Рішення

від 05.06.2024 по справі 204/2425/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/2425/24

Провадження № 2/204/1996/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(з а о ч н е)

05 червня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палермо» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, -

В С Т А Н О В И В:

14 березня 2024 року ОСББ «Палермо» звернулося до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 із вимогою про стягнення заборгованості по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, за період з квітня 2021 року по лютий 2024 року, у розмірі 55848 гривень 08 копійок (а. с. 1-7).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08 червня 2018 року було проведено державну реєстрацію ОСББ «Палермо», про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ОСББ «Палермо» діє на підставі Статуту та рішень загальних зборів ОСББ. Так, протоколом загальних зборів ОСББ № 7 від 25 грудня 2020 року було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячного внеску в розмірі 13 гривень 39 копійок за 1 м2 для квартир та, 11 гривень 88 копійок за 1 м2 для нежитлових приміщень; протоколом № 9 від 30 грудня 2021 року було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячних внесків на 2022 рік у розмірі 14 гривень 23 копійок за 1 м2 для квартир та, 12 гривень 81 копійка за 1 м2 для нежитлових приміщень. В подальшому, протоколом загальних зборів ОСББ № 10 від 17 липня 2023 року було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячних внесків на липень-грудень 2023 року в розмірі 16 гривень 13 копійок за 1 м2 для квартир та, 13 гривень 90 копійок за 1 м2 для нежитлових приміщень, а з серпня 2023 року 16 гривень 56 копійок 1 м2 для квартирта 18гривень 79копійок длянежитлових приміщеньвідповідно.Вказано,що відповідачкавідповідно доДержавного реєструречових правна нерухомемайно,з 12лютого 2019року убудинку АДРЕСА_1 ,є власникомнежитлового приміщення№ НОМЕР_1 ,загальною площею83,6м 2 та нежитлового приміщення № НОМЕР_2 , загальною площею 39 м2, а тому вона є споживачем послуг ОСББ «Палермо». Однак остання, у період з квітня 2021 року по лютий 2024 року, внески на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку та прибудинкової території не сплатила, у зв`язку з чим за останньою рахується заборгованість у сумі 55848 гривень 08 копійок, які позивач прохає суд стягнути з відповідачки разом із витратами на правову допомогу у сумі 4000 гривень та судовим збором у сумі 3028 гривень.

Ухвалою суду від 19 березня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 00 хвилин 22 квітня 2024 року (а. с. 51), копія якої надіслана учасникам справи 19 березня 2024 року за вихідним № 7059/24-вих/2/204/1996/24 (а. с. 52).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві, з-поміж іншого, прохав суд про розгляд справи за його відсутності, в якій не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а. с. 7).

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 65), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення, без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності з 12 лютого 2019 року належить нежитлове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 83,6 м 2 та нежитлове приміщення № 34 загальною площе. 39 м2 в будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 369471608 від 12 березня 2024 року (а. с. 26-27) та № 369471708 від 12 березня 2024 року (а. с. 28-29).

08 червня 2018 року в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, за ідентифікаційним кодом 42210418, зареєстровано ОСББ «Палермо», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 21).

ОСББ «Палермо» діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів ОСББ № 1 від 07 червня 2018 року (а. с. 15-20).

Протоколом № 7 загальних зборів ОСББ «Палермо» від 25 грудня 2020 року встановлено розмір щомісячних внесків на утримання будинку і прибудинкових територій у розмірі 13 гривень 39 копійок за 1 м2 для квартир та, 11 гривень 88 копійок за 1 м2 для нежитлових приміщень (а. с. 30-34).

Також, протоколом № 9 загальних зборів ОСББ «Палермо» від 30 грудня 2021 року було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячних внесків на 2022 рік у розмірі 14 гривень 26 копійок за 1 м2 для квартир та, 12 гривень 81 копійка за 1 м2 для нежитлових приміщень (а. с. 35-38).

Крім того, протоколом загальних зборів ОСББ «Палермо» № 10 від 17 липня 2023 року було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячних внесків на липень-грудень 2023 року в розмірі 16 гривень 13 копійок за 1 м2 для квартир та, 13 гривень 90 копійок за 1 м2 для нежитлових приміщень, а на серпень 2023 року 16 гривень 56 копійок 1 м2 для квартир та 18 гривень 79 копійок для нежитлових приміщень відповідно (а. с. 39-40).

Протоколом № 11 загальних зборів ОСББ «Палермо» від 30 грудня 2020 року встановлено розмір щомісячних внесків на утримання будинку і прибудинкових територій у розмірі 18 гривень 40 копійок за 1 м2 для квартир та, 16 гривень 53 копійки за 1 м2 для нежитлових приміщень (а. с. 41-45).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2021 року у справі 204/2689/21, з відповідачки було стягнуто на користь позивача заборгованість зі сплати внесків та платежів на утримання будинку за період з лютого 2019 року по березень 2021 року у сумі 35066 гривень 19 копійок (а. с. 46-48).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст.11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Приписами ст.509ЦК Українивизначено, щозобов`язаннямє правовідношення,в якомуодна сторона(боржник)зобов`язанавчинити накористь другоїсторони (кредитора)певну дію(передатимайно,виконати роботу,надати послугу,сплатити грошітощо)або утриматисявід вчиненняпевної дії(негативнезобов`язання),а кредитормає правовимагати відборжника виконанняйого обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст.612ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Нормами ст.319ЦК Українивизначено,що власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд тамає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, вимогами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Згідно звимогами ч.1ст.5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Приписами ст. 7 Закону України«Про особливостіздійснення прававласності убагатоквартирному будинку» визначенообов`язки співвласниківбагатоквартирного будинку,зокрема:забезпечувати належнеутримання таналежний санітарний,протипожежний ітехнічний станспільного майнабагатоквартирного будинку; забезпечуватитехнічне обслуговуваннята уразі необхідностіпроведення поточногоі капітальногоремонту спільногомайна багатоквартирногобудинку; використовуватиспільне майнобагатоквартирного будинкуза призначенням; додержуватисявимог правилутримання багатоквартирногобудинку іприбудинкової території,правил пожежноїбезпеки,санітарних норм; виконуватирішення зборівспіввласників; забезпечуватидодержання вимогжитлового імістобудівного законодавстващодо проведенняреконструкції,реставрації,поточного ікапітального ремонтів,технічного переоснащенняприміщень абоїх частин; відшкодовуватизбитки,завдані майнуінших співвласниківта спільномумайну багатоквартирногобудинку; додержуватисячистоти вмісцях загальногокористування ітиші згідноз вимогамизаконодавства; забезпечуватипоточний огляді періодичнеобстеження прийнятогов експлуатаціюв установленомузаконодавством порядкубагатоквартирного будинкупротягом усьогожиттєвого циклубудинку танести відповідальністьза неналежнуексплуатацію згідноіз законом; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Аналогічні обов`язкиспіввласників визначеніст.15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно звимогами ч.2ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526 ЦК України, статей 1, 5, 7, 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статей 15, 20, 22Закону України«Про об`єднанняспіввласників багатоквартирногобудинку» в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожний власник квартири у багатоквартирному будинку є одночасно співвласником спільного майна такого будинку, зокрема, приміщень загального користування та прибудинкової території, який має обов`язок щодо утримання зазначеного майна.

Обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг (централізованого опалення) щодо нього входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Приписами ч. 3 ст.12Закону України«Про особливостіздійснення прававласності убагатоквартирному будинку» передбачено, що невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Вимогами ст.15Закону України«Про об`єднанняспіввласників багатоквартирногобудинку»,з-поміжіншого,встановлено,що співвласникзобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Аналогічна норма міститься і в ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Вимогами ч.1ст.13 ЦПКУкраїни визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, позивач в позовній заяві зазначає про стягнення з відповідачки заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку за період часу з квітня 2021 року по лютий 2024 року, на підтвердження чого останнім надано таблицю розрахунків (а. с. 22-25), з якої вбачається, що позивачем здійснювалися нарахування відповідачці сум щомісячних внесків на утримання будинку у період часу з квітня 2021 року по лютий 2024 року та, за останньою рахується заборгованість у розмірі 55848 гривень 08 копійок.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачка належним чином не виконала своїх обов`язків щодо оплати внесків та обов`язкових платежів на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, внаслідок чого за нею утворилась заборгованість по внескам та платежам на утримання будинку, у визначеному позивачем розмірі, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Частиною 8 ст.141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану, в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСББ «Палермо» у даній справі надавало адвокатське об`єднання «Погрібної Ольги та Патики Андрія», в особі адвоката Патики Андрія Володимировича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3024, видане на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року № 50 року), що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги № 02/24 від 06 березня 2024 року (а. с.42-43) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1269962 від 12 березня 2024 року (а. с. 10).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, у позовній заяві позивачем зазначено, що правова допомога становить 4000 гривень, на підтвердження чого надано платіжну інструкцію № 1372 від 05березня 2024 року (а. с. 14).

Слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Верховний Суду своїйпостанові від01вересня 2020року усправі №640/6209/19зазначив,що розмірвідшкодування судовихвитрат повиненбути співрозмірниміз ціноюпозову,тобто немає бутиявно завищенимпорівняно зціною позову.Також судмає враховуватикритерії об`єктивноговизначення розмірусуми послугадвоката.У зв`язкуз цимсуд зурахуванням конкретнихобставин,зокрема цінипозову,може обмежититакий розмірз оглядуна розумнунеобхідність судовихвитрат дляконкретної справи.Під часвизначення сумивідшкодування судмає виходитиз критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, приймаючи до уваги те, що розгляд справи здійснювався судом в спрощеному порядку з викликом сторін, однак фактично адвокат Патика А.В. жодного разу не був присутнім у судових засідання, а розгляд справи здійснено за його відсутності, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально не доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 2000 гривень.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).

ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 3028 гривень.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палермо» (49033, м. Дніпро, вул. Свєтлова, буд. 42а; ЄДРПОУ 42210418) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палермо» заборгованість зі сплати внесків на утримання спільного майна співвласників багатоквартирного будинку за період часу з квітня 2021 року по лютий 2024 року, включно, у сумі 55848 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 08 (вісім) копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палермо» судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палермо» витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідачки протягом двадцяти днів зо дня отримання нею копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна