Рішення

від 31.05.2024 по справі 548/322/24

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/322/24

Провадження № 2/548/204/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

31.05.2024 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Манжос Т.В.

представника позивача- адвоката Ільків М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальтністю " Дженерал Транс Альянс Логістик", за участю третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача, відповідача, третьої особи, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернулася до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3, приблизно о 23 год. 45 хв., на авдорозі Київ-Харків-Довжанський поблизу с. Ялосовецьке Хорольської ТГ Лубенського району водій ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючись сідловим тягачем Daf XF 105,460 д.н.з. НОМЕР_1 із напівпречепом Schmitz SKO 24 д.н.з. НОМЕР_2 рухаючись із м. Києва в сторону м. Полтава допустив нїзд на пішохода ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

17 червня 2023 року за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження №12023170000000. Попередню правову кваліфікацію визначено за ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою слідчого Слідчого управління ГУ НП в Полтавській області Каша К.В. про закриття кримінального провадження від 28 липня 2023 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023170000000462 від 17 червня 2023 року, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Як вбачається з матеріалів вищевказаної постанови та протоколу допиту водія ОСОБА_2 останній, як три роки працює на посаді водія в підприємстві «Дженерал транс альянс логістик» (власник транспортного засобу, яким заподіяна шкода) та на дату дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з підприємством «Дженерал транс альянс логістик».

Таким чином, водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з підприємством «Дженерал транс альянс логістик».

12.02.2024 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

17.04.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу досудового розгляду по суті.

12.03.2024 представником відповідача подано відзив . У поданому відзиві представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі (а.с. 57-60).

28.03.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просить про задоволення позовних вимог, зазначаючи, що аргументи представника відповідача не варто брати до уваги (а.с. 76-81).

Врахувавши позицію позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_3, приблизно о 23 год. 45 хв., на авдорозі Київ-Харків-Довжанський поблизу с. Ялосовецьке Хорольської ТГ Лубенського району водій ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючись сідловим тягачем Daf XF 105,460 д.н.з. НОМЕР_1 із напівпречепом Schmitz SKO 24 д.н.з. НОМЕР_2 рухаючись із м. Києва в сторону м. Полтава допустив нїзд на пішохода ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

17 червня 2023 року за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження №12023170000000. Попередню правову кваліфікацію визначено за ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою слідчого Слідчого управління ГУ НП в Полтавській області Каша К.В. про закриття кримінального провадження від 28 липня 2023 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023170000000462 від 17 червня 2023 року, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Як вбачається з матеріалів вищевказаної постанови та протоколу допиту водія ОСОБА_2 останній, як три роки працює на посаді водія в підприємстві «Дженерал транс альянс логістик» (власник транспортного засобу, яким заподіяна шкода) та на дату дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з підприємством «Дженерал транс альянс логістик».

Таким чином, водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з підприємством «Дженерал транс альянс логістик».

У зв`язку із смертю ОСОБА_3 її доньці заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, втраті спокою, зміні повсякденного життя. Однак, оцінити розмір її душевних страждань та життєві зміни об`єктивно важко, так як таке поняття як «життя людини» не може бути оцінено будь-яким матеріальним виміром і є в будь-якому випадку вищим за нього. Смерть матері завдала сильні психічні страждання, відновити їхній душевний стан неможливо.

Предметом даного позову є вимога Позивача про стягнення з Відповідача належного відшкодування моральної шкоди у виді грошових коштів у розмірі 500 000, 00 гривень у зв`язку із тим, що Позивач через дорожньо-транспортну пригоду зазнали непоправних негативних змін, пов`язаних із втратою матері - ОСОБА_3 .

З урахуванням непоправної втрати та глибини і тривалості душевних страждань, яких зазнала Позивач, та з огляду на вимоги розумності і справедливості розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати Позивачу, відповідає принципам розумності.

Позивач вважає, що сума моральної шкоди є співмірною понесеним фізичним та психологічним стражданням, оскільки наслідки вказаної дорожньо-транспортної пригоди знаходять своє вираження у її морально-психологічному, психоемоційному та фізичному стані навіть через тривалий проміжок часу.

Смертю ОСОБА_3 її доньці ОСОБА_1 - заподіяно неоціненну моральну шкоду, яка полягає у раптовій втраті найближчої людини, її емоційний стан дуже нестійкий, вона постійно відчуває відсутність рідної людини. Так як для своєї дитини ОСОБА_3 була не тільки хорошою матір`ю, але й близькою подругою, горе від непоправної втрати завдає їй глибоких моральних страждань. Донька ОСОБА_3 позбавлена її любові та підтримки, тому знаходяться в пригніченому стані. Все це разом призвело до зниження працездатності та обмеження кола її спілкування, що знову-таки поглиблює негативні переживання внаслідок порушення соціальної та особистої адаптації. Відновити попередній стан її життя неможливо.

Наявність негативних змін у психічному стані особи, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок смерті ОСОБА_3 , яких Позивач зазнала внаслідок завданих їй фізичних і душевних страждань неможливо виміряти.

Норми права, застосовані судом.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.

Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19.

У Постанові Верховного Суду у справі №554/858/19 від 01 липня 2020 року вказано, що особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17 зазначено, що у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

З викладеного слідує, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього з реабілітуючих підстав не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових обов`язків).

Відповідно до матеріалів справи станом на дату ДТП, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 працював на посаді водія у ТОВ «Дженерал транс альянс логістік». Наїзд на пішохода ОСОБА_3 він заподіяв у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, а саме під час доставки вантажу, медикаментів з м.Бориспіль в м.Дніпро.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського віддання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм».

Вказана позиція підтверджена Верховниим Судом у Постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 177/472/16.

Відповідно до аналізу змісту глави 82 ЦК України законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Така ж позиція висловлена Верховним судом України в Постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

Виходячи з наведених норм права та судової практики, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відтак, моральна шкода завдана доньці загиблої ОСОБА_1 відшкодовується роботавцем водія ОСОБА_2 - ТОВ «Дженерал транс альянс логістік»

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як передбачено ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На сьогодні положеннями ЦК України не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди.

Як зазначає Верховний Суд у Постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20, при визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди позивач зазначає що вказана моральна шкода завдана вчиненням кримінального правопорушення та визначає розмір такоє шкоди у сумі 500 000 грн. У той же час, жодного обгрунтованого розрахунку моральної шкоди не надає. З матеріалів справи не вбачається, що потерпіла зверталась за допомогою внаслідок отриманої моральної шкоди та відповідним спеціалістом було визначено її розмір.

Обов`язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою особи.

Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку та вини заподіювача.

При цьому необхідно враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльності) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У зв`язку з викладеним, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено як наявність моральної шкоди, що полягає у стражданнях, пов`язаних з вчиненням кримінального порушення так і причинний зв`язок у її виникненні з діями відповідача.

У той же час, жодним чином не обґрунтовано розміру моральної шкоди.

Позивач не довела розумності та співмірності зазначеного в позові розміру моральної шкоди з урахуванням приведених нею обґрунтувань та обставин її завдання.

Суд звертає увагу, що рішенням Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02) встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 500 000 грн. є необґрунтованими, тому підлягають зменшенню.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує засади розумності та справедливості та глибину фізичних та душевних страждань позивача у зв`язку із втратою близької людини, тому вважає, що 150 000 грн. становлять співмірну і розумну компенсацію, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача за завдану моральну шкоду.

Відповідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282,430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), представник позивача: адвокат Ільків Микола Миколайович ( свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 001100 від 07.08.2018 року, видане Радою адвокатів Львівської області, юридична адреса : 79000, м. Львів, а/с 1250,E-mail: ilkivmykola@gmail.com) до Товариства з обмеженою відповідальтністю " Дженерал Транс Альянс Логістик" ( вул. Привокзальна, 21 м. Бориспіль Бориспільський район Київська область, код ЄДРПОУ: 39174532, ,E-mail: office@gtal.com.ua ), за участю третьої особи ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Транс Альянс Логістик» (код у ЄДРПОУ 39174532) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 150 000 (сто п"ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Транс Альянс Логістик» (код у ЄДРПОУ 39174532) на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.

Відповідно до вимог статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 10.06.2024 року.

Суддя : О.В. Коновод