджує позивач, згідно даного інтернет-ресурсу середня вартість аналогічного транспортного засобу складає 44 938,10 євро, у той час як ціна за придбаний ТОВ «ІНТЕКС-ГРУП» автомобіль складає 55 590,00 євро.

Вказана інформація не була врахована відповідачем при проведенні коригування митної вартості товару.

За наведених обставин суд дійшов висновку про неправомірність відмови митного органу у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом та визначенні митної вартості товару за резервним методом, у зв`язку з чим рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 29.03.2019 №UA125000/2019/000285/2 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи органу доходів і зборів про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.

Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вона вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

У даній справі судом встановлено, що рішення про відмову у прийнятті митної декларації, оформлене карткою відмови від 29.03.2019 № UA125160/2019/00002, є результатом неправомірної відмови посадової особи митного органу у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом, у зв`язку з чим вимоги позивача про визнання його протиправним та скасування є цілком обґрунтованими.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно клопотання представника позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.

При цьому на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною надаються:

1) договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

2) документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06.02.2020 в адміністративній справі № 826/16219/16.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги в матеріалах справи міститься копія ордеру про надання правової допомоги серії КС № 318267 та копія договору про надання професійної правничої допомоги від 05.06.2019 № 201/2019, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», відповідно до умов якого останній надає позивачу професійну правничу допомогу, зокрема, шляхом представництва інтересів в адміністративних судах усіх інстанцій.

На підтвердження отримання позивачем професійної правничої допомоги представником позивача приєднано до матеріалів справи копію акту прийому наданих послуг відповідно до Договору надання професійної правничої допомоги від 05.06.2019 №201/2019 з детальним описом змісту, дата та вартості надання професійної правничої допомоги.

Згідно пункту п`ятого вищезазначеного акту замовник оплачує послуги виконавця впродовж трьох банківських днів з моменту підписання сторонами цього Акту.

Разом з тим, представником позивача до суду надано оригінал платіжного доручення від 03.07.2020 №7121, що свідчить про повну оплату понесених позивачем витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги .

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16524,00 грн.

Судом також встановлено, що під час звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3842,00 грн згідно платіжного доручення від 20.06.2019 № 5949.

України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача у сумі 3842,00 грн, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 194, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 29.03.2019 № UA125000/2019/000285/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Київської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.03.2019 № UA125160/2019/00002.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС на користь ТОВ "ІНТЕКС-ГРУП" витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС на користь ТОВ "ІНТЕКС-ГРУП" витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою у розмірі 16524 (шістнадцять тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.