Постанова

від 02.07.2024 по справі 300/2917/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2917/23 пров. № А/857/24675/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Карпатського національного природного парку, Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство АГРОРЕСУРССИСТЕМИ на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, ухвалене суддею Шумей М.В. у м. Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/2917/23 за адміністративним позовом Яремчанської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, з участю третіх осіб, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Карпатського національного природного парку, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРЕСУРССИСТЕМИ", про скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2023 року позивач - Яремчанська міська рада звернулась в суд з адміністративним позовом до відповідача - до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, з участю третьої особи, які на заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відпаовідача - Карпатського національного природного парку, у якому просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149, площею 0,736 га, цільове призначення: 04.03. Для збереження та використання національних природних парків, яка розташована з адресою с. Микуличин, уч. Підстрім.

Доводи позовної заяви зводяться до того, що державна реєстрація земельної ділянки Карпатського національного природного парку здійснена за відсутності визначених земельним законодавством підстав; на підставі технічної документації, яка не відповідає вимогам законодавства щодо її виду та змісту.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРЕСУРССИСТЕМИ" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, треті особи оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційних скаргах. Просять скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та відзивів на них, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що згідно рішення Яремчанської міської ради від 24.06.2021 № 197- 11/2021 виконавчим комітетом Яремчанської міської ради почато процедуру інвентаризації комунальних земель м. Яремче та с. Микуличин. В зв`язку з цим на замовлення виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 06.04.2023, сертифікованим інженером - геодезистом ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови.

В процесі інвентаризації встановлено, що частина земельної ділянки в с. Микуличин, яка відноситься до земель комунальної власності в силу положень ст.83 Земельного кодексу України, неправомірно зайнята земельною ділянкою з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149, речове право на яку не зареєстроване та яка згідно з витягу з ДЗК сформована на замовлення Карпатського національного природного парку.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання національних природніх парків Карпатського національного природного парку на території Яремчанської міської громади Надвірнянського району Івані-Франківської області, після виконання кадастрової зйомки на території Яремчанської міської громади були визначені межі земельної ділянки за її фактичним використанням. В результаті камеральних обчислень виявлені технічні помилки у Державному акті на право постійного користування землею у визначенні площі, а саме, поворотні кути та межі земельної ділянки не відповідають вказаній площі.

Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149 проведена 29.11.2022 Відділом №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області.

Підставою здійснення державної реєстрації земельної ділянки у витязі про земельну ділянку зазначено Технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.11.2018, яка виготовлена Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством «Агроресурссистеми», а саме сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_2 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора №РВ-1400041062023 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру від 21.04.2023 Яремчанській міській раді відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про сформовану в результаті інвентаризації земельну ділянку в зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки; встановлено площу перетину на 66,7803% з земельною ділянкою 2611091501:12:001:0149.

Із витягу з ДЗК (№ витягу НВ-9914235462023) про земельну ділянку з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149 випливає, що відповідно до Відомостей про право власності/право постійного користування, внесених до Поземельної книги, земельна ділянка 2611091501:12:001:0149 сформована на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 29.12.2001 №І-ІФ 002772 відповідно до технічної документації із встановлення (відновлення) меж. Проте, дана земельна ділянка ніколи не перебувала в постійному користуванні Карпатського НПП і не входила в перелік земель, право на які посвідчено Державним актом від 29.12.2001 №І-ІФ 002772.

Позивач, вважаючи дії Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149, площею 0,736 га, цільове призначення: 04.03. Для збереження та використання національних природних парків, яка розташована з адресою с. Микуличин, уч.Підстрім протиправними, звернувся до суду з вимогою про скасування державної реєстрації означеної земельної ділянки.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною першою статті 13 Основного Закону передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Згідно зістаттею 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За частинами першою, третьоюстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі- Закон № 280/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Частина п`ятастатті 16 Закону № 280/97-ВРвизначає, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно достатті 12 Земельного кодексу України(далі- ЗК України) до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.

З 06.08.2011 почав діятиЗакон України «Про Державний земельний кадастр»(далі- Закон №3613-VI).

У відповідності до частини десятоїстатті 28-1 Закону №3613-VI(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

За змістом частини першоїстатті 79 ЗК Україниземельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно частини першоїстатті 79-1 ЗК Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною другоюстатті 79-1 ЗКУкраїни роз`яснено, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

За змістом частини третьоїцієї статтіпередбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. У частині четвертій цієї ж статті визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5 ст. 79-1 ЗК України).

В той же час, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні» положенняЗакону №3613-VIземельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

В розумінні абзаців 2, 3 частини першоїстатті 1 Закону №3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки- внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За правилами абзацу першому частини третьоїцієї статті державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для державної реєстрації земельної ділянки, згідно положень частини 4 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;

- документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

У разі якщо відповідно до закону поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду.

Законодавством України не передбачено іншого механізму формування та державної реєстрації земельної ділянки на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без прийняття рішення органом розпорядження землями для юридичних осіб.

Пунктами 107-109 «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051(в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється:

1) державна реєстрація обмежень у використанні земельної ділянки, що існують на момент державної реєстрації земельної ділянки;

2) внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, містобудівною документацією;

3) внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі територій, на яких розташовані земельні ділянки, необхідні для розміщення об`єктів, щодо яких відповідно до закону може здійснюватися примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності;

4) внесення до Державного земельного кадастру відомостей про меліоративну мережу, складову частину меліоративної мережі, до території обслуговування якої включена земельна ділянка.

Державна реєстрація земельної ділянки зокрема здійснюється за заявою:

1) особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

2) власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;

3) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності);

4) замовника технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

Так, у спірних відносинах Яремчанська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, який діє від імені та в інтересах територіальної громади і відповідно до наявних у неї повноважень розпоряджається землями комунальної власності, територіальних громад (пункт «а» частини першоїстатті 12 ЗК).

Передумовою звернення до суду з вимогами скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149, площею 0,736 га, цільове призначення: 04.03 Для збереження та використання національних парків, яка розташована за адресою с. Микуличин, уч. Підстрім, слугувала відмова державного кадастрового реєстратора рішенням №РВ-1400041062023 від 21.04.2023 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про сформовану в результаті інвентаризації земельну ділянку в зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки; встановлено площу перетину на 66,7803% з земельною ділянкою з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149.

Згідно доводів позивача, частина земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149 відноситься до земель комунальної власності, якими від імені та в інтересах територіальної громади розпоряджається позивач - Яремчанська міська рада.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Судом встановлено, що Карпатський національний природній парк має Державний акт на право постійного користування землею І-ІФ №002772 від 29 грудня 2001 року.

Даний Державний акт містить виключно зображення контуру земельних ділянок природно-заповідного фонду, без відомостей про їх точні координати.

Підставою видачі державного акта стали:

-рішення Микуличинської сільської ради від 12.10.2001 №34 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Карпатського НПП» (даним рішенням затверджено площу 5372,19 га);

-рішення Микуличинської сільської ради від 27.01.2003 №8 «Про внесення змін в державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Карпатського НПП» (даним рішенням затверджено площу 5332,19 га).

Згідно з завданням на складання технічної документації із землеустою щодо встановлення ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання національних природних парків Карпатського національного природного парку на території Яремчанської міської громади Надвірнянського району Івано-Франківської області, до вихідних даних щодо складання даної документації віднесено рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 27.12.2001 № 189-3/2001 «Про затвердження матеріалів інвентаризації КНПП», що є підставою для видачі Державного акта на право постійного користування землею І-ІФ №002772, однак в матеріалах даної технічної документації вищезазначене рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відсутнє.

При дослідженні змісту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання національних природних парків Карпатського національного природного парку на території Яремчанської міської громади Надвірнянського району Івано-Франківської області кадастровий номер 2611091501:12:001:0149 встановлено, що жоден з документів, що містяться в технічній документації, не містить відомостей про межі та розміри земельних ділянок Карпатського національного природничого парку, а отже не являє собою вихідні дані для проведення землевпорядних робіт.

Згідно тверджень відповідача та Карпатського національного природного парку земельна ділянка, реєстрація якої оспорюється, сформована згідно Державного акта на право постійного користування землею І-ІФ №002772. Однак, зображення земельної ділянки на даному акті не дозволяє достеменно встановити ні координати, ні межу земельної ділянки, оскільки зображення земельної ділянки виконано в масштабі 1:50000.

Згідно Державного акта на право постійного користування землею І-ІФ №002772, повинна бути сформована одна земельна ділянка, однак насправді за технічними документаціями в 2022 році сформовано ряд земельних ділянок різної площі, з врахуванням розривів і земельних ділянок під смугами відведення Укзалізниці, а також з врахуванням сільських доріг.

З Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43, що діяла на момент видачі державного акта випливає, що документ, який має відомості про точні координати земельної ділянки Парку відповідно до Державного акта 2001 року - це матеріали інвентаризації земель Карпатського НПП, які були затверджені сільською і міською радами, і на підставі яких видано Державний акт на право постійного користування землею І-ІФ №002772.

В 2002 році Державним підприємством «Карпатигеодезкартографія» було складено геодезичний журнал окружної мережі Карпатського НПП на основі геоданих проведеної інвентаризації земель Парку. Даний геодезичний журнал містить відомості про координати земельних ділянок Парку.

Згідно постанови Верховного Суду від 13.01.2022 в справі №909/709/19, суд зробив висновок, що відомостями геодезичного журналу Карпатського НПП підтверджується місце розташування та межа земельних ділянок Карпатського НПП.

У ході розгляду справи № 0917/716/2012, де стороною по справі являвся ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено наступні преюдеційні обставини:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 створено на підставіпостанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1980 № 376, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Приймально-передавальними актами від 19.10.1981 землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 № 254 межі Карпатського НПП впорядковано з врахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року;

- передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той часЗемельного кодексуУРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 22.10.2001, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Татарівським сільським головою ОСОБА_4 ;

- спірні земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані на вул.Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради, складають єдиний масив та відносяться до кварталу № 13, виділу № 2 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП та належать до земель природно-заповідного призначення, про що свідчать державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 та надана прокуратурою схема, виконана в липні 2014 року Державним підприємством "Карпатигеодезкартографія" у результаті накладання відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП і спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Так, згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Загально прийнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники. Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.

Водночас, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що особливістю преюдиційності в адміністративному судочинстві є те, що воно безпосередньо конкурує з принципом офіційності.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу, тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 вказав, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення").

Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17.

Відтак, вказані судові рішення містять преюдиційні факти, які згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №813/8801/14, звільняють осіб, які беруть участь у справі, від повторного доказування одних і тих самих обставин, з метою процесуальної економії

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельні ділянки природно-заповідного призначення, які перебувають в постійному користуванні Карпатського НПП, могли бути сформовані лише з врахуванням відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП.

Вимоги до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначені статтею 55 Закону України "Про землеустрій", частинами першою, другою, четвертою якої передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів) (пункт з) частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій".

Аналіз наявних у матеріалах справи доказів свідчить на користь висновку, що розробник технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання національних природніх парків Карпатського НПП на території Яремчанської міської громади Надвірнянського району Івано-Франківської області не брав до уваги відомості геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП.

30.08.2017 розпорядженням Івано-Франківської ОДА надано Карпатському НПП дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

На момент надання такого дозволу, тобто в 2017 році Земельний Кодекс України визначав, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється за наявності рішення власника (розпорядника) земель, тому рішення ОДА було законодавчою передумовою.

З квітня 2021 року за наявності правовстановлюючих документів, виданих до 2004 року, документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки або землекористувача, дана норма передбачена ст.55 Закону України «Про землеустрій» та прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно ст. 186 Земельного кодексу України, технічна документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, затверджується землекористувачем, тобто наказом Карпатського НПП. Відомості про даний наказ відсутні в документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

03.10.2018 Карпатський НПП уклав договір про закупівлю послуг з розроблення документації з землеустрою з ТОВ «Агроресурссистеми», а 22.12.2018 року складено акт приймання-здачі послуг за етапом 3 «Землевпорядні роботи, складено технічну документацію із землеустрою».

Однак, технічна документація виготовлена в 2022 році, що підтверджується датою створення кадастрового плану ТОВ НВП «АГРОРЕСУРССИСТЕМИ» в 2022 році.

ТОВ НВП «АГРОРЕСУРССИСТЕМИ» - розробник документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок виконав її без виходу на місцевість, без встановлення меж на місцевості та без погодження з суміжними землекористувачами.

Враховуючи, що кадастрова зйомка здійснена в 2022 році, її матеріали не відповідають вимогам ст.198 Земельного кодексу України, оскільки згідно даної статті кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Судом першої інстанції слушно вказано на те, що матеріали технічної документації не містять відомостей про те, що в процесі кадастрової зйомки межі земельної ділянки погоджували з Яремчанською міською радою Івано-Франківської області, яка зазначена в кадастровому плані суміжним землекористувачем, що було передбачено чинною до 14 вересня 2021 року Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджена наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376.

При виготовленні технічної документації ТОВ НВП «АГРОРЕСУРССИСТЕМИ» не було враховано матеріали інвентаризації земель 2001 року та геодезичного журналу 2002 року.

Таким чином, державна реєстрація земельної ділянки Відділом №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області здійснена за відсутності визначених земельним законодавством підстав та на підставі технічної документації, яка не відповідає вимогам щодо її виду та змісту.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що державна реєстрація земельної ділянки є результатом управлінських дій посадової особи відповідача, вчинених з порушенням вимог законодавства, а факт здійснення та існування такої державної реєстрації порушує право позивача на внесення в Державний земельний кадастр відомості про земельні ділянки комунальної власності, що унеможливлює реалізацію подальших управлінських функцій позивачем, відтак позовні вимоги Яремчанської міської ради Івано-Франківської областіпро скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:12:001:0149, площею 0,736 га, цільове призначення: 04.03. Для збереження та використання національних природних парків, яка розташована з адресою с. Микуличин, уч. Підстрім, є підставними обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №300/2917/23, суд апеляційної інстанції керуєтьсяст. 322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Доводами апеляційних скарг не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Карпатського національного природного парку, Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство АГРОРЕСУРССИСТЕМИ залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №300/2917/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний